«Я хочу змінювати Україну»: історія 15-річного волонтера Данила, який розбирає завали після атак РФ й виходить на мітинги
П’ятнадцятирічний Данило Шевченко замість звичних підліткових розваг після російських обстрілів допомагає розбирати завали у Києві. Разом з однолітками та однодумцями він доєднався до волонтерської організації “Київські кажани”, яка ліквідовує наслідки терористичних атак Росії. Данило не лише працює на завалах – він виходить на мітинги, виступає проти законів, що, на його думку, загрожують незалежності антикорупційних органів, і переконаний, що змінювати країну потрібно вже зараз.
Його батько воює на фронті, і сам Данило відмовляється виїжджати за кордон і говорить прямо, що хоче працювати для України.
Букви поспілкувалися з Данилом про ризик, байдужість системи та про те, що дає йому віру у зміни.

Джерело: особистий архів Данила
– Ви займаєтеся тим, що після прильотів разом з іншими розбираєте завали.
Як ви познайомилися із людьми, з якими працюєте?
– Це не зовсім мої друзі, це просто люди, з якими ми працюємо на завалах. Наше спілкування обмежується технічними моментами, за межами цієї справи ми не контактуємо.
Моя перша локація взагалі була на Лук’янівці, де “Шахед” прилетів у перший поверх.
Я приєднався до волонтерської організації “Київські кажани” після прильоту в районі Академмістечка, коли загинув 17-річний Данило. Це була важлива людина для мого оточення, і багато моїх знайомих тоді пішли допомагати з розбором завалів.
Тоді я дізнався, що цим займаються не державні служби, а волонтери. Немає створених механізмів ліквідації наслідків обстрілів. Так, приїжджають ДСНСники, рятують людей, допомагають, проводять розбір, але далі цим займаються вже волонтери. Іноді після волонтерів ще можуть прийти комунальники, щоб прибрати залишки.
Я недавно був на місці прильоту, де вперше зустрівся з “Київськими кажанами” – і там нічого не змінилося. Вікна досі закриті фанерою, сміття з квартир так і лежить.

Джерело: особистий архів Данила

Джерело: особистий архів Данила
– А як твої батьки дізналися про те, чим ти займаєшся? Як вони відреагували?
– Тато дізнався десь через тиждень. Я попросив у нього берці, бо в тих завалах можуть бути цвяхи та скло. Він сказав, що пишається мною. Мама трохи переживала, але, думаю, в глибині душі теж пишається.
– Як реагують твої однолітки? Підтримують тебе чи, можливо, не розуміють?
– Були такі, хто казав, що цим має займатися держава. Але я відповідав: “Щоб вона цим зайнялася, треба про це постійно нагадувати. А поки цього не відбувається, то доводиться діяти самим”.
Пам’ятаю, одна людина питала, скільки вам за це платять. Я відповів, що це роблять небайдужі люди, мова про гроші взагалі не йде.
– Чи було у тебе відчуття, що ви підміняєте дорослих, закриваєте чиюсь бездіяльність?
– У цілому, так, бо це не те, чим ми мали б займатися в нашому віці. Ми мали б навчатися, ходити на якісь гуртки, гуляти, а не ліквідовувати наслідки терористичних атак з боку Росії. Але ти розумієш, що інакше ніхто цього не зробить.
Наприклад, був момент, коли на 18 поверсі мене тримають троє людей за ноги, а я з фанерою і забиваю вікно.
– Це великий ризик.
– Так, я розумію. Але ще я розумію інше, що цієї ночі людині в тій квартирі не буде задувати дощ чи вітер у вибите вікно. Вона зможе хоча б трохи спокійніше спати, і для мене це важливіше.
– А відбувається організація ваших виїздів? От, наприклад, вночі був приліт – і ви вже зранку там?
– Під час останнього масованого обстрілу по Києву ми нікуди не їхали. Не знаю, з чим це пов’язано, мабуть, просто не було запитів від людей.
Ми зазвичай публікуємо оголошення й чекаємо, де буде найбільше звернень.
Я приїжджаю, мені дають завдання, і я його виконую. Є оператори, до яких підходять місцеві, просять про допомогу з житлом чи прибиранням. Після цього туди відправляють волонтерів.

Джерело: особистий архів Данила

Джерело: особистий архів Данила
Якщо будівля аварійна, то нас туди не пускають. Лише якщо рятувальники підтвердили, що будинок більш-менш стабільний. Наприклад, коли в Києві обвалився під’їзд, то ДСНС повністю розчистили об’єкт, і тільки після цього нас туди пустили. Але це винятки лише для тих, хто повнолітній.
– А як доєднатися до Київських кажанів?
– Передусім – це підписатися на Instagram волонтерської організації. Там публікують, де саме ми працюємо після прильоту. Локацій може бути багато. Дивишся, де є потреба і приїжджаєш, кажеш: “Хочу допомогти”. Тобі тебе доєднують до груп, інструктують – і вперед.
– Ти ходив на мітинг проти законопроєкту 12414. Що саме тебе обурює в ньому як молодого українця?
– Мене навіть не стільки дратувало позбавлення НАБУ незалежності, хоча це теж серйозна проблема. Найбільше дратує те, що законопроєкт передає дуже широкий спектр повноважень Генпрокурору. Тобто, будь-яку справу можна буде забрати в НАБУ і передати куди завгодно, навіть у структуру, лояльну до самого корупціонера. А Генпрокурора, як відомо, призначає Президент. Тобто, фактично влада, яка й може бути зацікавлена в покриванні корупції.

Джерело: особистий архів Данила
– А що ти відповідаєш дорослим, які кажуть, що це “проплачені” мітинги, які нічого не змінюють?
– Я таким дорослим відповідаю просто: “Якщо ви думаєте, що це все проплачене, то так само “проплачене”, як і ви за гречку на вибори ходили”.
До мене на мітингу журналісти підходили, питали: “А як ви ставитесь до того, що кажуть, нібито це все проплачено?”, я їм відповів: “А де мої гроші, якщо все проплачено?”
Загалом, я такої думки, що просто платити податки – це замало, оскільки це мінімум, який має робити кожен українець. А я вже зараз відчуваю, що хочу робити більше. На мітингу, коли я вперше прийшов, мене вразила кількість молоді, моїх однодумців. Це додає віри, що не все втрачено.
– А що найбільше вплинуло на твоє формування? Можливо, війна чи тато, який на службі?
– Думаю, війна в цілому дуже підняла патріотизм в Україні. Те, що раніше було нормальним, наприклад, слухати російську музику на вулиці, то зараз стало табу. І це добре.
Вчора я гуляв з дівчиною ввечері, щось жартома співали «Батько наш Бандера», а з машини поруч гучно лунала російська музика. Це вже якесь дике відчуття, воно не лягає на реальність сьогодні.

Джерело: особистий архів Данила
– А не здається тобі, що суспільство якось розділилося? Одні дуже свідомі, інші – ніби “не в темі”.
– Я б не сказав, що воно розділилося. Просто є ті, хто й далі “не в темі”, і вони собі живуть, як раніше, кажуть, що все “проплачено” і так далі. Але більшість людей дуже сильно об’єдналися.
Пам’ятаю один момент, коли я ходив за матеріалами для роботи після прильоту, і бачу компанію, яка розбирає завали. Один хлопець з довгим волоссям, манікюром, а поруч з ним працюють хлопці з “Правого сектору” та “Центурії”. Здавалося б, за всіма стереотипами, вони мали б до нього «докопатися», але ні. Вони стояли разом, жартували, працювали як команда. І це було дуже круто. Ось це справжнє об’єднання.
– Як ти уявляєш Україну через 10 років?
– Я хотів би, щоб був мир, щоб історія більше не повторювалася тисячі разів. Мені хочеться бачити Україну як державу з власним, незалежним шляхом.
Я не ділю світ на чорне і біле, бо завжди є щось “сіре”. Сподіваюся, що Україна стане економічно стабільною і військово сильною. Свою роль у ній я ще шукаю, але впевнений, що знайду. Чесно кажучи, останнім часом часто чую, що система розчаровує, що важко вступити, наприклад, в академію, якщо не маєш «потрібних» знайомств чи зв’язків.
Мене злило те, що відбувається на фронті, корупція, ухвалення дивних і непопулярних законів, відчуття, що держава не займається тим, чим має. Потрібно робити конкретні речі: збільшувати відпустки військовим, проводити реформи в системі ТЦК, бо нинішня мобілізація – неефективна, як на мене. Замість корупції потрібні реальні зміни.
Зараз, дивлячись на ситуацію, у мене з’явилася віра. Віра, що зміни можливі, бо у нас є молодь, яка стоїть за своє до кінця. Я думаю, вони стануть реальністю, коли моє покоління прийде до влади.
На Рівненщині судитимуть пенсіонерку, котра допомагала військовим уникнути відряджень у зону бойових дій. Ціна “послуги” становила 5 тисяч доларів.
Сполучені Штати Америки, ймовірно, розмістили ядерну зброю у Великій Британії вперше з 2008 року, як сигнал для глави РФ Володимира Путіна щодо незмінної прихильності Вашингтона до безпеки Європи.
Представники громадських організацій та медіа у спільній заяві закликали Верховну Раду України відновити онлайн-трансляцію пленарних засідань на телеканалі “Рада” та завчасну публікацію порядків денних цих засідань.
Російська влада запровадила повну заборону на експорт бензину, щоб охолодити паливний ринок, де ціни з початку року зросли на 30% і майже досягли історичних максимумів. До 31 серпня вивіз бензину з Росії заборонили навіть компаніям‑виробникам.
28 липня уряд призначив заступницю міністра економіки Тетяну Бережну тимчасово виконувачкою обов’язків міністерки культури та стратегічних комунікацій.