Уся президентська рать – як Володимир Зеленський оновлював свою команду

Раптова відставка уряду, яка пішла не за планом, протести реакція на спробу відставкою уряду замаскувати усунення популярного міністра, заміна головнокомандувача як спроба “домовитись посередині” з громадянським суспільством і нарешті відкликання посла зі США з негайним врученням їй підозри – в будь-який інший час такий вир подій міг би викликати припущення про те, що у владі триває серйозна криза, яка перекроїть політичний ландшафт України на наступні роки.

Проте, сьогодні таке припущення буде хибним хоча б через те, що політичного ландшафту в Україні немає – є радше грядка, яку садівник пересаджує так, як йому це бачиться доречним і потрібним.

З іншого ж боку, всі ротації грядки урядів викликають враження (і меми) про те, що її вміст не оновлюють, а перетасовують. А глядачам, тобто суспільству, залишається вгадати, на якій же посаді опиниться фігурант чергового скандалу чи провадження НАБУ.

Найкраще цю тенденцію можна проілюструвати на прикладі Ради національної безпеки і оборони, оскільки за своєю природою цей орган є своєрідним хабом, який збирає керівників інших ключових інституцій. А також тому, що склад і чисельність РНБО (окрім квот за законом) цілком і повністю залежить від президента. Фактично, Рада нацбезпеки найкраще репрезентує поточний зміст терміну “команда президента”.

Якщо порівняти нинішній склад РНБО зі складом зразка 2024 року (доповненим), ми побачимо, що змінилось 75% Ради нацбезпеки. Однак частина цих оновлень полягає в уже згаданому переміщенні тих самих людей на нові посади.

З 2024 року посади в РНБО без змін залишились лише 5 людей – Володимир Зеленський (очевидно), президент НАН України Анатолій Загородній (який загалом і не є політиком у звичному сенсі), міністр фінансів Сергій Марченко, голова НБУ Андрій Пишний, спікер ВР Руслан Стефанчук. Рустем Умєров, який також присутній в складі РНБО з 2024 року, встиг змінити вже дві посади і стати фігурантом (у статусі свідка) у корупційній справі “Мідас”.

Крім Умєрова змінили посади, але залишились в РНБО – Денис Шмигаль (який з крісла прем’єра пересів у крісло міністра оборони, а звідти – міністра енергетики), Ігор Клименко (МВС – секретар РНБО) і, формально, Андрій Сибіга, який на тлі “пересаджування” уряду Свириденко змінив посаду міністра на посаду в.о. міністра закордонних справ.

Троє членів РНБО зразка 2024 року покинули її склад через те, що отримали підозри у корупційних провадженнях:

Герман Галущенко, який з Міненерго перейшов у Мін’юст, а звідти вже у СІЗО в ході справи “Мідас”;
Андрій “він прийшов зі мною і піде зі мною” Єрмак, який з посади керівника ОП перейшов у “підпілля” і тільки зрідка виринає в анонімних телеграм-каналах;
Ольга Стефанішина – ексміністерка юстиції і колишня пані посол у США.

Разом з ними в цю категорію потрапляє також ексміністерка енергетики Світлана Гринчук, яка пішла у відставку на тлі “Міндічгейту”, але у кримінальних провадженнях не фігурує.

Частина ексчленів РНБО через специфіку посади чи внаслідок власного бачення свого місця в команді президента, мало чим запам’ятались – як то ексголова СЗР Олег Іващенко, екссекретар РНБО Олександр Литвиненко, ексміністр стратегічної промисловості Олександр Камишін, ексгенпрокурор Андрій Костін, ексочільник Держфінмоніторингу Ігор Черкаський.

Але найцікавішими серед колишніх учасників РНБО є ті, кого українці або щиро любили, або так само щиро ненавиділи. Зокрема – колишній головком Олександр Сирський, якого, як і Юлію Свириденко, просто кинули під каток бажання президента позбутись популярного міністра оборони.

Те, як президент вчинив з Сирським є особливо несправедливим, адже роль генерала у збереженні Української держави є незмірно більшою, ніж роль тіжї ж Свириденко – і було б принаймні порядним нагороджувати і карати Сирського (як і до того – Залужного) саме за його власні дії та рішення, а не зводити до ролі розмінної монети в дрібних політичних інтригах.

Cеред тих, хто покинув РНБО, немає жодного, хто зробив би це через політичні чи світоглядні розбіжності з президентом – навіть Михайло Федоров, попри численні та тривалі протести проти його відставки, так і не зміг (або не схотів) зайняти якусь чітку політичну позицію, окрім “Володимире Олександровичу, візьміть мене назад в Міноборони”. Зайве й казати щось про Дмитра Кулебу, який з популярного міністра закордонних справ став нуднуватим уже мемом.

Ба більше – РНБО попрощалась і з уже згаданою експрем’єркою Юлією Свириденко, навіть попри те, що вона старанно впроваджувала всі марнотратні ініціативи з роздачі грошей заради збереження рейтингу президента і навіть взяла на себе удар з накладанням санкцій на Петра Порошенка, отримавши в нагороду за це крісло Дениса Шмигаля, якого відправили розгрібати Авгієві стайні, що залишили після себе Рустем Умєров в МО та Герман Галущенко в Міненергетики.

Відмова це зробити, до слова, є чи не єдиним притомним поясненням відставки Василя Малюка з посади голови СБУ і його виключення з РНБО, куди на його місце прийшли спершу нинішній в.о. міністра оборони генерал-лейтенант Євгеній Хмара, а потім і Олександр Поклад.

Кейс Юлії Свириденко, яку викинули з посади прем’єра заради відставки міністра оборони, є чудовим тлом для ексголови Полтавської ОВА Філіпа Проніна, який не лише отримав посаду голови Держфінмоніторингу, ймовірно, за готовність долучитись до санкційного процесу проти Петра Порошенка, а й зберіг свою посаду попри численну критику за “сліпоту” Держфінмоніторингу до сумнівного походження коштів на застави фігурантів справи “Мідас”, перешкоджання роботі НАБУ та корупційні провадження щодо розкрадання близько 200 000 000 гривень на будівництві оборонних споруд за часів його роботи на Полтавщині.

З усіма переліченими “пересаджуваннями”, змінами уряду та перепризначеннями, які ми спостерігали цьогоріч, справді новими людьми з 20 членів РНБО є лише (1) Головнокомандувач ЗСУ Михайло Драпатий, (2) голова СБУ Олександр Поклад, (3) прем’єр-міністр Сергій Корецький, міністри економіки, юстиції та внутрішніх справ (4) Олександр Кравченко, (5) Денис Маслов та (6) Іван Вигівський. Формально також міністр охорони здоров’я (7) Віктор Ляшко, однак назвати ще “ковідного” міністра “новим” – язик не повертається.

Решта, майже 2/3 структури, на яку покладено завдання з координації та контролю за діяльністю органів виконавчої влади в умовах воєнного стану, є або незмінними впродовж каденції Володимира Зеленського, або періодично міняють посади, залишаючись в межах команди президента. Чи можна назвати це оновленням – судити вам.