«Повноцінно стабілізуватися не виходить дотепер» – інтерв’ю про роботу виробників у Харкові

У прифронтових регіонах, де обстріли стали буденністю, усі сфери підприємницької діяльності зазнають викликів, що створюють ризики для їх безперервного функціонування. Ворожі атаки не лише загрожують безпеці працівників та майна, але й можуть пошкодити важливу інфраструктуру, що спричиняє затримки виробництва та труднощі в забезпеченні послуг. Так, проблеми з електроенергією, які сколихнули майже всю територію України взимку 2022-2023 років, дотепер є актуальними для певних регіонів. Показовим прикладом стійкості та вміння адаптуватися є Харків, мешканці якого не лише зберігають трудові ресурси, а й розширюють свої бізнеси. Йдеться, наприклад, як про відкриття нових закладів харчування, так і про  розширення виробництва одягу. По інший бік варто розглянути Херсон – тут бізнес перейшов переважно в онлайн-формат, але також не зупинився. Підприємницька діяльність адаптується до нових обставин, а люди його підтримують.

Повернімось до Харкова: з початку весни російські війська суттєво збільшили кількість обстрілів міста та його околиць. Щодня український Харків потерпає від ворожих дронів, ракет та авіабомб. Росіяни скеровують сюди масовані залпи, не полишаючи ілюзій скорити містян. Однак, місто тримається, харків’яни відмовляються залишати власні домівки, запевняючи: “Харків нескорений”. Водночас у мережі розгорнувся рух підтримки Харкова та харків’ян купівлею товарів харківського виробництва. Нещодавно Букви також упорядкували підбірку тутешніх українських брендів, що продовжують роботу, попри постійні російські атаки на місто. Для того, аби більш розгорнуто порушити питання діяльності виробників прифронтових територій, Букви поспілкувались з Олександрою Винокуровою – співзасновницею бренду базового одягу для жінок SRS CLOTHING BRAND. Бренд розпочав свою діяльність ще до повномасштабної війни, однак вже з її розгортанням, через місцерозташування, зазнав низки вимушених змін, аби продовжити виробництво.

Більше про виробництво, що розташоване на одному з найбільш обстрілюваних районів Харкова, ймовірність його евакуації, те, яким є попит на місцевому ринку, про проблематику нестачі фахових кадрів, а також те, як доводиться працювати в умовах відсутності електроенергії й чи покриває базові потреби генератор – в інтерв’ю для Букв ділиться співзасновниця бренду Олександра Винокурова.

Фото: особистий архів Олександри

– Знаю, що етапи становлення бренду відбулися ще до повномасштабної війни. Однак з 24-го лютого діяльність виробників фактично обнулилась, особливо, якщо мовити про Харків. Чи призупиняли Ви спершу діяльність, чи адаптували її у новому форматі? 

– Ввечері 24 лютого ми зрозуміли, що не можемо продовжувати виробництво. Деякі працівники мешкали поза містом та вже не могли виїхати через активні бойові дії. Офіційно ми не закривалися, але писали нашим клієнтам, що поки не можемо працювати. Тоді, з березня до травня, ми займалися волонтерською діяльністю, допомагали вивозити людей з Харкова. Також, це була гуманітарна допомога, забезпечення харчовими продуктами, ліками. Десь з початку травня ми повернулися до праці, почали запускати виробництво. 

Було дійсно складно, адже наше виробництво знаходиться на Салтівці, яка разом із центром є найбільш обстрілюваним районом. Тоді на місто летіло 24/7. Тобто, ти їдеш містом і починає летіти, в тебе немає часу, щоб сховатися і ти не знаєш, куди тобі подітися. У нас в місті дотепер може увімкнутися сирена як сигнал, що буде біда, а може спершу статися біда, а вже потім зазвучати сирена… У нас також був магазин на найбільшому місцевому ринку Барабашова, однак ми його тоді закрили й дотепер він не працює. Тому що там поряд було багато пожеж, спричинених обстрілами, згоріли склади, магазини… Власне, тому ми перейшли в режим роботи онлайн, зокрема у соцмережі.

– Багато підприємців під час війни трансформують свій бізнес і виявляють гнучкість до обставин. Підкажіть, які зміни довелося впровадити, щоб стабілізуватися на ринку?

– Якщо чесно, повноцінно стабілізуватися дотепер не виходить. Бо немає стабільності. Навіть сьогодні ми приїхали на роботу, запланували наше інтерв’ю, аби показати атмосферу й процес виробництва, але раптово вимкнули світло… Як у 2022, та й у 2023 роках ми зазнаємо значних перебоїв зі світлом. Нам доводиться ставити генератори – це не дуже економно, бо також різко зросла вартість на електроенергію. Тобто генератор виходить десь дорожче на 10%. 

Наприклад, візьмемо зиму 2023 року: вимкнули світло – ми ввімкнули генератор, який ніби працює, надає певну енергію, але він не може давати, наприклад, енергію на в’язальні машинки, або спецмашину, аби ґудзик поставити. Також, в приміщенні холодно, бо немає опалення. Тобто, фактично, генератор не гарантує покриття усіх потреб. Це не панацея. До того ж додаткові витрати, адже паливо задля його забезпечення коштує дуже дорого. Звісно, коли немає електропостачання, потрібно якось викручуватися, але не у випадку якщо це кожного дня…

До того ж години роботи на виробництві скорочуються. Коли немає світла, ти не можеш допізна залишатися на роботі, бо якщо умовно тобі їхати додому на інший кінець міста, це проблематично, адже світлофори також не працюють. Окремо хочу наголосити, що виробництво – це люди. Люди, які також переживають стреси, особливо через постійні атаки росіян. Це про невимовний емоційний стан, коли тобі телефонують й кажуть, що у твій дім прилетіла ракета й будинку немає. Тобто, його фактично немає, бо нічого не відновлюють, все заморозилось. Але, попри емоції, які відчуваєш, ти знаходиш у собі сили йти далі працювати. Обстріли бувають і вночі, і вдень, і вранці. Тобто щоранку люди у такому стані приходять на роботу. Я не кажу тільки про виробництво, але й про те, як загалом функціонує та живе наше місто.

– В який період Ваша робота повноцінно стабілізувалась й обсяги виробництва зрівнялися з довоєнними (якщо це відбулось)? Чи можемо ми порівняти, яким був попит як серед харків’ян, так і мешканців інших міст?

– Насправді якщо порівняти попит з 2022 роком, мені здається, зараз це може бути у два рази менше. Ми з колегами обговорювали, що в зимовий-весняний періоди менше попит. Можна припустити, що це пов’язано з економічною ситуацією в Україні, скасуванням ВПО. Долар зростає, комунальні послуги також, тож ціна на товар відповідно підвищується. Нещодавно була на конференції й спілкувалися з дівчатами, які у цій сфері приблизно 20 років. Я також поцікавилась в них щодо попиту, вони мені відповіли: “Раніше ми готували колекцію на рік вперед, потім на півроку, ще згодом – на місяць, а вже тепер нічого наперед не готуємо”.  Бо дійсно зараз це все дуже нестабільне й змінне.

Фото: особистий архів Олександри

Однак, можу припустити, що в самому Харкові попит та товари одягу навпаки збільшився. Багато людей повертаються в місто і не всі люблять купувати в інтернеті: комусь потрібно приміряти, перевірити тканину тощо. Тому, у місцевих торговельних центрах попит є. У нас також були думки щодо магазину, але дуже дорога оренда, навіть попри те, що ми є прифронтовим містом. Хтось навіть каже, що ціни на нерухомість зростають, однак я з цим не погоджуюсь. 

– Раніше Ви вже порушили проблему систематичних вимкнень світла й те, що фактично навіть генератори не можуть забезпечити безперервне виробництво. Я правильно розумію, що ми не можемо точно проаналізувати ситуацію зі світлом через її нестабільність?

– Про ситуацію зі світлом можу розповісти на прикладі цього тижня. У вівторок вимкнули світло, потім – увімкнули на годину й знову зникло. Далі його не було десь до десяти годин, залежно від району. Наприклад, на Олексіївці світло взагалі буває дуже рідко. В центрі світло є завжди, але це ймовірно пов’язано з тим, що там розташовані адміністративні центри й інші важливі об’єкти. В нашому районі Салтівки в середу й четвер світло було, але також з перебоями. Сьогодні зранку вже немає (дата інтерв’ю 19 квітня, п’ятниця). Пишуть, що аварійне відключення, тобто невідомо, коли його дадуть, адже графіків немає. 

Буквально сьогодні дізналась від товариша, який також працює у сфері виробництва, що в приміщенні, яке він орендує, більше не буде світла. Тобто, вони не можуть підживити будівлю електроенергією. Зараз людина має або залишатися там або вивозити обладнання й розпочинати наново. Це також наші реалії… Але, попри все, я хочу висловити вдячність комунальним працівникам та енергетикам, бо світло у місті все ж є.

– Розуміємо, що російські обстріли так чи інакше призводять до переривання робочих процесів, також це може бути зростання витрат через використання генераторів, наприклад. Про які ще виклики Ви можете говорити на власному досвіді?

–  Від колег знаю, що є проблеми з кадрами. Дуже великий відтік за кордон спеціалістів не лише  швачок, але, наприклад, якщо в’язальне підприємство – це програмісти, в’язальники, тобто спеціалісти, які обслуговують спецмашини. Багато фахівців поїхали з Харкова й не хотіли повертатися, а оскільки містами з великим швейним виробництвом також вважають Одесу та Хмельницький, певна частина поїхала туди. 

Зараз це вже не є такою нагальною проблемою, однак влітку 2022 року, коли більшість почали повертатися до виробництва, людей не вистачало. Особливо це стосується виробництва, наприклад, на Салтівці. Бо тоді в нас летіло 24/7,  були ситуації, коли ми просто не виходили з дому чотири дні й жили в коридорі.  В нас вже їжа закінчилася, але ми не могли вийти. Однак і поїхати з міста ми також не прагнули. Це сьогодні харків’яни адаптувались. Зараз, якщо чути вибухи, люди, як йшли до того, так і продовжать. І коли хтось починає казати, що з Харкова евакуюються, це неправда. Я раджу приїхати о 8 годині ранку до метро й подивитися скільки тут людей.

Фото: особистий архів Олександри

– Чи співпрацюєте Ви, як бренд одягу, з місцевими громадами або благодійними організаціями, аби підтримати тих, хто особливо постраждав внаслідок війни (вразливі категорії населення тощо)?

– З громадськими організаціями ми не працюємо, але допомагаємо сім’ям, переселенцям, притулкам. Передаємо речі, харчові продукти, іноді підтримуємо грошима й базовими потребами. Також допомагаємо військовим. Ми не надто це висвітлюємо, тому що, як я вважаю, добрі справи мають бути тихими. Знаєте, маю звичайний приклад допомоги, до якої може долучитися кожен: в нашому будинку є літні бабусі й нічого ж не вартує об’єднатися усім мешканцям й просто два-три пакетики каші купити їм. Мені здається, якщо ви навіть маленькими справами допомагаєте – вже робите комусь краще. Нехай це буде своєрідною філософією.

– Дотепер існують дискусії щодо доречності евакуюватися з Харкова. Водночас харків’яни працюють, відновлюють старі та відкривають нові бізнеси. З Ваших спостережень, якою, в порівнянні з довоєнним часом, Ви оцінюєте конкуренцію на ринку продажів саме в Харкові?

– Знаєте, постійно після цих вибухів всі дзвонять й кажуть: “Саша, ви не хочете виїхати? може вам треба вивести все?”. Для мене це завжди болюча тема, бо підприємство – це не машинки, якими б класними й сучасними вони не були. Це люди. Жоден інструмент не є важливим без конкретних людей. Ми з командою – одна родина й підтримка одне для одного в цих постійно нестабільних умовах. Звісно, ми можемо вивести все обладнання, але що далі? Ймовірно воно просто десь стоятиме, накрите простирадлом й без жодної ціни. Натомість людину ти не можеш змусити їхати разом з тобою, бо у всіх тут є своя родина. Щобільше, деякі лише нещодавно повернулися. Перебувати й працювати в Харкові – вже їх свідомий вибір.

Щодо конкуренції, це складне питання. Знаєте, я її не відчуваю, бо з усіма виробниками, з якими працюємо в одній сфері товару, ми дружимо. Ще на початку повномасштабної війни ми разом намагались координувати спільні дії. В травні, коли потроху почали повертатися до виробництва, з деякими навіть обмінювалися обладнанням. Я відчуваю це як здорову конкуренцію, коли ми можемо порадіти, хто який маркетинговий хід придумав, хто як сфотографував, яку назву придумав тощо. Мені здається, що всі одне одного підтримують, принаймні у Харкові та Одесі. Знаю, бо товаришую з багатьма одеситами, адже це також місто з великим швейним виробництвом. Можливо, це пов’язано з тим, що ми всі проживаємо одне горе. Війна дійсно змінює мислення, ставлення до інших людей та різних ситуацій.

Фото: особистий архів Олександри

– Третій рік повномасштабного вторгнення: як це мати власне виробництво, розвивати бренд, після знищення багатьох важливих інфраструктурних об’єктів міста й перебуваючи під постійною загрозою?

– В Харкові я ніби розчиняюсь, це місто дійсно є продовженням мене. Мені здається, що всі харків’яни в хорошому сенсі “схиблені” на своєму місті. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми були в Харкові, але через те, що дуже сильно страждав район, де мешкали батьки мого чоловіка, місце, що є родинним гніздом, ми їх евакуювали на Полтавщину. Тоді певний час ми також там перебували. І, маючи раніше досвід життя в Києві та, порівнюючи з Полтавщиною, я зрозуміла, що маю повертатися до Харкова.

Тоді це були безперервні обстріли, але нас тягнуло саме сюди. До того ж була велика потреба допомагати людям. Ми закупали їжу, а наші знайомі, під бомбардуваннями, розвозили її по квартирах. Пам’ятаю ще ситуацію з перших місяців повномасштабної. Це був район, що біля центру, лунає сирена, а мами сидять з дітьми на дитячому майданчику й грають. Я на них дивлюся і не можу зрозуміти, чи то вже відчай такий, чи то сила духа…

Не лише мати власне виробництво, а й працювати будь-де в таких умовах – дуже важко. Немає світла – потрібно вигадувати інші шляхи налагодження роботи. Якщо обстріл – ми, звісно, маємо бомбосховище. Але, як і кожен громадянин України, щоранку ми просинаємось з чітким планом цілей і досягаємо їх. Бо, так чи інакше, це продовження діяльності, а значить маленьке зернятко в економіку країни й, відповідно, можливість допомагати тим, хто цього потребує.