Чому Україна не вписується в образ «ідеальної жертви» – відповідь правозахисниці Матвійчук

Джерело: Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук — українська правозахисниця, яка очолює організацію “Центр громадянських свобод”, нагороджену Нобелівською премією миру 2022 року — розповіла, чому Україна продовжує давати відсіч Росії та не вписується у конструкт “ідеальної жертви”.

За її словами, немає сумнівів, що Росія агресор, а Україна жертва агресії, однак нашу країну не можна назвати “ідеальною жертвою”.

Ідеальна жертва має просто страждати від дій агресора, а світ солідаризуватися у глибокому занепокоєнні. Натомість Україна має нахабство усі ці роки тримати удар у рази сильнішого противника. Коли всі вже приготувалися її “відплакати та поховати” ще на початку повномасштабного вторгнення.

Ба більше, Україна періодично завдає ударів по імперським амбіціям РФ. Правозахисниця навела кілька прикладів цього:

• Країна без флоту потопила флагман “Москва” та гарантувала “зернову угоду” в Чорному морі, на що не спромоглися ні ООН, ні Туреччина.
• Країна без стратегічної авіації, що чекала від союзників на сучасні літаки понад два роки та отримала кілька штук, знищила понад 30% стратегічної російської авіації.
• Країна, яку ще навіть не запросили офіційно в НАТО, самотужки реалізовує стратегію всього Альянсу і послідовно знищує наступальний потенціал “другої армії світу”.
• Країна, де мільйонам людей кожного дня болить від злочинів Росії, але вони продовжують боротися, волонтерити, відбудовувати, допомагати один одному.

Матвійчук нагадала, що за усіма прогнозами Україна мала впасти за 3-4 дні під натиском російських військ.

Ви ж слабші, обурюються про себе країни із потужним військовим потенціалом. Як можна так неввічливо до Росії, яка має право вето в ООН, ядерну зброю, 140 мільйонів населення, нафту та газ, тобто багато грошей?

За її словами, з цієї ж причини українцям буває складно порозумітись із країнами, які пережили колоніальний гніт та стирання їхньої ідентичності. Вони “ніби підсвідомо собі промовляють, якщо ви жертва, а Росія агресор, то чому українська мова досі єдина державна, а в школах по всій країні не лунає російський гімн?”.

Приємно солідаризуватися із жертвою, яку агресор зґвалтував, побив ногами, запряг у ярмо та їде зверху. Ця жертва ідеальна. Її страждання чисті та глибокі. Слова на її захист додають моральної висоти тим, хто обурено виголошує палкі промови.

Однак, самі лише слова не допомагають: ООН не може нікого захистити, а інші держави не хочуть ризикувати життям своїх громадян, щоб зупинити глобальну несправедливість.

Тож, страждання “ідеальної жертви” лишаються тільки її проблемою, а вже за кілька місяців місце однієї жертви на перших шпальтах газет займає інша й про існування першої забувають.

Дяка Богу, що ми відмовилися бути ідеальною жертвою, а вибрали шлях спротиву. Чинити злу опір – не тільки морально правильна, але й найбільш дієва життєва стратегія. Тільки вона дає шанс на мир, бодай і неідеальний.

Правозахисниця розповіла, що багато працювала із людьми, які постраждали від злочинів росіян. Жінка бачила, що відмова від сприйняття себе виключно як жертви допомагало у посттравматичному зростанні людини. Тому вона переконана, що відмова від концепту жертви є основою для колективного виживання українців.

Так, цю війну ми не вибирали, але навіть в цих найскладніших обставинах ми маємо подовжувати вперто шукати вихід та боротися. Бо ми самі собі рятівники.

Матвієнко описала історію українського вченого та філософа Ігоря Козловського, який пробув у російському полоні 700 днів.

Чоловіка утримували в камері-одиночці — підвальному приміщенні, де не було вікон, туди не потрапляло сонце, бракувало повітря та було важко дихати, а по брудній підлозі протікала каналізація.

Із отвору цієї каналізації вилазили щури. І відомий на всю країну вчений розказував мені, як він читав цим щурам лекції по філософії, щоб бодай чути звук людського голосу.

Очільниця “Центру громадянських свобод” наголошує, що в юридичному розумінні Ігор Козловський був жертвою — його викрали, утримували в нелюдських умовах та катували так, що він заново вчився ходити.

Але навіть це не стало для нього підставою, щоб ставитися до себе як до жертви та проживати себе як жертву. Бо основою нашого буття є гідність, а не жертва. А гідність – це дія. І мова не тільки про те, щоб відчувати свою відповідальність за все, що відбувається, але й робити правильні речі, що це змінити. Гідність дає силу боротися навіть у нестерпних для людини обставинах. Вимір гідності має стати для нас центральним. І тоді ніякої жертви не буде.

• Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга повідомив, що Росія вже 100 днів ігнорує ініціативу США щодо припинення вогню в Україні.
• Верховна представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас, виступаючи перед депутатами Європарламенту у Страсбурзі, заявила, що Росія планує розширити театр воєнних дій у Європі, про що свідчать безпрецедентні військові витрати.
• Віцепрем’єр з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій – міністр цифрової трансформації Михайло Федоров 18 червня повідомив, що українські фахівці відбивають тисячі кібератак щомісяця.