Зробити Америку знову слабкою – результати 100 днів Трампа

100 днів Трампа обернулись для світу безперервним карнавалом кричущих заяв, неоднозначних рішень та цілковитого хаосу у світі, який був створений на уламках і трагічному досвіді двох світових воєн – так, щоб цей досвід більше не повторювався. Проте, якщо пропустити повз себе ту феєрію, яка запанувала в офіційних комунікаціях уряду США і медіа після інавгурації Трампа, доведеться визнати, що відповіддю на запитання “чого досяг Дональд Трамп за перші 100 днів другої каденції?” буде слово “нічого”. Однак, це слово не зовсім точно описує другу каденцію Трампа.

Можна справедливо зауважити, що для тих викликів, які стоять перед президентом наймогутнішої (поки що) у світі держави, 100 днів є очевидно недостатнім строком, щоб вимагати значних результатів. З іншого боку, коли ти маєш таку силу і можливості, ти маєш усвідомлювати відповідальність та бодай для себе бути об’єктивним щодо цілей, яких досягти можливо, і скільки на це знадобиться часу.

Проте, Дональд Трамп – це про що завгодно, але не про відповідальність. Ця людина настільки легко розкидається словами заради слів, що вони просто втрачають значення.

Вчора ти 50 разів сказав, що завершиш російсько-українську війну за 24 години – а сьогодні вже “пожартував”. 

Вчора ти з певністю заявляв, що достатньо буде одного твого дзвінка президентам Росії та України, щоб припинились бойові дії – а сьогодні вже провів щонайменше дві “публічні” розмови і невідомо скільки непублічних, а Росія як не збиралась зупиняти війну, так і не має такого наміру, висуваючи ті ж умови для припинення вогню, що й на відстані артилерійського удару по Києву у лютому 2022 року. 

Вчора ти запевняв, що обкладеш весь світ тарифами, всі країни платитимуть США за право торгувати з ними, що укладеш 90 торгівельних угод за 90 днів – а сьогодні вже нишком зменшуєш тарифи навіть щодо Китаю, якого справедливо називаєш головним ворогом, а укладених угод стільки ж, скільки й було в день оголошення про тарифи. 

Обіцяв знищити хуситів – а вони й далі збивають твої дорогезні безпілотники. 

Погрожував ХАМАСу “пеклом” якщо не будуть звільнені ізраїльські заручники – і “забув” про це, коли ХАМАС проігнорував погрози.

Впродовж перших 100 днів Трампа була впевненість лише в одному – що б поганого не сталося, він звинуватить у цьому Джо Байдена (дивно навіть, що в окупації Криму Росією Трамп звинувачує Обаму, а не Байдена, який тоді був віцепрезидентом).

Звинувачення, власне, є ще однією характерною рисою правління Трампа. 

Китай і Канаду він звинувачує у наркотрафіку до США, ЄС – у “пограбуванні” та економічній експлуатації Америки. 

Мігрантів – у всіх смертних гріхах. 

Суддів – у тому, що вони слідують закону, а не бажанням Трампа. 

Інші країни – у тому, що не квапляться виконувати бажання Трампа. 

Україну – що ми не хочемо капітулювати після трьох років успішного опору. 

Медіа – у висвітленні подій не так, як того хотів би Трамп. 

Результати соцопитувань – у “виборчих махінаціях”.

Останнє, ймовірно, стало найбільш болючим ударом для Трампа, як і для будь-якого популіста. Людина, якій власні політтехнологи під час передвиборчої кампанії 2024 року радили “бути менше Трампом” – і яка вчинила точно навпаки – за 100 днів “максимального Трампа” втратила підтримку навіть республіканських виборців.

Перші 100 днів другої каденції Трамп завершує з найнижчим рейтингом підтримки серед усіх президентів США за час вимірювання. Згідно з опитуванням Washington Post – ABS News – IPSOS, його рейтинг складає 39%. Навіть прореспубліканський Fox News демонструє лише 44% – на 5% нижче позначки у березні. Позитивний рейтинг схвалення Трамп має лише в одному питанні – безпеки на кордоні, тоді як у решті категорій (загальні результати на посаді, імміграція, депортації (якими Трамп пишається), обіг зброї, міжнародна політика, економіка, податки, тарифи та інфляція) кількість незадоволених політикою Трампа вища, ніж тих, хто її схвалює.

Рейтинг підтримки улюбленої економічної (і зовнішньополітичної) теми Трампа – тарифів, серед республіканської авдиторії Fox News становить 33%. Не підтримують його підхід аж 58% опитаних. 

У питаннях інфляції 33% на боці Трампа, 59% проти. Податки – 38% схвалюють політику Трампа, 53% засуджують. Приблизно такі ж цифри щодо загальної економічної політики – 38% проти 56%, та міжнародної політики – 40% проти 54%.

Якщо тенденція збережеться надалі (а підстав очікувати протилежного наразі немає), то з тарана, який зміг знести двох демократичних кандидатів на виборах 2024 року, для республіканців Трамп стане “п’ятим колесом” на довиборах 2026 року в Конгрес. Адже критикувати його бояться, не бажаючи стати жертвою як його нападок, так і нападок радикального MAGA-крила Республіканської партії. А підтримувати дії Трампа означає перебрати на себе адресований йому негатив, не маючи при цьому трампівської харизми та релігійної віри в його особу.

А якщо негативні тенденції в економіці США посиляться, адже поки що наслідки від божевільної тарифної атаки “проти всіх” мали здебільшого психологічний ефект і просто не встигли відобразитись у зростанні цін та скороченні асортименту в магазинах, то Трамп може стати реальною проблемою і для тих людей, які зараз є його найближчим оточенням і наперебій демонструють відданість особисто йому, сподіваючись монетизувати пристосуванство і підлабузництво, доки він не звільнив їх твітом, як це було з членами його першої адміністрації. 

Власне, це вже є проблемою, паліативом для якої стало рішення виконувати доручення Трампа лише тоді, коли він повторить їх двічі, адже, як пише The Atlantic, “президент меле багато дурні”. 

Сукупність внутрішніх проблем, які після завершення “медового місяця” тривалістю 100 днів, вимагатимуть все більше уваги і сил Трампа, можуть стати проблемою навіть для тих, кого дії Трампа мали б надзвичайно радувати – диктаторів з Росії, КНДР, Китаю та Ірану. 

Адже проблеми у внутрішній політиці і недостатня рішучість (зумовлена негативним ставленням виборців) для того, щоб остаточно зламати світовий порядок і перейти до неприкритої дружби з тими, чиїм правлінням чи особистостями Трамп і його оточення захоплюються, можуть мати наслідком вимушене повернення США до тієї ролі, яку передбачив ще ненависний Трампу президент Вудро Вільсон – гаранта європейської безпеки та лідера демократичного світу. 

“Клубу диктаторів” залишиться сподіватись хіба на те, що тарифна війна Трампа таки зруйнує економічне лідерство США, ще більше послабивши його вплив у світі.

Власне, спільне відчуття всіх цих, надзвичайно різних за статусом, переконаннями та очікуваннями людей – американських виборців, союзників США, їхніх ворогів – і характеризує перші 100 днів Трампа найкраще. Це відчуття можна описати одним словом – розчарування.