Перемога з присмаком зради: зміст, наслідки та ризики для України від угоди про копалини

Джерело: ГО “Центр дослідження законодавства України”

Після кількох місяців напружених переговорів щодо, можливо, віртуальних корисних копалин, відповідну угоду між Україною і США нарешті підписали. Фінальний її варіант виявився жорсткішим для України, ніж той, який Володимир Зеленський збирався підписати в Овальному кабінеті Білого дому два місяці тому.

Офіційно вона називається Угода між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про створення Американсько-Українського інвестиційного фонду відбудови, і порівняно з тим варіантом, який спочатку пропонувала адміністрація Трампа, нинішня версія угоди про українські надра виглядає значно кращою. Зникли умови про компенсацію вже наданої допомоги (причому майже трикратну), переважне право США на управління в межах цієї співпраці та пріоритетне право на розробку найбільш привабливих родовищ. В самій угоді про це не йдеться, але згідно з заявою Білого дому, США також погодились на паритетне управління спільним фондом – по 3 представники від кожної країни.

Україна зберегла право видавати ліцензії на розробку надр на власний розсуд (принаймні загальній частині угоди – очікується підписання ще двох “технічних” частин). Створений в межах угоди зі США фонд отримуватиме 50% бюджетних платежів (рента, плата за ліцензії, кошти за угодами про розподіл продукції) від розробки нових родовищ – іншими словами, все, що розробляється зараз – не підпадає під дію угоди.

Кошти, які держбюджет мав би отримати від дозволів на розробку, виданих в майбутньому, ділитимуться наполовину, і ця половина надходитиме до спільного зі США фонду. На відміну від попереднього варіанту угоди, ці кошти не будуть виводитись з України, а мають бути реінвестовані в межах угоди. Проте, так буде лише впродовж перших 10 років діяльності фонду, і то – лише зі слів прем’єр-міністра Дениса Шмигаля. В тексті угоди про це не йдеться. Крім того, Україна бере на себе зобов’язання забезпечити вільну конвертацію та безперешкодне виведення коштів, отриманих від роботи фонду.

Спільний фонд також отримає унікальний податковий режим, що передбачає повний імунітет від будь-якого оподаткування. Це стосується внесків до фонду, виплат фонду, розподілу прибутків тощо. З боку Сполучених Штатів аналогічні умови щодо податків і тарифів передбачені лише у формі “уряд США очікує”, тобто – не гарантовані. Це є очевидною конкурентною перевагою перед іншими інвесторами, що може негативно позначитись на процесі залучення інвестицій.

Від 25% до 50% доходів (орієнтовно, бо пропорції розподілу доходів не визначені) від розробки нових родовищ корисних копалин пройдуть повз український бюджет. Більше того – такі виплати будуть здійснюватись в доларах США, тоді як надходження до фонду – у гривні. Якщо ж український уряд запровадить обмеження на цю конвертацію, збитки будуть відшкодовані з держбюджету.

Тут варто розуміти, що всі ці кошти сьогодні (і завтра) є не більш ніж теоретичними. Починаючи з того, що доки триває гаряча фаза війни, ні про яку масштабну інвестиційно-гірничу діяльність йтися не може, і закінчуючи тим фактом, що про українські поклади корисних копалин ми знаємо здебільшого ще з даних радянської геологорозвідки, проведеної десятиліття тому. Навіть якщо підтвердиться наявність цих копалин, економічно обґрунтовані обсяги для видобутку, то сам процес видобутку теж є питанням економічної ефективності (яка в СРСР не була пріоритетним питанням).

Втім, США попри це отримали право пріоритетного викупу добутої сировини – на ринкових умовах, але це все одно залишається вагомою перевагою, враховуючи, що угодою передбачений своєрідний “період очікування” перед тим, як Україна зможе запропонувати цю сировину іншим покупцям. Щонайменше, США отримають можливість спекулювати на ринку завдяки цьому пункту.

Спільний фонд також отримає право на одержання інформації про всі інвестиції пропозиції та можливості, які виникають внаслідок видачі дозволів та ліцензій на розробку надр, або укладення угод про державно-приватне партнерство, концесію тощо. Якщо спільний фонд виявить зацікавленість у таких інвестиційних можливостях, він матиме пріоритетне право на інвестування. Також передбачено мораторій на надання більш вигідних умов іншим інвесторам.

Як ці дві умови працюватимуть на практиці – загадка, адже детальні положення про це не входять до підписаної угоди, а відтак не проходитимуть процедуру ратифікації у Верховній Раді, яка дозволила б дізнатись про них суспільству. Українська влада намагалась тримати всі деталі угоди у повній таємниці, а сам текст угоди Кабмін оприлюднив уже після підписання і це текст лише рамкової угоди, без ключових норм, які визначатимуть практичне її втілення.

З усім цим, святкувати перемогу поки зарано. З одного боку, підписана частина угоди є лише рамковим документом, який радше свідчить про наміри, ніж започатковує фактичну співпрацю. Заява на сайті Білого дому до підписання угоди, в якій навіть згадується вина російського вторгнення у руйнуваннях української інфраструктури та обіцянки забезпечити “вільне, мирне та суверенне майбутнє для України” виглядає багатообіцяючою, однак реальні умови співпраці будуть викладені лише в Угоді про обмежене партнерство, яка наразі не оприлюднена.

Найголовніші для нас умови – гарантії безпеки та воєнна допомога – або відсутні, або передбачені на доволі сумнівних умовах. Попри те, що адміністрація Трампа вважає сам факт присутності американських економічних інтересів в Україні гарантією безпеки, всі розуміють, що це зупинить Путіна рівно так само як зупинила наявність закладів американської компанії McDonald’s від обстрілів українських міст (один з них навіть знищив такий заклад на Лук’янівці у Києві).

Що ж до воєнної допомоги, то формально, можливість її надання згадується в підписаній угоді. Проте – там не передбачено, що це має бути саме зброя чи технології (може бути і навчання чи гуманітарна допомога), а також зазначається, що на вартість такої допомоги автоматично збільшується розмір внеску США до спільного фонду. За умовами угоди Україна має цей внесок урівняти, а оскільки через війну це неможливо зробити коштом видобутку корисних копалин, то доведеться робити “живими” грішми.

З одного боку – це відкриває шлях до закупівлі американської зброї за кошти європейських партнерів, адже угода не вимагає, щоб це були на 100% українські кошти. З іншого боку, у партнерів може бути свій погляд на те, кому краще заплатити за зброю для України, як і на те, що “данська модель” (європейські гроші – виготовлена в Україні зброя) є значно ефективнішим варіантом допомоги (це дійсно так).

Крім того, в цій умові є неочевидний підводний камінь. Попередня допомога від США надавалась Україні безоплатно (з нашого боку). Коли вам дарують Abrams, M113, ракети до Patriot чи 155-мм снаряд Excalibur, то байдуже, яку вартість цієї допомоги США запишуть у своїй звітності. Але коли ви їх купуєте, то це стає принциповим питанням. Адже між комерційною ціною виробника, ціною закупівлі Пентагоном та оціночною вартістю такої зброї може бути дуже велика різниця. В угоді йдеться саме про останній варіант, що залишає адміністрації Трампа поле для будь-яких оцінок.

Тому питання про те, наскільки дорого нам обійдеться нова американська допомога, і чи будуть якісь фактичні інвестиції в українські надра та інфраструктуру з боку США – залишається відкритим.

Сьогодні можна точно сказати лише одне – Україна погодилась на певні обмеження власного суверенітету (в частині пріоритету умов угоди над чинним та майбутнім національним законодавством) без конкретних гарантій чи допомоги з боку США. Це досить велика ціна за можливість налагодження стосунків з Трампом, особливо враховуючи, що пропозиція заманити Трампа копалинами була передбачена ще в “плані перемоги” президента Зеленського.

Те, як ці обмеження та домовленості будуть виглядати на практиці, залежить від деталізованої частини угоди, яка досі в процесі розробки, роботи української влади і американської політики щодо України. Якщо ця політика буде союзницькою – угода може стати стрижнем її впровадження та інструментом для зміцнення стійкості України. Якщо Трамп чи його наступники зроблять ставку на стосунки з Росією – ця угода ніяк не перешкодить США отримати прибуток від співпраці з маріонетковим (тобто окупаційним) урядом в Україні, що цілком може стати предметом чергової розмови Путіна та Віткоффа.

Що ж до дій української влади, то і вони викликають ряд запитань. Наприклад – угода уже внесена до Верховної Ради для ратифікації, однак відсутній офіційний текст угоди. Наразі ми знаємо лише про те, що зазначено в рамковій частині, тоді як інша – Угода про обмежене партнерство – є значно важливішою, але вона не оприлюднена.

Крім того, віцепрем’єрка Юлія Свириденко, яка підписувала рамкову частину угоди у Вашингтоні, зазначила, що розподіл платежів від ліцензій на добуток копалин стосуватиметься лише нових дозволів, виданих після укладення угоди. Однак, в самій угоді зазначено інше – розподіл стосуватиметься й тих дозволів, які були видані до укладення, але розробка за ними не була розпочата. Таких є чимало, зокрема виданих державним компаніям, адже три роки повномасштабної війни поставили на паузу багато інвестиційних проєктів.

Те, що уряд і президент надають суспільству і нардепам, які мають схвалити результати їхньої роботи, далеко не повну інформацію про угоду, яка матиме значний вплив на українське майбутнє в найближчі десятиліття, викликає серйозне занепокоєння.