Контужений лев, ведмідь з передової та крокодил — історії диких тварин з Центру порятунку

Російське повномасштабне вторгнення принесло з собою величезні втрати та каліцтва не лише цивільним і військовим, а й тваринам. Сьогодні розповідаємо про долі диких тварини, що різними шляхами були завезені на територію України, виживали майже все життя у неналежних штучних умовах, а через війну нині зазнають додаткового стресу – обстрілів, окупації або відречення з боку тих, хто їх приручив.

У чинному українському законодавстві відсутні відповідні закони стосовно заборони утримання диких тварин у власності, використання їх у цирках, зоопарках тощо. Однак попри це існує небайдужа спільнота, яка дає шанс на щасливе життя особливим тваринам, що потерпіли “від рук людини”. Одними з головних борців та зоозахисників в Україні є “Центр порятунку диких тварин Наталії Попової”. Організація разом UAnimals (від.ред. – всеукраїнський гуманістичний рух, який бореться за права тварин та працює у різних форматах – від зоозахисних рейдів до роботи в законодавчій площині) надають оперативну допомогу постраждалим тваринам: евакуюють із гарячих точок, окупованих територій та передової, надають медичну допомогу, психологічну підтримку, а у фіналі повертають диких тварин у природу або заповідники, парки з відповідними умовами для життя.

Букви відвідали Центр порятунку диких тварин та поспілкувались з його очільницею – Наталією Поповою.

Станом на листопад, безпосередньо у центрі перебуває 27 тварин – лисиці, тигри, на ім’я Алекс, Тигрюля та Мір, лев Рорі, левиці Юна й Квін, леопард Брейв, декілька видів птахів тощо. Сотні подібних вже прилаштовано.

Джерело: соціальні мережі Wild animals

“Центр врятував багато різних диких тварин: левів, ведмедів, тигрів, вовків, леопардів, диких птахів, єнотів, лисиць, косуль, оленів, мавп, єнотоподібних собак, також ми допомагаємо свійським тваринам: віслюкам, коням, козам, в центрі навіть жили кури. А колись мені дзвонять і повідомляють, що на окремій ділянці фронту побачили крокодила! Я вже почала активно збиратись та виїжджати на місце події, хоча й уявлення не мала, як буду його ловити. Головне – врятувати. На жаль, я не встигла — крокодил загинув, бо місце, де він перебував, розбомбили… Ось так. Так я мала б справу і з крокодилами”, – розповідає Наталія. 

Зооволонтерка разом з командою обʼїздила всю лінію зіткнення. Ділиться, що жоден ветеринар не погоджується їхати рятувати тварин прямо на фронт. 

Особистий архів Наталії Попової

“Сотні тварин ми врятували з початку великої війни, і лише з чотирьох зоопарків, решта – тварини людей, які чомусь думають, що вдома можна тримати лева, вовка або тигра. Майже завжди, коли ми проводимо евакуацію з попереднього місця проживання звірів, то бачимо, в яких умовах вони жили і до військових дій… Це жах. Маленький вольєр для собаки, жодної іграшки чи розваги, брудна залізна клітка, а в ній – ледь живий дикий ведмідь, якого такими умовами планомірно вбиває людина”, – ділиться Наталія.

Особистий архів Наталії Попової

Особистий архів Наталії Попової

У більшості з тварин – поранення або хвороби, отриманні під час військових дій, частіше – від неналежного утримання в попередніх домашніх умовах. Наприклад, тигриця з Харківщини, що утримувалась у вольєрі, має великий набір хвороб внутрішніх органів, колінного суглоба, артроз, якого вже не вилікувати, донедавна відмовлялась від їжі. А лев Рорі потрапив до центру лежачим та контуженим. Лікарі не давали позитивних прогнозів, проте, завдяки якісному лікуванню та турботі, Рорі стає краще з кожним днем. Він – один із тих, кому відносно пощастило. Сотні тисяч диких тварин загинули в Україні під час російського вторгнення. Оцінити масштаб екоциду неможливо, адже ще багато територій лишається під контролем ворога. Мова не лише про зоопарки, приватні парки чи заповідники, це ще й поля, ліси, водойми.

Наталія розповідає, що звернення про потребу порятунку диких тварин до них надходять від військових та від небайдужих. Від власників, що утримували звірів і мали б нести за них абсолютну відповідальність – майже ніколи.

Особистий архів Наталії Попової

Особистий архів Наталії Попової

“За всю війну повномасштабну був лише один випадок, коли сам власник дикої тварини вийшов з нами на звʼязок та попросив врятувати його левицю, що сиділа у клітці в Кривому Розі. Подзвонив і сказав, що в місті почались обстріли, у нього – малі діти, сімʼя, він вимушений виїжджати, а тварину, звісно, евакуювати з собою не може”, – розповідає Наталія.

За словами очільниці Центру порятунку диких тварин, причиною експлуатації, утримання та розведення диких тварин в Україні є хибне уявлення про їхні першочергові потреби й функції. За будь-яких умов утримання, жодна дика тварина не стане свійською.

“Це треба зазначити. Є індивідууми, які можуть спілкуватись з хижаками, наприклад, у дикій природі. Але це не означає, що тварина від цього стає домашньою. Я теж можу показувати на тваринах, які тимчасово перебувають в нашому центрі, як вони мене люблять, як дають себе гладити. Але це, як любов увʼязненого до спостерігача… Це вимушеність. Тварина має задовольняти свої потреби в природі. Інакше – це не життя”, – запевняє Наталія.

Після належного лікування – фізичного й психологічного, реабілітації, тваринам шукають новий дім із гідними умовами. Місце, куди прилаштовують тварину, залежить від умов її потрапляння до Центру. Багато птахів, лисиць, борсуків, зайців повертаються у своє природне середовище. Проте переважна більшість левів, тигрів та ведмедів часто не мають можливості жити у дикій природі, тому Центр порятунку диких тварин знаходить їм парки, заповідники чи притулок з відповідними умовами – величезною територією для кожної тварини в декілька гектарів. Це може бути Америка, Європа чи Африка. Наталія Попова особисто перевіряє місця, де опиняться тварини.

Фінансується Центр порятунку тварин завдяки благодійним внескам. Існує також програма опікунства, де за донат можна стати віртуальним опікуном будь-якого підопічного центру. Долучитись може кожен бажаючий.