«Я їх бачу — і їх вже нема»: як воює з росіянами норвежець Silver Dog з Інтернаціонального легіону
Військовослужбовець 3 Інтернаціонального легіону оборони України Silver Dog з першого погляду складає враження справжньої живої “машини смерті” із гостросюжетних фільмів та викликає єдину думку: “Як добре, що він на нашому боці!” І хоча бойовий досвід легіонера свідчить, що це враження зовсім не оманливе, Silver Dog дуже глибока та різностороння особистість.
– Я з Норвегії. Мав десь 20 різних робіт, – розповідає воїн. За крайньою цивільною професією був ковалем, працював там, де кують метал. Також я був кухарем, художником, працював сервісним інженером у телефонній компанії, трохи електриком, займався різними речами.
Чоловік в Україні уже майже півтора року. Понад половину цього часу в Інтернаціональному легіоні. Він вміє і любить “мінусувати” російських окупантів, тож не раз рятував життя побратимам. Аби бути більш ефективним – постійно тренується, вдосконалює свою смертоносну майстерність, навчається в інших та розробляє власні винаходи. У перервах між бойовими місіями відвідує різні школи дронів.
Джерело: Олександр Лось
Звісно, війна – це суворе випробування. Навіть найкращі легіонери під час виконання бойових завдань стикаються з непростими моментами:
– Найважче – це невизначеність. Ти не знаєш, що буде, коли, як довго. Іноді це втома, іноді – їжа. Іноді те, як довго буде тривати артилерійський обстріл, іноді – як довго доведеться залишатися, як довго доведеться чекати, щоб побачити своїх близьких. Тож, мабуть, найважче – це час.
Але поряд з випробуваннями Silver Dog бачить у своїй небезпечній справі позитивні й цікаві моменти:
– Якщо говорити про бойові дії, – то почути свою першу ракету “Град” – це досить цікаво. Воно не схоже на те, що ти чув у цивільному житті. Найцікавіше на службі – люди, з якими ти працюєш. Ти бачиш багато різних людей, різних характерів. Звичайно, з деякими не ладнаєш, але з деякими – ладнаєш добре, і ця дружба дуже цінна.
Завдяки своїй хоробрості, майстерності і професіоналізму Silver Dog легко й невимушено знищує особовий склад ворога, нехтуючи смертельним ризиком для власного життя. Але в ці моменти він думає зовсім не про небезпеку для себе, адже навіть за таких обставин не втратив людяності і справжнього благородства:
– Ми під час нічних розвідувальних місій за допомогою тепловізора дуже легко бачимо ворога, і коли ми помічаємо росіян, наші бомбардувальники підлітають та бомблять їх. Це майже як дивитися відео на YouTube. Це стає трохи сюрреалістичним, бо ти знаєш, що це люди гинуть. Але ти просто дивишся, як падає білий силует і бачиш навколо нього щось схоже на туман. Так, ми їх помічаємо і даємо нашим хлопцям можливість їх знищити. Але це змушує замислитися над цінністю життя.
Джерело: Олександр Лось
Легіонер шанує звичаї норвезьких воїнів, адже вони цілком відповідають його власному характеру. Як добрий солдат, Silver Dog має особливе ставлення до зброї, не забуваючи при цьому і про почуття гумору.
– Я навіть пообіцяв деяким своїм дронам, що дам їм імена та назву, принаймні двом: одному – “Рейно”, а іншому – “Арнштейн”. За норвезьким звичаєм зброї дають жіночі імена. Тому що зброю треба любити і дбайливо ставитися до неї. Моя стара зброя називалася “Тон’є”, але, думаю, моя дівчина буде трохи засмучена, тому давайте поки що назвемо її “Анна”.
Silver Dog любить свою справу і любить Україну. З цією справою і з землею, яку захищає, проливаючи кров, має намір пов’язати своє майбутнє:
Я планую продовжувати працювати з дронами. Або на військовому, або на приватному контракті. У мене також є кілька ідей щодо власних конструкцій пропелерів і дронів, над якими зараз працюю. Я зацікавлений у подальшому розвитку цього напрямку. Хочу жити в Україні. Я знайшов свою особливу людину. Уже поговорив з командиром про громадянство і, в будь-якому випадку, залишаюся тут. Мабуть, куплю будинок. Моя мрія – мати невеликий дворик з овочами. Я люблю Україну, тому планую залишитися.
Джерело: Олександр Лось
Уже традиційно ми запитали воїна, що для нього особисто Інтернаціональний легіон?
– Легіон для мене? О, це складне питання. Ніколи не здаватися! – ось що для мене Легіон. Ми хочемо перемогти. Ми хочемо показати їм, що ми тут, що ми боремося. Ось що для мене Легіон.
Слава Україні!
Воїн 3 Інтернаціонального легіону оборони України з позивним Silver Dog незворушно й холоднокровно виконує бойові завдання, не забуваючи при цьому про повагу до цінності людського життя. Художник, інженер, винахідник, романтик і справжній лицар б’ється за дівчину, яку кохає, і за землю, яку полюбив, не залишаючи ворогу шансів. Він один із тих, хто своєю зброєю та хоробрістю зупиняє сучасний прояв давнього зла. Він – легіонер вільного світу.
Дізнатися більше про Інтернаціональний легіон оборони України можна на офіційному сайті: https://ildu.mil.gov.ua/
Матеріал для Букв підготував Володимир Патола
19 серпня у Верховному Суді, під час засідання у справі про скасування санкцій проти Петра Порошенка, представник Офісу президента зробив не те щоб сенсаційне, але все ж важливе відкриття – виявляється, вже чинний нормативно-правовий акт можна відредагувати після оприлюднення – якщо “дуже треба”.
Відповідь – ні. Тоді що це було і навіщо? Пройдімося по пунктах, щоб зафіксувати, де ми знаходимося на цьому історичному етапі.
Трамп визнав, що не досяг угоди з Путіним про припинення війни РФ в Україні або навіть призупинення бойових дій. Хоча сказав, що є “прогрес”. Видавати бажане за дійсне – це відомий стиль американського президента, хоча навіть він зрозумів, що всі зрозуміли його провал.
Для Трампа та Путіна рукостискання на червоній доріжці та спільна поїздка в лімузині завершилися раптовим охолодженням. Спочатку була червона доріжка, теплі рукостискання, дружні посмішки та військові літаки, що пролітали над головами. Зрештою президент Дональд Трамп і російський лідер Володимир Путін сіли на заднє сидіння президентського лімузина, невимушено спілкуючись, немов давні друзі, перш ніж вирушити на переговори щодо війни Росії проти України. Це було вітання, гідне найближчих союзників США. Але його влаштували для ворожого лідера, який розпочав найбільшу сухопутну війну в Європі з часів Другої світової та вважається одним із найзапекліших ворогів Америки.
Матеріал “Економічної правди” про неанонсовану зустріч Андрія Єрмака зі студентами розбурхав медіатусовку. Суть конфлікту проста: суспільна значущість проти обіцянки “зберегти все між своїми”. Одні фахівці кажуть, що ЕП діяла в межах журналістських стандартів. Інші сумніваються – чи було справді настільки необхідно розкривати імена та цитувати модератора, якщо це ризикувало спалити робочі мости з ньюзмейкерами? Треті взагалі вирішили зробити крайніми студентів – зручно, бо ж вони не мають власних медіаресурсів, щоб відповісти.