Попри відстрочку, боровся за приєднання до війська – історія гранатометника Сергія Сухого

Українська молодь виявилася важливим каталізатором змін не лише під час розгортання повномасштабної війни, але й вже з 2014 року, активно демонструючи свій патріотизм та чіткі національні погляди. Тоді значна частина захисників та захисниць, що сьогодні боронять наші кордони, були дітьми. Проте навіть у ті часи вони не залишалися осторонь подій: підтримували армію, брали участь у волонтерських ініціативах та формували власний, глибоко український погляд на події, які відбувалися в країні. Сьогодні ці самі люди знаходяться на передовій боротьби, де опановують військовий досвід й тримають оборону на рівні з досвідченими військовими, тим самим втілюючи нову модель української армії.

З перших хвилин повномасштабного вторгнення Росії в Україну Букви системно фіксують злочини країни-агресора, документують історії постраждалих та загиблих українців. Сьогодні розповідаємо історію старшого солдата та гранатометника Сергія Сухого на псевдо “Кабан”. Захисник боронив державу у складі 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу ЗСУ, імені генерала-полковника Геннадія Воробйова. Бригада, що відіграла важливу роль під час оборони Києва й згодом прийняла оборону на Сході, включаючи бої за Бахмут.

Ще у квітні 2021 року Сергія призвали на військову строкову службу, того ж року підписав і контракт. Вже з розгортанням повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання з ураження противника і його вогневих точок на Донеччині. Від участі у перших патріотичних заходах – до оборони на найгарячіших напрямках фронту – історією Сергія для Букв поділились мати Надія та кохана Ольга.

Фото: особистий архів Надії

“Ще зі школи він усіх підтримував, особливо дівчаток. Дуже поважав вчителів, а вони завжди залишали Сірьожу за головного, бо його всі слухали, й він без крику, розважливо, міг вмовити тихенько дочекатись вчителя. З п’ятого класу брав участь у кожному святі. Завжди на Новий рік був Дідом Морозом, інші батьки навіть просили його принести подарунок молодшим дітям додому. Коли він закінчив школу, вчителі мені тиснули руки й казали: таких впевнених, сміливих і добрих учнів у них майже не було”, – цими спогадами розпочинає розмову мати захисника.

Власне, у 2016 році, Сергій, закінчивши дев’ять класів, одразу вступив до коледжу транспортної інфраструктури Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту академіка Лазаряна. Під час навчання брав участь у студентській діяльності, мандрував Україною й завжди виступав за активний спосіб життя.

“За роки студентства, Сірьожа знову показав себе справжнім чоловіком. На пари міг інколи запізнитись, бо бігав в булочну, щоб до чаю хлопцям по кімнаті взяти щось смачненьке. Ще бувало, що помітить якусь бабусю, яка тягне сумку. І, звичайно, він бабусю проведе до маршрутки, а сам запізниться і буде перепрошувати, але причину не розповість.”, – пригадує Надія.

Фото: особистий архів Надії

В ці ж роки, Сергій часто мав візити до лікарень, аби здавати кров для поранених, зокрема військових. Прагнення майбутнього захисника відстоювати національну ідентичність, проявлялися й під час його участі в заходах, що були присвячені козацтву. Там Сергій  розповідав історію України, яку вивчав ще з дитинства. Також їздив з козаками в табори, де вони оповідали про традиції українського народу для молодшого покоління.

“Дуже часто збирав однокласників на вихідні, щоб вони могли поспілкуватися разом, зварити якусь картопельку й обговорити проблеми кожного в особистому житті. І при цьому обов’язково мала бути присутньою їхня кураторка Бугай Ірина Михайлівна, яка завжди їх підтримувала.”, – розповідає Надія.

У 2018 році, Сергій, бувши ще студентом, під час літніх канікул, поїхав до Польщі на заробітки. За словами Надії, він хотів допомогти родині й подбати про те, аби забзпечити подальше навчання. Там майбутній захисник виконував тяжку фізичну роботу, однак жодного разу він не жалівся, що йому важко.

“Щоб заспокоїти мене, надсилав фотографії краєвидів звірів: косуль, кошенят, і повторював: мамочко, як же тут гарно.”, – ділиться спогадами мати захисника.

Ще здобуваючи освіту, Сергій був прийнятий оператором залізничних операцій району в державне підприємство “Стивідорна компанія ОЛЬВІЯ”. Власне, у 2019 році Сергію видали довідку про те, що він відстрочений від служби через  подальше навчання. Інститут він мав закінчити у 2020 році, однак, спостерігаючи за ситуацією в країні, не відчував себе на своєму місці. Попри те, що Сергій вже мав роботу та незабаром мав отримати диплом, він ухвалив остаточне рішення: зателефонував до Новобузького військкомату і попросив прийняти його на строкову службу. У травні 2021 року йому надійшла повістка на строкову військову службу й через декілька днів він  отримав військовий квиток.

Фото: особистий архів Надії

“Такого мужнього, справедливого та розумного не за роками хлопця відзначило командування. Познайомившись із ним, командир сказав, що такими кадрами не нехтують і забрав його до своєї частини. Від самого початку і до останнього дня командир був поруч. Вони ніби два брати.”

У травні 2021 року Сергій прийняв військову присягу й утвердився на посаді гранатометника. Вже у вересні чоловік був прийнятий на військову службу за контрактом. Сергій дуже вагався, переживав за здоров’я матері, але не міг бути осторонь. З початку повномасштабної війни Сергій одразу опинився в її епіцентрі – на Донеччині. В армії захисник пізнав щире братерство. Надія ділиться, що для деяких побратимів Сергій також став наставником.

Фото: особистий архів Надії

“Він від початку життя хотів бути корисним. Так і з побратимами. Коли вони вже були на фронті, він намагався допомогти як не словом, так ділом. Коли він приїжджав на ротацію, це було чотири рази, кожного разу їздив Україною та навідувався до кожного знайомого. Він не проводив цей час вдома, сидячи на ліжку й розповідаючи про війну. Він брав цукерки та їхав до кожного, щоб обійняти й підтримати в такий нелегкий час. Про те, що в нього робилося в душі, ніхто не знав. Він завжди усміхався, приховуючи свій біль. Коли він загинув, побратимами рили землю руками, кричали неймовірним голосом.”, – розповідає Надія.

“Кожна розмова була тяжкою, але найтяжча відбулась приблизно за тиждень до загибелі Сергія. Зателефонував він і це була надто коротка розмова. Буквально 2 хвилини, а тоді Сергій сказав: “у мене не буде звʼязку, скільки не знаю, може день, може два, а може й тиждень, як тільки зʼявиться подзвоню, але якщо щось станеться, обіцяй багато не плакати”. Ще в той момент я зрозуміла, що це може бути остання розмова, але з великою надією чекала дзвінка, і через день зранку Сергій написав. Я була безмежно щаслива побачивши його повідомлення.”, – згадує кохана Ольга.

Фото: особистий архів Ольги

Надія констатує: за час в армії син помітно змінився, особливо помітними стали зовнішні зміни захисника лише за півтора року служби. Попри все, він вірив у перемогу та дуже хотів повернутися додому… Однак 21 березня 2023 року, поблизу населеного пункту Дружба, що на Донеччині, під час виконання бойового завдання Сергій загинув від кулі снайпера. Захиснику був 21 рік.

“З перших днів загибелі мого сина і по теперішній час, всі його друзі та побратими пишуть та телефонують кожного дня. Як кажуть його побратими: ввечері з’являється перша зірочка і вони кажуть “Сєрька привіт, ти наш ангел-охоронець”. І вони в це дійсно вірять, навіть залишили собі всі його шеврони…”, – ділиться мати. 

“Сьогодні я дуже сумую за ним, як і вчора. Кожен день поряд з ним, кожен момент, кожне повідомлення – назавжди залишиться в моєму серці. Сергій дуже любив робити сюрпризи, коли мали зустрітись казав, що, мабуть, не вийде. Потім говорив, що курʼєр доставку привезе, а приїжджав сам. Рідним ніколи не говорив, що їде додому. Такий неоціненний час був. Я хочу, щоб пам’ятали всіх Героїв. Кожного. Вони зробили найбільший внесок в нашу перемогу, життя, здоров’я. Зараз ті захисники, які стоять на обороні, віддають свій час, тож хочеться, щоб люди поважали та цінували їх. Допомагали. Вони заслуговують на це.”, – підсумовує кохана Сергія.

Відтворити пам’ять у спогадах: слова від друзів та побратимів Сергія

“З Сєрим я познайомився на службі, мене перевели до них на оперативно-бойовий підрозділ і там була наша перша зустріч. Виявилось, що ми земляки. Так зародилась наша дружба.

Ми виконували завдання на фронті, я чергував на радіостанціях, а він з іншими був на позиції. Так на мене вийшли по радіо і сказали про те, що Сергій загинув. Я не повірив, подумав, що то якась помилка. Навіть коли ніс його, говорив з ним, вірив, що зараз він підніметься і все буде добре. Я дуже довго відходив від такої втрати, адже він був моїм найкращий другом.

Сергій був людиною насамперед справжньою – простою, дуже життєрадісним і позитивним. Він заряджав всіх позитивом і усмішкою, ходив й світився від радості. .Ми часто їздили до мене додому, він дуже любив рибалку, а я рибак такий собі, то вони з моїм батьком часто їздили. Ми класно проводили час, я познайомив його з усіма моїми друзями і ми проводили час наче Сєрий виріс з нами.

Я хочу щоб його пам’ятали завжди усміхненим, щирим, веселим, простим, таким як він був – справжнім. Він мій найкращий друг був, є і завжди буде в моїй пам’яті і в моєму серці”

Друг, побратим Назар.

Фото надане Назаром

“Сергій був другом моїх дітей. Познайомилась з ним, коли він приїжджав з побратимом в село на відпочинок. З Сергієм було дуже легко спілкуватися, адже він був веселим і позитивним. З  любов’ю і сумом розповідав про своїх рідних, як скучив і яке в них красиве село, природа…  Але через війну вони так рідко бачаться.  Коли моя донька подзвонила і сказала, що Сергій загинув, це був  шок, невимовний біль. Як кажуть: “Бог завжди забирає найкращих”. Біль з часом притуплюється але назавжди залишається в нашому серці.   Я хочу,  щоб всі, хто був знайомий з Сергієм, запам’ятали його таким, яким він був у житті: добрим, світлим, відповідальним,  сміливим, відважним Героєм своєї Батьківщини. За яку віддав найдорожче – своє життя. Він загинув за те, щоб ми всі просто жили у вільній країні, раділи кожному дню, працювали, допомагали і любили,  як любив це життя Сергій”

Мама подруги, Раїса.

“Сергій – побратим мого брата, тож наше знайомство відбулося, коли брат приїхав з ним до нас на декілька днів. 

Я писала домашнє завдання, коли на телефон надійшло повідомлення від дівчини мого брата. Коли я зайшла і прочитала повідомлення, яке складалося з двох слів: “Сєрого вбили”, я одразу впала в ступор і почала перечитувати разів двадцять, я ніяк не могла зрозуміти, як таке могло статися з моїм другом. Я просто не вірила, мені здавалось, що це якась помилка, дурний жарт, ще щось, але точно не правда.

Сергій – це людина позитив. Він завжди був усміхнений, щирий, радів життю і заряджав нас своїм позитивом, жартами. Ті емоції, які від давав не можна описати ні в одному тексті, але вони назавжди залишилися в наших серцях, як і він. Я хоч,у щоб всі його запам’ятали таким щирим, радісним і завжди усміхненим, як він був. Він Герой. І всі ми маємо запамʼятати його таким”

Подруга Ангеліна.

“Сергій побратим мого хлопця, ми познайомились з ним, коли вони приїжджали на вихідні до нас в село. Ми завжди називали його на прізвище – Сухий. Він приїжджав до нас влітку по 1,5 доби, але став для нас як рідний.

Я чітко памʼятаю момент, коли дізналась про загибель Сєрого. 22 березня 2023 зранку побачила смс від хлопця з великим текстом і поміж цього тексту: “Сухого вбили”. Я не могла зрозуміти, як так, перечитувала смс, бо не могла в це повірити, але що там казати, я і досі не вірю. 5 днів чекали, поки його привезуть додому. Ми жили в різних частинах Миколаївської області. Дізнались за день до похорону, за 20 хв зібралися і поїхали. Дуже важко втрачати таку людину як Сєрий, я памʼятаю уривками похорон, але момент нашого прощання в моїй памʼяті назавжди: я поклала свою руку на нього і промовила “Сєрий, ти ж бачиш, ми приїхали до тебе”.

У мене настільки багато спогадів з Сєрим, я не знаю, як ми назбирали їх так багато за досить короткий час. Наша  компанія не спала ночами, а зранку Сєрий всеодно казав: “а давайте на рибалку”. Він завжди був “за будь-який кіпіш, крім голодовки”. Сухий завжди посміхався і після його посмішки посміхались всі. Він завжди розповідав і дуже пишався своєю сімʼєю, коли познайомилась з його рідними, я зрозуміла, що лише такі хороші й добрі люди змогли виховати такого ж сина, брата, племінника та друга.

Я хочу, щоб всі знали та памʼятали Сєрого таким, який він був за життя: неймовірно добрий, щирий, позитивний, усміхнений. Сухий не залишив нікого байдужим до себе. Сєрий завжди в моїй памʼяті та серці. Наша ясна зірочка”

Подруга Марина.

Фото надане Мариною

“Сухий Сергій був моїм найкращим другом. Познайомились з ним під час рибалки, у селищі Улянівка. Тоді й зав’язалась наша дружба. Сергій – це людина із великою мірою доброти, він приходив завжди на допомогу та був вірним другом. Ми з ним і на рибалку, і на дискотеки, завжди говорив: “Саня з тобою класно десь їздити або ходити, бо ти душа компанії”. 24 лютого починається повномасштабна війна, тоді Сергій був під Бахмутом, а нас перекидали з місця на місце. Під час війни ми були як брати, хоча в різних підрозділах. Він мав багато друзів і всім намагався допомогти. Людина з великої літери. Стається момент і їх виводять на ротацію і він їде до дядька в рідне село, де і любив проводити час. Тоді мене також відпустили додому, ми зустрілись та добре говорили про все, навіть про війну, про яку ніколи не хочеться згадувати.

Потім декілька разів зідзвонювались, розповідав, як відбивають штурми, давали одне одному поради… Якось виходжу на позиції й мені пише його дівчина зі словами, що Сергія більше немає. Я не повірив. Далі зателефонував дядько, сказав, що правда. Я все ще не вірив, поки не зателефонував до його побратимів. Не стало мого найкращого друга, який завжди виручав мене у будь-якій біді. Я запам’ятав його як друга, брата, героя, який віддано служив Україні та віддав за неї життя. Завжди пам’ятатиму як Героя”

Близький друг Олександр.

Фото надане Олександром