Волонтер Юрій Сапронов: страх перед Залужним сильніший, ніж сам Залужний
Харківський волонтер і бізнесмен Юрій Сапронов написав про останній медійний скандал довкола колишнього Головнокомандувача Валерія Залужного для колонки Цензор.Нет
Три дні вивчаю інформаційний феномен однієї статті в журналі. Дозволю собі зробити три базові спостереження, які вас дещо здивують.
Спостереження перше.
Скандал вийшов далеко за межі фото в костюмі для модного журналу, розповівши не про нього, а про наше сприйняття Залужного, про наші очікування та ставки, які багато хто мовчки на нього зробили.
Подумайте самі: відставний генерал, а нині людина, яка вибудовує дипломатичну кар’єру, досі не зробила жодної заяви про намір іти в політику, а тим більше – претендувати на пост президента.
Проте за нього це зробили ми всі. І, очевидно, продовжуватимемо це робити щоразу, коли він спробує відійти на крок від образу, який ми самі собі намалювали. Цей образ став для мене однозначним і очевидним саме після скандалу. Українцям потрібна сувора, зріла людина з військовою виправкою, яка несе в собі достатньо сили, щоб забезпечити майбутнє, де панують безпека та закон. Ми так втомилися від сюрпризів і реаліті-шоу, що нам потрібна зрозуміла програма, стабільна та зріла людина, яка не травмує нашу психіку несподіваним амплуа. Здається, нас перегодували шоу з сюрпризами.
Спостереження друге. Нам доведеться формувати сучасні еліти з нуля. Їх немає.
Еліти прямо зараз формуються, але як класу еліт у нас немає. А еліта – це найрозумніші, найгарніші, які знають, як правильно говорити, думати, правити та одягатися за протоколом. Тут можна було б прочитати цілий курс про протокол, дрес-код європейців. Можна було б згадати відомий скандал в Овальному кабінеті, де Зеленському зробили зауваження про неналежний костюм, після чого Єрмак перевдягнувся у світське, але це – тема для окремої колонки. Зараз важливіше інше – глибина, зміст, суть, а не форма.
Спостереження третє.
Нас так розбалували “кліповою політикою”, гучними заявами, які ніколи не втілюються в реальність, низкою картинок, густотою подій, травматичними заголовками новин, що ми розучилися концентруватися. Ми рідко читаємо довгі тексти, майже ніколи не ведемо глибоких розмов про майбутнє, не плануємо завтра, виживаючи в сьогоденні, тому градус сприйняття новин завищений до межі. Ми розучилися читати тексти: рівень розуміння дійсності спростився до фото на обкладинці, максимум із заголовком. Було б цікаво в порядку експерименту дізнатися, який відсоток тих, хто критикував генерала за недоречну фотосесію, прочитав текст, який розмістили за фото. Адже всі почали додумувати, що саме Залужний хотів сказати цим фото. Але все, що він хотів сказати, він сказав словами – у тексті, до якого мало хто дійшов. Залужний не рекламував парфуми – він говорив про проблеми воєнного часу, які ще виникнуть, про необхідність західної підтримки та готовність до того, що ми можемо її не отримати, він говорив про те, як будувати відносини із західними сусідами, але вам усім вистачило фото.
І ще. Влада допомогла розпалити скандал навколо одного фото, всіляко іронізуючи над костюмом. Ба більше – іронізуючи над політичним майбутнім Залужного та його здібностями як державного діяча. Але Залужний нічого поганого не вчинив. Це не він крав мільярди на тендерах, не він ухвалював антидемократичні закони, не він нарощував собі антирейтинг у прагненні побудувати в країні диктатуру і багато чого ще робив “не він”. Він взагалі ще й не починав. А тепер уявіть, що почнеться, коли він це зробить?
У тій його колонці для Vogue, яку мало хто прочитав, є теза, яка підтвердилася в житті Залужного буквально одразу після публікації: “Ворог, що не зламав тебе на полі бою, тієї ж миті буде ламати тебе в тилу. З тією самою силою, але підступніше”. Свідками цього ми і стали. Нічого більше.
Раптове звернення Михайла Федорова напередодні голосування за його наступника в МО викликало очікуваний ажіотаж – адже він перший з владної команди, хто прямо закликав до проведення виборів під час війни, критикуючи систему управління державою – яку ж сам 7 років допомагав створювати. І цим дещо нагадав ще одного напівміфічного персонажа української політики – народного улюбленця та “реального” кандидата на виборах 2019 року, Василя Голобородька.
Нова хвиля обговорень інтерв’ю Олі Полякової Раміні Есхакзай вкотре оголила прірву між привілейованим прошарком українського шоубізнесу та реаліями війни. Заява співачки про те, що Україна нібито перетворилася на “концтабір”, а вона сама стала жертвою “хейту”, викликала закономірне обурення.
У далекому 2017-му співак Дорн дав інтерв’ю «хорошому русскому» Дудю. Дорн назвав війну Росії проти України «ссорой двух братьев». Та додав «младшие братья сказали “нет” всему от старшего брата, “хотим все свое”». Молодшими братами Дорн назвав українців – типовий меншовартісний світогляд, який десятиріччями Росія нав’язувала українцям. Це вже було після анексії Росією Криму та початку війни на Донбасі.
Раптова відставка уряду, яка пішла не за планом, протести реакція на спробу відставкою уряду замаскувати усунення популярного міністра, заміна головнокомандувача як спроба “домовитись посередині” з громадянським суспільством і нарешті відкликання посла зі США з негайним врученням їй підозри – в будь-який інший час такий вир подій міг би викликати припущення про те, що у владі триває серйозна криза, яка перекроїть політичний ландшафт України на наступні роки.
10 липня Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив Петрові Порошенку в позові про скасування указу про накладення санкцій. Для багатьох це було очікувано – зокрема через політизованість справи і можливі наслідки для суддів від скасування указу Володимира Зеленського проти людини, яку він досі бачить своїм головним опонентом, наче вони обидва досі на стадіоні у 2019 році. Тим більшим сюрпризом став унікальний розкол між суддями.