Морпіх, якого майже рік шукала цивільна дружина, виявився дезертиром: детективна історія

З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Букви записали серію інтерв’ю з рідними українських військовослужбовців, які мають статус “безвісти зниклих”. Усі вони – бійці різних бригад, які виконували бойові завдання так само на різних ділянках лінії фронту. У кожній з них – кількість зниклих може вимірюватися не лише сотнями, але й тисячами. Водночас, цей статус не обов’язково свідчить про загибель військового – адже зниклих нерідко знаходять серед полонених.

Нерідко, території, де зникають бійці, опиняються в окупації або стають “сірою зоною”, де проведення евакуації тіл для української сторони майже неможливе. Тож навіть якщо командування розуміє, що боєць загинув, він залишається у статусі “безвісти зниклого” до моменту повернення тіла.

У цей час родини військових, що мають такий статус, починають власну боротьбу: створюють об’єднання, організовують мирні акції, пишуть звернення до російської сторони, співпрацюють з адвокатами, аби дізнатися обставини зникнення рідного. І, власне, ще одним методом цієї боротьби стає розголос через ЗМІ.

Одним із таких об’єднань стала група родин військових, які зникли під час операції в Кринках, на Херсонщині. В інтерв’ю з головою об’єднання, було озвучено інформацію про те, що там могло зникнути понад 2000 бійців.

Букви записали інтерв’ю з Мариною, цивільною дружиною військового, якого вона вважала зниклим у Кринках. Йдеться про Максима Волошенка – морпіха 38-ї окремої бригади морської піхоти. За словами Марини, зв’язок з чоловіком перервався наприкінці березня 2024 року. Відтоді, протягом десяти місяців, вона самостійно займалась його пошуком.

Фото: особистий архів Марини (на фото: вона разом з Максимом Волошенко)

“Група, у складі якої був Максим, 25 березня переправилася на той берег (у Кринки). А 27-го вони вийшли шукати новий спостережний пункт, відколи й перестали виходити на зв’язок. Тоді ж на ці позиції відправили іншу групу, та ані їх самих, ані їхніх тіл – не було”, – розповіла Марина вже в інтерв’ю для Букв.

Вона уточнила, що цю інформацію згодом дізналася від побратимів Максима, адже він сам не попереджав, що виконуватиме завдання безпосередньо в Кринках. Марина також додала, що 28 березня 2024 року Максим все ж з’явився в мережі, проте не написав їй. Після цього всі його акаунти в соціальних мережах були видалені.

“Як мені пояснили, можливо, це сторона ворога “підчищає” телефони, щоб їх не можна було відслідкувати. І саме це дає мені надію, що Максим у полоні.”, – наголосила Марина.

З того часу почалася боротьба за те, аби встановити ймовірність його полону. Для цього Марині були потрібні документи, які могли б підтвердити факт зникнення Максима. Оскільки вони не були офіційно одружені, більшість структур відмовляли в наданні такої інформації. Через це вона не могла отримати й офіційного сповіщення про зникнення Максима.

Крім того, контактів командування у Марини також не було. Однак факт залишався незмінним: Максим зник зі зв’язку, всі його акаунти в соціальних мережах були видалені, а наявні свідчення вказують на його участь в операції у Кринках.

“Я писала до Генерального штабу, звідки мій лист перенаправили до військкомату, а той – до військової частини. І вже звідти мені відповіли, що, оскільки я для Максима є “ніким”, вони не можуть надати мені цю інформацію. Лише в Координаційному штабі я змогла пояснити ситуацію співробітнику, і мені допомогли створити його особистий кабінет.”, – пояснює Марина.

Фото: особистий архів Марини

Попри це, разом із родинами інших військових, які теж зникли у Кринках, Марина продовжила шукати чоловіка. Влітку їхнє Об’єднання рідних відвідало кілька госпіталів, моргів та психіатричних лікарень в Одесі, Миколаєві та Херсоні. Проте, інформації стосовно Максима так і не було. Тому розголос у ЗМІ став для Марини ще одним способом дізнатися про долю свого коханого.

На наше прохання, Марина надала відповіді на її звернення від Служби безпеки України та військової частини, де проходив службу Максим Волошенко. Це підтверджує, що вона справді займалася його пошуками та зверталася до відповідних органів, які, згідно до законодавства, не могли надати їй інформацію, оскільки вона офіційно не є його дружиною.

Також, у відповіді від Маріупольського РТЦК, звідки був мобілізований Максим, зазначено, що він був призваний до лав Збройних сил України 24 лютого 2022 року. Це може підтвердити слова Марини про те, що Максим служив ще до 2022 року, оскільки в перший день повномасштабного вторгнення переважно призивали осіб, які вже мали військовий досвід і були в резерві (ОР-1).

З відповіді Маріупольського РТЦК

Однак після публікації матеріалу до Букв почали надходити повідомлення від нібито друзів Максима, які стверджували, що він не перебуває у статусі безвісти зниклого і наразі взагалі не проходить службу. Всі звернення були спрямовані на те, щоб матеріал було видалено.

Зокрема, деякі з них заявляли, що Марина не є ані дівчиною, ані цивільною дружиною Максима. Проте сам Максим, аби підтвердити цю інформацію й розповісти, як все є насправді – на зв’язок з нами не вийшов.

Джерело: Букви

Джерело: Букви

Щоб з’ясувати, чи відомі Марині імена осіб, які стверджують, що Максим не перебуває у статусі зниклого безвісти, ми звернулися до неї знову. За її словами, ніхто з цих осіб раніше не надсилав їй такої інформації особисто.

Марина поділилася скриншотом діалогу з людиною, яка, представившись побратимом Максима, розповіла їй про ймовірні обставини його зникнення.

Скриншот надано Мариною

За її словами, з нею неодноразово зв’язувалися люди, які стверджували, що є побратимами Максима. Всі вони самостійно виходили з нею на контакт через оголошення у соціальних мережах.

Ми також запитали щодо родичів Максима. За словами Марини, його мати перебуває за кордоном і не виходить з нею на зв’язок. За ймовірним номером його матері у Telegram, остання активність у мережі зафіксована 25 березня 2024 року – саме в той день, коли, за словами Марини, зник Максим.

Скриншот, на якому видно, що мати Максима востаннє була в мережі 25 березня 2024 року.

Згодом під дописом, у якому йшлося про історію Максима, почали з’являтися коментарі й про те, що наразі він числиться у статусі “СЗЧ” й перебуває за кордоном разом з родиною.

Зрештою, Буквам вдалося зв’язатися з командуванням військової частини, де проходив службу Максим. За їхніми словами, у березні 2024 року, молодший сержант Максим Волошенко отримав офіційний дозвіл на відпустку за кордон – а саме до Туреччини, куди, за його словами, мав поїхати до матері та сестри.

Однак, після завершення терміну відпустки (а саме 24 березня 2024 року), військовослужбовець не з’явився до військової частини й перестав виходити на зв’язок. Тож, за підсумками службового розслідування, його дійсно визнано особою, що вчинила СЗЧ.

Як уточнює командування, Максим ніколи не перебував у статусі безвісти зниклого та не залучався до виконання бойових завдань поблизу Кринок. Імена осіб, які надавали свідчення про зникнення Максима, командуванню також невідомі.

Фото: особистий архів Марини

Наразі Максим вже десять місяців, ймовірно, перебуває за межами України. За цей час ані він, ані його рідні не виходили на зв’язок. І хоча для командування та побратимів його статус, ймовірно, не був секретом, Марині знадобився майже рік, аби дізнатися правду.

Досі невідомо, ким були люди, які свідчили про його зникнення, і чому ніхто з близьких Максима не повідомив Марині, що він хоча б живий. Адже раніше в мережі вже з’являлися згадки про те, що вона активно його шукає. 

Сам Максим також не підтвердив, що з ним усе в порядку. Натомість він видалив свої соціальні мережі, ймовірно, змінив номери й зник зі зв’язку майже для всіх. Тоді як люди, які представилися його друзями – напевне, від його імені, намагалися домогтися видалення публікації про нього.

Усе це дає підстави вважати, що на цей момент Максим Волошенко прагне приховати свій статус, місцеперебування та, відповідно, причини такого свого рішення.