«Він надто вірив у людей, але не врахував, що воюватиме з нелюдами»: пам’яті капітана Олега Гичка
Капітан Олег Гичко “Наглий”. Найкраща людина, яку мені доводилося зустріти у цьому житті. Починаю цей текст, стираю і починаю знову. Від теплих щасливих митей – до найбільшого горя у моєму житті. Але країна повинна знати, яким він був і що зробив для неї.
Артилерія – то любов
Велика любов Олега до ЗСУ розпочалася з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного. Артилерист – “бог війни”. Він міг годинами говорити про гаубиці, снаряди, нюанси стрільби. Він любив цей процес, але у лютому 2022 року мішені стали іншими.
У 2017 році Олег став лейтенантом. Відразу після випуску прибув на Донбас у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Острозького. Була війна, шалена відповідальність, кілька десятків підлеглих і багато нового досвіду. Через два роки – нові військове звання і посада. Тоді старший лейтенант Гичко став командиром артилерійської батареї.
Важко переоціонити, настільки професійним він був. Серед його нагород:
почесний нагрудний знак “За досягнення у військовій службі II ступеня”;
нагрудний знак “Сухопутні війська України”;
медаль “Захиснику Вітчизни”;
орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня;
орден Богдана Хмельницького II ступеня (посмертно).
Наприкінці 2021 року в повітрі вже пахло великою війною. Олег до кінця не вірив, що країна-терорист піде на таке дикунство у XXI столітті. Він надто вірив у людей, але не врахував, що воюватиме з нелюдами.
“Ця війна надовго”
Повномасштабне вторгнення артилерійська батарея під командуванням Олега зустріла під Бахмутом. Довгі і складні місяці важких артилерійських боїв. Він ніколи не розповідав, як насправді було складно, але його сиві скроні у 26 все видавали.
Нове звання – тепер капітан. Олег бачив “русскій мір” власними очима. Під час однієї з розмов він сказав: “Ця війна надовго. Це війна на виснаження”.
Згодом Олег із побратимами звільняли Ізюм, а потім повернулися на старі позиції на Донбасі. 17 вересня 2022 року. Біла Гора, Бахмутський район. На щиті. Прижиттєвий орден імені Богдана Хмельницького ІІІ ступеня – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі – він так і не отримав особисто.
Щоправда, Олег ніколи не радів нагородам, бо він заслужив їх ціною величезних зусиль, підірваного здоров’я і, врешті, життя. Усі побратими згадують, що він був принциповим, чесним та професійним командиром. Скупі сльози чоловіків у формі на прощанні були свідченням, наскільки великою є ця втрата для ЗСУ.
Останнє “люблю”
Наша історія розпочалася у 2015 році з повідомлення в соціальній мережі. У 2017-му я мчала у Львів на зустріч зі своїм “найкращим віртуальним другом”, а зустріла кохання всього свого життя. Дівчина офіцера, красива історія кохання, особливі зустрічі після довгої розлуки – дуже романтично, на перший погляд. Але реальність – жорстокіша, і ми це відразу розуміли.
Через два роки ми стали сім’єю. Жили у цій реальності і мріяли, що колись закінчиться війна, або контракт. Ми так любили і ненавиділи вокзали, бо там ми зустрічалися і прощалися. Але у цілому світі не було безпечнішого місця, ніж за його спиною.
Велика війна стала нашим найбільшим випробуванням. Ми вірили, що впораємось.
Влітку минулого року я запитала: “Що бачили ці очі, якщо у 26 твої скроні вкрила сивина?”. Він відповів: “Найбільше я боюсь, якщо колись доведеться телефонувати рідним моїх хлопців і повідомляти, що вони полягли смертю хоробрих”. І йому не довелось. Цей дзвінок отримала я.
17 вересня – я віддала б усе, що маю, аби тільки цього дня не було в календарі. Останнє “люблю” за кілька годин до. І я більше ніколи не почула голосу Олега по той бік слухавки. Такого гіркого прощання ми не заслужили.
У нас є тільки пам’ять
Один із друзів Олега якось сказав: “Він – живий, доки ми про нього пам’ятаємо”. Справді, пам’ять – це єдине, що у нас залишилося. Рішення створити петицію про присвоєння капітану Олегу Гичку звання Героя України назрівало давно, але було надто важким морально. Він стояв на смерть заради України. Тож, чи може Україна заради нього підписати петицію?
Протягом доби російські армійці обстріляли 7 населених пунктів у Запорізькій області, внаслідок чого є руйнування житлових будинків.
Сьогодні, 18 травня, відзначають 80-ті роковини депортації кримськотатарського народу із Криму.
Протягом доби російські армійці обстріляли Херсонську область, внаслідок чого п’ятеро осіб зазнали поранень.
Протягом дня, 17 травня, російські війська здійснили 44 обстріли прикордонних територій та населених пунктів Сумської області, зафіксовано 183 вибухи.
Міністерство закордонних справ України дало розпорядження з 18 травня відновити надання консульських послуг чоловікам призовного віку за кордоном.