«Єдиний марафон» і «Квартал-95»: вульгарність, блюзнірство та танці на кістках Фаріон

Більшість родин мають свої традиції святкування Нового року. Але у студії “Квартал-95” ця традиція особлива: щороку вони змагаються самі з собою, хто зможе влаштувати ще більшу ганьбу у новорічному випуску. Якщо раніше це виглядало просто незграбно, то зараз все частіше стає відверто блюзнірським.  

Торік на свята “Квартал” показав “шедевр” про російськомовну дівчину, яка намагається говорити українською, і з її уст виходить не “зі Скадовська”, а “Сіськатовськ”. Головну роль зіграла Ірина Гатун – акторка, яка їздила відпочивати до окупованого Криму навіть після 2014 року. Звісно, і у 2015-му, і у 2019-му вона мала море часу, щоб зрозуміти, що оплачувати рублями відпочинок у вкраденому півострові – це, м’яко кажучи, не ок. Але, мабуть, у неї була важливіша місія: позувати у радянському військовому костюмі.  

Що ж до самого скетчу: писала і затверджувала цей гумористичний вибух ціла команда. Можливо, у них були амбіції досягнути нового рівня ганьби. Результат, правда, оцінили не всі. Розгорівся скандал, до якого навіть мер Скадовська долучився. Реакція студії? Видалити сцену, але не акторку, яка до Криму їздила, мов на дачу. Можливо, бо її “моральні пріоритети” прекрасно співпадають із сучасним курсом студії, де рейтинг важливіший за якість, а “доречно чи ні” – питання другорядне.  

Але тут хочеться відійти від скандалів і поговорити про інше: наскільки тяжко нині “Кварталу”. Бо, як не крути, у них дійсно проблема. Після того, як Володимир Зеленський пішов із шоу, щоб стати президентом, студія залишилася без свого фронтмена, двигуна і мозкового центру (бо перша леді, яка писала сценарії, теж тепер має більше справ). Ніде правди діти: харизма Зеленського та його здатність тримати баланс між іронією і сарказмом були тими самими стовпами, на яких тримався “Квартал”. 

Зараз студія виглядає, як піратський корабель без капітана. Євген Кошовий, який в епоху Зеленського був радше комедійним Робіном, ніж Бетменом, так і залишився “Лисим із Кварталу”. Спроби оновити команду новими акторами тільки розмили те, що колись називалося “фірмовим стилем”.  

Головна біда “Кварталу” в тому, що вони більше не можуть сміятися з влади. Бо влада – це їхній колишній фронтмен, і тут усі жарти – під негласним ембарго. Коли основний політичний гумор – це одинокі жарти про Порошенка і Кличка, стає очевидним: бензин закінчився, доводиться їздити на парах. А в умовах повномасштабної війни, коли Єрмак, президент і їхня команда стали центральними постатями країни, навіть це виглядає недоречно.  

“Квартал” ніколи не був рупором інтелектуального гумору, проте у свої “золоті часи” актори та сценаристи студії часто висміювали суспільні проблеми, з якими аудиторія могла себе асоціювати. Нині ж в їхніх скетчах прослідковується брак емпатії до глядача, що призводить до створення ситуацій, які виглядають як глузування, а не як комедія.

Результат? “Квартал” або вичавлює з себе примітивні жарти про п’яних чоловіків і їхніх тещ, або впадає в дешеву вульгарність. Ось, наприклад, назви сценок із жовтневого випуску: “Випадок у РАГСі  – Наречена відмовилась брати прізвище ГІМНОЇД” і “Чоловік із маленьким просить дружину показати точку G”. Це справді те, що потрібно Україні в час війни?  

Щоби вульгарність виглядала смішно, потрібна майстерність. Наприклад, “Борат” Саші Барона Коена, який підіймає навіть вульгарні теми з висотою іронії. Але “Квартал” виглядає так, ніби старий жарт Петросяна випадково занесли в ефір, помилково подумавши, що це свіже й дотепне.  

Словом, “Квартал” перетворюється на аналог “Кривого дзеркала” – з тією різницею, що свого часу останні все ж були кращими з огляду на менші вимоги глядачів до гумору та меншу претензійність. Що ж, завжди можна розказати черговий жарт про коханок і побутову пиятику. Можливо, хтось із глядачів ще пам’ятає ті часи, коли це було хоч трохи смішно. А це, нагадаю, безальтернативно транслюється на цензурному проєкті Офісу президента – телемарафоні “Єдині новини”.

“Кварталу” не потрібно здаватися смішними, аби їх дивилися – це їм гарантує мовчазна прихильність президента. Тож вони розслабилися настільки, що – свідомо чи ні – дозволяють собі навіть танці на кістках. 

Наприклад, днями у повторі торішнього новорічного випуску на телемарафоні вийшов скетч, де з блогерки жартують, що вона схожа на дитину Фаріон і Арестовича, оскільки на камеру видає незв’язні звуки.

Ті, хто вирішив запустити цей “шедевр гумору” в етер телемарафону вже після вбивства Фаріон, навіть не замислилися, чи доречна така “комедія”, яка тепер стосується не просто публічної особи, а загиблої жінки. Це не просто прояв неповаги – це цинізм найвищого ґатунку, особливо якщо врахувати, що обставини її смерті досі не розслідувані належним чином.

30 грудня донька убитої мовознавиці, Софія Семчишин, опублікувала ще одні кадри з минулорічного новорічного випуску, який, за її словами, також транслювався на “Єдиному марафоні”. Центральним “жартом” цього фрагмента була сценка, де чоловік, дізнавшись, що його дружина слухає російську музику, за допомогою портрета Ірини Фаріон намагається “вигнати з неї бісів”.

А тепер до питання етики. Якщо хтось сподівався знайти її у “Кварталі”, то дарма: студія вкотре продемонструвала свою безнадійну профанацію. Ірина Фаріон була відомою філологинею та мовною активісткою, яка боролася за українську мову навіть у найважчі часи тотальної русифікації. Так, її погляди могли бути радикальними, і не всі її підтримували. Але це аж ніяк не виправдовує перетворення її образу на карикатурного персонажа для примітивного фарсу. Сценка, яку вони подали як “гумор”, не лише принижує пам’ять про Фаріон, але й знецінює складність мовного питання, зводячи його до рівня бульварного анекдоту.

І тут справа не тільки в Ірині Фаріон. Це про ширший контекст: про мовну політику, ставлення до російської музики та української культури загалом. Використання її образу – це ще один приклад того, як “Квартал” наполегливо популяризує глузування там, де потрібен конструктивний діалог.

Студія, звісно, “попросила вибачення“. Але це вже проблема не одного випуску чи сценки — це проблема самої концепції “Кварталу”. Їхній підхід до гумору завжди базується на дешевих стереотипах і висміюванні. Чи потрібно їм задуматися про зміну формату? Очевидно, ні – гроші ж не пахнуть.

А от пояснити мотивацію тих, хто купує квитки на їхні концерти, сміється з цього несмаку і продовжує їх підтримувати, я не можу. Вочевидь, в країні вистачає людей, яким досі смішно з “жартів” про мову, війну чи пам’ять про убитих. І це, мабуть, найсумніше в цій історії.