Вчені вперше виявили мікропластик у людському мозку

Джерело: The Guardian, дослідження, опубліковане в Національній медичній бібліотеці США

Одне з останніх досліджень свідчить, що мозок містить у 10-20 разів більше мікропластику, ніж печінка і нирки. Провідний автор, Метью Кемпен, був шокований результатами: у 24 зразках мозку, зібраних на початку 2024 року, виявили близько 0,5% пластику від ваги зразків.

“Це дуже тривожно. У нашому мозку набагато більше пластику, ніж я міг собі уявити”, – каже Кемпен.

Вчений описує мозок як “одну з найбільш забруднених пластиком тканин, які ще не були досліджені”.

Дослідження мозку, яке проводилося під керівництвом Кампена, також натякало на тривожний зв’язок. У дослідженні вчені вивчили 12 зразків мозку людей, які померли від деменції. Ці мізки містили в собі у 10 разів більше пластику, ніж здорові зразки.

“Я не знаю, скільки ще пластику може вмістити наш мозок без того, щоб це не викликало проблем”, – розповів науковець.

У статті також йдеться про те, що кількість мікропластику у зразках мозку, взятих у 2024 році, була приблизно на 50% вищою, ніж у зразках, взятих у 2016 році (але досліджених тільки зараз). Це свідчить про те, що концентрація мікропластику в людському мозку зростає такими ж темпами, як і в навколишньому середовищі.

Коли справа доходить до цих частинок пластику, “гематоенцефалічний бар’єр не настільки захищає, як нам хотілося б думати”, – сказала Бетані Карні Альмрот, екотоксикологиня з Університету Гетеборга у Швеції. Гематоенцефалічний бар’єр – це ряд мембран, які не дають багатьом хімічним речовинам і патогенним мікроорганізмам потрапити до центральної нервової системи.

“Не залишилося жодного недоторканого місця – від морських глибин, атмосфери до людського мозку”, – додала Альмрот.

• Дослідники виявили мікропластик в яєчках людей та собак, що викликало занепокоєння щодо потенційного впливу частинок на репродуктивну систему.
• Науковці припускають, що людська шкіра може поглинати вогнестійкі домішки з мікропластику, що може призвести до їхнього потрапляння у кровотік. Для дослідження використовувалися 3D-моделі шкіри, аналогічні людській, з метою вивчення проникності антипіренів — речовин, які роблять пластик стійкішим до високих температур.