Лобіювання інтересів під виглядом турботи про бізнес – які наслідки матиме оподаткування міжнародних посилок

Сумнозвісний прихильник концепції “щоб корова менше їла і давала більше молока, її потрібно менше годувати і більше доїти” “слуга” Данило Гетманцев, прикрившись “вимогами бізнесу”, зареєстрував законопроєкт про стягнення ПДВ з усіх закордонних покупок, незалежно від їхньої вартості. Іншими словами – кожен українець, купуючи товар будь-якої вартості та призначення за кордоном, при пересиланні його в Україну муситиме сплатити додатково ⅕, або 20% вартості цього товару.

Яка ситуація з міжнародними посилками зараз

Наразі від сплати ПДВ звільнені усі міжнародні поштові відправлення з іноземних магазинів, якщо їхня вартість не перевищує 150 євро. Якщо ж ця сума більше, тоді ПДВ справляється з різниці між реальною ціною та допороговою сумою. Наприклад, купуючи в німецькому онлайн-магазині Nike кросівки за 95 євро – ви не сплачуєте ПДВ. Якщо ж вартість ваших кросівок становить 160 євро – ви сплачуєте 20% ПДВ лише з різниці – 10 євро, тобто сумарно ця покупка обійдеться вам у 162 євро + доставка в Україну.

Це робить побутові онлайн-покупки за кордоном вигідними для українців. Наприклад, різниця між вартістю однакової моделі кросівок навіть на сайті виробника становить близько 1500 грн. Навіть з урахуванням доставки, вартість якої складе від $7 до $18 (літаком швидше і дорожче, морем довше і дешевше), різниця все одно складатиме близько 1000 грн. Додайте до цього значно більшу кількість акцій та розпродажів, доступ до найновіших моделей та значно більший асортимент товарів – і популярність транскордонного шопінгу стане очевидною.

Цю популярність підкріплює й те, що в українців залишається дедалі менше грошей на покупки, які не є критично необхідними. Зростання вартості житла, комунальних послуг, продуктів, ліків – залишає все менше місця для маневру при купівлі одягу, техніки та інших товарів, які зазвичай не потрібні “тут і зараз”, але без яких не обійтись. 

Крім звичайних побутових потреб, міжнародні покупки закривають ще одну важливу потребу повсякденного життя українців – у військовому спорядженні. Останнє, як і практично всі деталі для дронів купуються за кордоном приватно, оскільки наприкінці третього року повномасштабної війни держава й близько не покриває всіх потреб військових – специфічне, знищене та навіть просто якісне спорядження купують за свої та за донати, дрони збирають на кухнях і в гаражах, купують готові за кордоном. Наведений вище приклад з кросівками так само працює і з військовими товарами.

Що пропонує влада натомість

Нардеп Гетманцев зареєстрував законопроєкт з ідеєю обкласти ПДВ взагалі всі покупки в інтернет-магазинах, які пересилаються в Україну поштою, а звільнити від оподаткування лише ті, які пересилаються фізичними особами на адресу фізичних осіб, без оплати та без комерційної мети, і оцінюються до 45 євро (запам’ятаймо цю суму і схему). При цьому Гетманцев пропонує покласти обов’язок декларування та сплати ПДВ на продавця або перевізника (поштового оператора).

Тут хочеться зупинитись на фразі автора законопроєкту, яка яскраво демонструє маніпулятивність всієї ідеї: “Сплата ПДВ постачальником товару або маркетплейсом виключить необхідність додаткових митних платежів з боку покупця…” Будь-яка людина з базовою шкільною освітою розуміє, що якщо ПДВ платитиме не покупець під час митного оформлення, а продавець, під час продажу – то це не звільнить покупця від додаткових платежів, це просто збільшить для покупця ціну товару на суму цих платежів + вартість операційних витрат на їх адміністрування продавцем чи перевізником.

Повертаючись до наведеного на початку прикладу, за новим законом кросівки вартістю 95 євро обійдуться вам у 114 євро + доставка, а ті, що коштують 160 євро – у 192 євро (+ доставка). Щонайменше, тому що пропонується покласти завдання з декларування вартості товарів на перевізників та поштових операторів, а це збільшить їхні операційні витрати і призведе до здорожчання послуг.

Данило Гетманцев мотивує свою пропозицію тим, що українці зловживають безмитним лімітом вартості для того, щоб завозити без сплати ПДВ цілі партії товарів для подальшого перепродажу в Україні. Мовляв це завдає збитків державі та бізнесу (нібито на вимогу бізнесу Гетманцев і зареєстрував свою ініціативу). 

Варто зазначити, що дійсно, проблема зі зловживанням безмитним лімітом дійсно є, і це не лише українська проблема, вона актуальна і для ЄС, де безмитний ліміт становив всього 22 євро (удвічі менше, пропонованого Гетманцевим для безмитного пересилання від фізособи фізособі), так і для США, де він значно більший – 800 доларів.

За підрахунками Інституту соціально-економічної трансформації, за 2024 рік додаткові надходження ПДВ, у разі відміни пільги в оподаткуванні посилок вартістю до 150 євро, могли б скласти 11.8 млрд. грн. 

Що не сходиться

В тому ж дослідженні Інституту соціально-економічної трансформації зазначається, що обсяги потенційної контрабанди та сірого імпорту у 2023 році перебували в діапазоні

380–540 млрд грн., а держбюджет від митних схем втратив 120–167 млрд грн. за рік. Не складно помітити, що весь прогнозований (на основі поточних об’ємів безмитних покупок) обсяг податків з міжнародних посилок, є в 10 разів меншим, ніж втрати бюджету від порушення митних правил.

Іншими словами – рішення, яке завдасть шкоди українцям в і без того складній економічній ситуації, яке зробить товари для військових ще дорожчими, яке завдасть шкоди операторам поштового ринку (Ukraine Express, Нова Пошта, Meest, Укрпошта, DHL тощо) – принесе бюджету лише десяту частину доходів, які бюджет щорічно втрачає через неефективну роботу державних органів, передусім митниці.

З іншого боку, вже згадане дослідження Інституту соціально-економічної трансформації містить розрахунок про те, що одна фізична особа, отримуючи одне поштове відправлення на добу, за місяць може імпортувати товарів на суму до 4,5 тис. євро (€149 * 30 днів) без оподаткування. 100 таких осіб (фактично – 100 паспортів), які отримуватимуть по 3 відправлення на добу, за місяць можуть без оподаткування ввезти товарів на 1,34 млн. євро. Інститут зазначає, що це вже велика товарна партія, яка потім може бути продана в магазинах, нарівні з легально імпортованими товарами.

Проте, є інша сторона медалі. Якщо митниця неспроможна проконтролювати потік посилок до 150 євро, то так само вона не зможе проконтролювати потік посилок і до 45 євро (поріг безмитного пересилання між фізичними особами). Як наслідок, цей законопроєкт зробить побутові покупки за кордоном дорожчими, збільшить витрати військових та волонтерів, не розв’яже проблему з ухиленням від сплати податків та не ліквідує схеми з сірим імпортом. 

Радше навпаки – якщо зобов’язати перевізників відкривати кожну посилку для встановлення її реальної вартості та подальшого розмитнення, то навантаження і на перевізників, і на митницю зросте кратно. Наслідком цього може стати ще більша неспроможність митниці виявляти дійсно великі партії контрабанди – через бажання влади здерти копійку з пари дитячих комбінезонів за 50 євро.

Кому законопроєкт Гетманцева дійсно допоможе, так це ритейлу, великим роздрібним мережам, тому що для українців зростуть витрати на покупки за кордоном до цін у роздрібних мережах, що зробить доходи останніх більшими. Однак, збільшення доходів великого бізнесу ціною зменшення загальної купівельної спроможності громадян – це не турбота про бізнес. Це лобіювання інтересів невеликої, і точно не критично важливої його частини.

В одному з інтерв’ю Данило Гетманцев назвав себе “професіоналом з ухвалення непопулярних рішень”. Шкода його розчаровувати, але далеко не кожне непопулярне рішення є автоматично хорошим чи необхідним. Часто непопулярне рішення є просто поганим рішенням. І в останньому пан Гетманцев дійсно є потужним фахівцем.

Що варто було б зробити

Перш за все – створити систему збору та аналізу даних щодо обсягів, динаміки та маршрутів руху міжнародних посилок. Це дозволить відрізнити добросовісних покупців від учасників схем з ухилення від оподаткування, через яких (під виглядом побутових покупок) завозять партії товару для перепродажу. І якщо середня кількість таких відправлень в одного покупця не перевищує 5-10 на місяць (а то й менше) то тим, хто отримує по 5 щодня, вже можна задавати питання. Це не є складним завданням, адже всі необхідні дані у митниці та поштових операторів уже є.

По-друге, а точніше паралельно з першим – зосередитись на ліквідації схем контрабанди та корупційного імпорту на митниці, цифровізувати митні процедури та забезпечити обмін і прозорість даних митниці. Як уже зазначалось, це принесе бюджету значно більше коштів, ніж намагання оподаткувати кожну пару штанів та шкарпеток, придбану не в українського перепродавця, а безпосередньо у виробника.

По-третє, розробити диференційований підхід до митних пільг для індивідуальних покупок. Замість однакової пільги для будь-яких товарів вартості до 150 євро, завезених з будь-якої країни світу, запровадити секторальні пільги, орієнтуючись на інтереси держави та українського виробника у критичних секторах економіки (а не побутового ритейлу). Збільшити безмитний ліміт для товарів для військових, дронів, запчастин для них, електроніки і техніки (виробництво якої в Україні відсутнє і не очікується найближчим часом). Зменшити цей ліміт для тих товарів, які виробляються в Україні. Збільшити безмитний ліміт для товарів з ЄС і США – і зменшити для товарів з Китаю (за виключенням згаданих дронів, деталей для них та аналогічних за призначенням товарів – до того часу, доки не знайдеться заміна китайським). Україна та українці найбільше зацікавлені в тому, щоб переплести наш та ринки союзників настільки, щоб будь-яка ідея розірвати ці зв’язки дорівнювала ідеї відрізати собі кінцівку. 

Наполягаючи на посилення контролю за покупками українців, автор та прихильники законопроєкту також апелюють до досвіду та регуляцій ЄС. Проте, в ЄС крім регуляцій є ще й величезний внутрішній ринок, який може задовольнити значно більше побутових потреб, ніж внутрішній український. Крім того, представники ЄС не наполягають на тому, щоб Україна узгодила саме цей аспект законодавства з нормами ЄС прямо зараз. Це доведеться зробити, але ніхто не забороняє нам відкласти цю проблему до завершення війни та приєднання України до європейського ринку. Те, що український ритейл не зможе встановлювати нинішній рівень націнки в таких умовах – аж ніяк не є причиною, щоб ускладнювати життя всім іншим уже зараз. 

Традиційно, українська влада вирішила обрати простий шлях і зібрати грошей з українців там, де це можна зробити негайно та без особливих труднощів. Таке рішення навіть можна було б зрозуміти в умовах війни, якби в той самий час та ж влада не розкидала на вітер мільярди гривень, роздаючи їх в популістичних спробах зберегти політичний рейтинг, фінансуючи олігархічні канали Єдиного марафону (з тією ж метою) та фірми наближених осіб і просто зволікаючи з ухваленням давно назрілих рішень (ймовірно, з корупційною метою).