Що дозволено Юпітеру – не дозволено бику: які наслідки матиме операція США у Венесуелі

Після блискавичного і успішного рейду американських військових на Венесуелу, в результаті якого її невизнанний президент був заарештований і доправлений до США для суду за звинуваченням у злочинах, пов’язаних з організованою наркозлочинністю, думки спостерігачів розділились на тих, хто захоплюється здатністю США проводити такі операції проти диктаторів і тих, хто порівнює ці дії з вторгненням Росії в Україну.

На практиці ситуація перебуває десь посередині – дії США хоч і вражаюче ефективні, але сумнівні з точки зору міжнародного права. А дії Росії давно вийшли за межі всього, що США могли собі дозволити навіть на словах Трампа, не кажучи вже про дії. Тому спробуємо розібратись, що ж відбулось і що буде далі.

Передусім – чи порушили США міжнародне право?

Так.

Це однозначна відповідь, яка не залежить ні від тривалості операції, ні від її результатів, ні від особи Мадуро і Трампа, ні від нашого ставлення до всіх учасників та самого права. Дії США суперечать нормам:

– пункту 1 статті 2 Статуту ООН (Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її Членів);

– пункту 3 статті 2 Статуту ООН (Усі Члени вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не наражати на загрозу міжнародний мир та безпеку і справедливість);

– пункту 4 статті 2 Статуту ООН (Усі Члени утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності, або політичної незалежності будь-якої держави, або будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об’єднаних Націй);

– пункту 1 Декларації про принципи міжнародного права, ратифікованої резолюцією Генасамблеї ООН № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року (Кожна держава зобов’язана утримуватись у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісною з цілями Організації Об’єднаних Націй. Така загроза силою або її застосування є порушенням міжнародного права та Статуту Організації Об’єднаних Націй; вони ніколи не повинні застосовуватися як засіб врегулювання міжнародних проблем);

– пункту 1 Декларації про недопустимість втручання у внутрішні справи держав, ратифікованої резолюцією Генасамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року (Жодна держава чи група держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав);
– ряд інших принципів, пов’язаних з практикою застосування імунітету глав держав та поширення юрисдикції держав за їхніми межами, адже Мадуро судитиме суд США, а не МКС, мандат якого США не визнають.

Чи дорівнюють дії США у Венесуелі діям Росії в Україні (а до того – в Грузії, Чеченській республіці Ічкерія та Молдові)?

Ні.

Попри ряд формальних і незаперечних порушень норм міжнародного права, США не оголосили про намір і не окупували чи анексували територію Венесуели, покинули її територію одразу по завершенні операції, зуміли уникнути значних жертв (анонімні джерела у венесуельському уряді кажуть про 40 людей, включаючи цивільних і військових).

Щобільше, США не декларують, що ніяких венесуельців не існує, бо “насправді” це “малотехасці”, і не стверджують, що Венесуелу та її культуру вигадав Уго Чавес, тоді як “історично” це територія Новоалабами. І вже точно не намагаються вчинити геноцид народу Венесуели, не здійснюють масових депортацій і терору на її території.

Власне, США навіть режим Мадуро, як такий, не намагаються повалити, адже декларують намір співпрацювати з його нинішньою очільницею – віцепрезиденткою Венесуели Делсі Родрігес, яка займала державні посади ще за часів засновника цього режиму, Уго Чавеса і залишилась при владі після того, як Ніколас Мадуро став візитівкою чавістського режиму (реальна влада, вочевидь, перебувала в руках керівництва силового апарату). Адже заяви Трампа про “контроль” над Венесуелою – порожній звук без фактичного контролю над країною, що вимагає її фізичної окупації.

Якщо хочете порівняння – США знайшли на тротуарі гаманець і відмовились повертати його власнику, а Росія вдарила зустрічного перехожого трубою та намагалася пограбувати і зґвалтувати доки той лежав непритомним. З точки зору кримінального права і обсягу можливого покарання, це надзвичайно різні речі (перше навіть не карається позбавленням волі), хоча формально обидві дії в основі є злочинами проти власності.

Звісно, порівнювати кримінальне право і міжнародне – некоректно, але це працює радше на користь міжнародного, яке доволі “пластичне” у підходах до регулювання спірних ситуацій. Що породжує наступне запитання.

Чи могли США досягти своїх цілей не порушуючи міжнародне право, або мінімізувавши їх?

Частково, так.

Режим Ніколаса Мадуро не визнавався легітимним ще з 2018 року, а особливо після виборів 2024 року, проведених з численними порушенням після підписання у 2023 році на Барбадосі угоди з опозицією щодо забезпечення демократичного виборчого процесу. Задля цього США на деякий час навіть зняли санкції проти Венесуели, але після того, як Мадуро порушив угоду і вдався до фальсифікацій та сили, щоб зберегти і укріпити свою владу, санкції поновили.

Тим не менш, вибори у Венесуелі відбулись і ряд країн визнали переможцем Едмундо Гонсалеса – досвідченого дипломата, який балотувався після того, як підконтрольні Мадуро чиновники заблокували висування лідерки опозиції Марії Коріни Мачадо (тогорічної лавреатки Нобелівської премії миру).

Відтак, існував варіант, за якого США могли б діяти на підставі звернення обраного і визнаного президента Венесуели задля повалення режиму, який узурпував владу і встановив диктатуру в країні. У такому випадку, арешт Мадуро був би лише першим кроком у процесі переходу влади до демократично обраного президента.

Однак, чи то Едмундо Гонсалес не хотів вдаватись до такого кроку, чи у Трампа не вважали суттєвим потурбуватись про формальне підкріплення своїх позицій, але в будь-якому разі, вторгнення у Венесуелу і арешт Мадуро відбулись без узгодження з представниками місцевої опозиції.

Власне, наразі виглядає так, що для Трампа проблемою був персонально Мадуро, а в співпраці з іншими представниками його режиму адміністрація президента США не бачить жодної проблеми – навіть якщо публічно вони наполягають на легітимності Мадуро і вимагають від США звільнити його.

Ще одним варіантом була реакція на рішення Мадуро анексувати частину території сусідньої Гаяни наприкінці 2023 року. Хоч анексія була суто формальною, без реального введення військ, але фактично Мадуро теж порушив міжнародне право. І хоч реакція на таке порушення мала або бути негайною, а краще підкріплюватись міжнародним мандатом (що навряд можливо з огляду на ситуацію в ООН), але теоретичний шлях для легітимізації операції проти Мадуро все ж існував.

Чи були схожі прецеденти в історії?

Повно. Починаючи від штурму резиденції Хафізули Аміна радянськими військами в Афганістані (за російською традицією, невелика операція зі зміни режиму перетворилась на спробу окупації і багаторічну криваву війну, яка зрештою підкосила сам СРСР), затримання панамського диктатора Мануеля Нор’єги (формально, вона була дещо більш законною, оскільки вторгнення відбулось як реакція на поранення панамськими військовими двох військовослужбовців армії США та арешт ще одного офіцера з дружиною, які стали свідками) і аж до ракетного удару американського безпілотника по генерал-майору КВІР Касему Сулеймані на території Іраку (до слова, операція проти Мадуро відбулась на 6 річницю ліквідації Сулеймані).

Як це все вплине на Україну?

В короткостроковій перспективі та напряму – ніяк. Окрім того, що Росія отримала черговий доказ того, що вона є радше анекдотом про наддержаву, ніж наддержавою.

Коли Трамп, намагаючись схалати Україну до невигідної угоди, назвав Володимира Зеленського “диктатором без виборів”, навіть консервативне (і як кажуть – одне з його улюблених) видання The New York Post досить різко відповіло Трампу, детально пояснивши на першій сторінці, чому диктатор у російсько-українській війні лише один і прізвище його – Путін. Схожою була реакція американських еліт і навіть виборців Трампа та Республіканської партії. З того часу прихильність останніх до України лише зросла і тепер вже тисне на самого Трампа.

Однак це не означає, що є чому радіти. У команді Трампа вже публікують карти Гренландії у кольорах прапора США, і якщо президент США перейде від слів до діла, то конфлікт між союзниками України дуже зашкодить нам і дуже допоможе Росії. Не кажучи вже про те, що Данія, до складу якої входить Гренландія з автономним статусом, є одним з найбільш активних союзників України з точки зору обсягів воєнної допомоги та політичного сприяння.

Другий фактор, про який варто подумати – попри дружні стосунки з Росією і Китаєм, обидві країни утримались від допомоги своєму союзнику по диктатурі. Але це не означає, що так буде завжди.

Уявімо ситуацію – США готують вторгнення на Кубу для повалення тамтешнього режиму, також ворожого до Штатів і дружнього до Росії та Китаю. І ось флот США за прикладом Венесуели починає блокаду Куби, але на рейді Гавани з’являється китайський флот, а на острові – китайські війська. Наприклад – для спільних навчань і на запрошення уряду Куби. Виникає запитання – чи буде таким же рішучим Трамп у цій ситуації?

Адже якщо він відступить – глобальне лідерство і сила США будуть втрачені без бою, а світ зрозуміє, що виживає той, хто дружить з Китаєм. Україна у такій ситуації перестає існувати як суверенна держава, адже Росія є ключовим союзником Китаю зі своїм величезним ядерним арсеналом та природними ресурсами.

Якщо ж Трамп вирішить показати Сі хто головний пес у цій будці – справа може закінчитись уже повноцінною Третьою світовою війною, з крахом глобальної економіки і ядерними ударами. Що буде в такій ситуації з Україною – складно сказати, але навряд щось добре у будь-якому випадку.

У цьому й полягає проблема з міжнародним правом – можна довго і справедливо скаржитись, що воно не працює, якщо порушника не можуть покарати швидко і показово. Але коли воно точно і остаточно розвалюється – світ стає значно гіршим місцем.

Адже сенс міжнародного права саме у тому, щоб навіть “Юпітер” не виходив за рамки. Зрештою, якщо можна порушити декілька базових принципів міжнародного права, то можна й укласти угоду з Росією коштом України, коли тиск еліт і виборців можна буде ігнорувати.

P.S. Quod licet Jovi non licet bovi – вислів латиною, який відсилає до античного міфу про викрадення майбутньої матері Мінотавра Європи Зевсом/Юпітером, який перетворився на бика. Означає застосування подвійних стандартів, заснованих на перевазі сили, статусу чи багатства перед загальними правилами.