Залужний. Вирок Зеленському
“Я ваш вирок” – сказав зі сцени президентських дебатів 2019 року Володимир Зеленський своєму опоненту Петру Порошенку, в якого тоді виграв і вибори, і дебати.
Якщо вибори в Україні відбудуться у найближчий рік, що малоймовірно (тому що для їх проведення має хоча б призупинитися війна), але тим не менш, їх широко обговорюють, то за моєю оцінкою їх Зеленський програє – наголошує політикиня, засновниця “Букв” Катерина Рошук в колонці для видання “Еспресо”.
Судячи з запропонованих виборцям кандидатур (незалежно від на цей момент їх задекларованих (або ні) намірів балотуватися), програє їх саме Валерію Залужному.
Причиною цього стане ніякий не політичний геній чи потенційні найкращі президентські якості Залужного, а хибна політична стратегія президента Зеленського.
Згадаймо, коли і як відбувалося звільнення Залужного? То був лютий 2024 року, коли на Банковій вчергове готувалися до виборів, очікуючи, що обрання президентом США Дональда Трампа посприяє заморожуванню війни, що означало б відкриття електорального шляху до виборів, які Зеленський збирався виграти. Насправді в Офісі президента абсолютно праві, коли вважають, що час працює проти президента. Так і є. Рейтинг уже не на небесах, як 25 лютого 2022 року, а навпаки – зі стрімкою тенденцією до падіння на землю.
Тому після чергового соціологічного дослідження почали позбавляти шансів можливих конкурентів. Репутацію Порошенка знищували фейками у підконтрольних Telegram-каналах, запровадили санкції та збільшили кількість сумнівних кримінальних проваджень. Залужного звільнили та відправили подалі, призначивши послом у Велику Британію, щоб не піарився на фронті. Як ми пам’ятаємо з Єдиного марафону, фронт у нас представляє лише президент.
Але прогнозовано для всіх, хто не вірить у чудо, обрання Трампа війну не зупинило. Тому що з нами воює не Трамп, а Путін, який живе “двіжухою” під назвою СВО, а у Трампі бачить людину, яку можна використати в інтересах перемоги РФ, а не навпаки, і тому закінчувати війну не збирається.
Так ми опинилися у 2025-му, коли тренд ухилянства є популярнішим, ніж президент Зеленський, Трамп намагається нас продати Росії, щоб одночасно й Нобелівську премію миру отримати. США грошей більше не дають, як за часів Джо Байдена, якого у нас вважали нерішучим, але за часів якого ми отримали близько 135 млрд доларів (за Трампа поки 0). Європі стає все важче, оскільки й самим до війни варто готуватися, а не як ми у період після президентських виборів 2019-го до 24 лютого 2022 року. Тому що США за Трампа не факт, що будуть захищати умовну Литву від російських зелених чоловічків.
До чого тут Зеленський із Залужним, запитаєте ви?
А до того, що якби Зеленський не звільнив Залужного, то міг би звільнити зараз, роблячи відповідальним за нездатність забезпечити обіцяну Офісом президента перемогу за 2–3 тижні та навіть за 2–3 роки, і тоді на уявних виборах Залужний не був би Зеленському конкурентом.
Звісно, перекласти відповідальність за корупцію близьких друзів президента на Залужного було б важче, але от за провал мобілізації та важку ситуацію на фронті точно можна було б.
Але харизматичний актор, який став президентом воюючої країни та перевтілився у верховного головнокомандувача узимку 22-го року, зачарувавши світ мужністю та героїзмом, так і не став мудрим політиком.
Тому замість того, щоб нейтралізувати конкурентів, надаючи їм повноваження, щоб потім звинуватити у тому, що не впоралися, він сконцентрував владу у своїх руках, а отже і всю відповідальність, яка зараз впала на його рейтинг.
Тому тепер, коли Залужний, який з подачі Зеленського на піку своєї популярності покинув ЗСУ, у своїй статті описує, як Україна не готувалася до війни у 2021 році, коли “починаючи з 2019-го і наступні три роки військові витрати РФ лише зростали. Водночас в Україні все відбувалося навпаки: у 2021 році армії виділили грошей навіть менше, ніж у попередньому році” – ця цитата зі статті Залужного є фактчекінгом популярного гасла, що “будували дороги замість розбудови ЗСУ“.
Чергове підтвердження того, що Володимир Зеленський, який добровільно взяв на себе відповідальність за країну у війні, не готував цю країну до оборони, і коли вона встояла завдяки героїчному опору українців та ціною тисяч життів, то не просто неефективно нею керував, а ще й допустив широкі корупційні можливості для друзів, які заробляли на крові українців.
Хочеш миру – готуйся до війни, а не до виборів. В ОП так цього і не усвідомили.
Якщо бути точною, то згадана на початку цитата звучала так: “Я не ваш опонент, я – ваш вирок“. Можливо, Залужний поки й не опонент Зеленського, але якщо у найближчий рік стануть можливими вибори, він точно може стати його вироком.
Раптове звернення Михайла Федорова напередодні голосування за його наступника в МО викликало очікуваний ажіотаж – адже він перший з владної команди, хто прямо закликав до проведення виборів під час війни, критикуючи систему управління державою – яку ж сам 7 років допомагав створювати. І цим дещо нагадав ще одного напівміфічного персонажа української політики – народного улюбленця та “реального” кандидата на виборах 2019 року, Василя Голобородька.
Нова хвиля обговорень інтерв’ю Олі Полякової Раміні Есхакзай вкотре оголила прірву між привілейованим прошарком українського шоубізнесу та реаліями війни. Заява співачки про те, що Україна нібито перетворилася на “концтабір”, а вона сама стала жертвою “хейту”, викликала закономірне обурення.
У далекому 2017-му співак Дорн дав інтерв’ю «хорошому русскому» Дудю. Дорн назвав війну Росії проти України «ссорой двух братьев». Та додав «младшие братья сказали “нет” всему от старшего брата, “хотим все свое”». Молодшими братами Дорн назвав українців – типовий меншовартісний світогляд, який десятиріччями Росія нав’язувала українцям. Це вже було після анексії Росією Криму та початку війни на Донбасі.
Раптова відставка уряду, яка пішла не за планом, протести реакція на спробу відставкою уряду замаскувати усунення популярного міністра, заміна головнокомандувача як спроба “домовитись посередині” з громадянським суспільством і нарешті відкликання посла зі США з негайним врученням їй підозри – в будь-який інший час такий вир подій міг би викликати припущення про те, що у владі триває серйозна криза, яка перекроїть політичний ландшафт України на наступні роки.
10 липня Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив Петрові Порошенку в позові про скасування указу про накладення санкцій. Для багатьох це було очікувано – зокрема через політизованість справи і можливі наслідки для суддів від скасування указу Володимира Зеленського проти людини, яку він досі бачить своїм головним опонентом, наче вони обидва досі на стадіоні у 2019 році. Тим більшим сюрпризом став унікальний розкол між суддями.