Влада сприймає українців як власний гаманець? Скандальна заява радника голови ОП Лещенка

Владіслава Чорна
Шеф-редакторка Букв

Радник керівника Офісу президента Сергій Лещенко нечасто роздає інтерв’ю та коментарі, тож сприймати його слова як чергове “ляпнув” ні в якому разі не можна. Сказане ним є не просто потоком думок однієї людини, яка заледве розрізняє де бункери і рейви, а де – війна та виживання. Сказане ним – це політика чинної влади… і цей факт насторожує. 

Трохи контексту для тих, хто випав з порядку денного: в інтерв’ю швейцарському національному ЗМІ Сергій Лещенко закликав країни Європи зупинити допомогу українським переселенцям, аби спонукати тих повертатися додому. На зауваження, що мільйони осіб втекли, оскільки вважають небезпечним перебування у країні, Лещенко відповів, що це дуже небезпечно в містах “за п’ять кілометрів від лінії фронту, які можуть бути обстріляні з артилерії”. І додав, що нині там живе все менше людей. Натомість заявив, що є міста за 30-40 кілометрів від фронту, “до яких російська артилерія не може дістатися”. І як приклад згадав Краматорськ, де “зароджується нова економіка”, а слова про небезпеку життя в Києві назвав нісенітницею.

Іронічно, адже Сергій Лещенко відповідає зокрема за “боротьбу з фейками”, а, отже, повинен щодня читати новини. Що ми бачимо щоранку, прокидаючись? Стрічки про нічні обстріли тих чи інших прифронтових міст, інформацію про зруйновані будівлі, поранених чи загиблих. Ми не читаємо про те, як там уночі була зачата нова економіка для подальшого її “зародження” – у наших новинах руйнування та смерть. 

Я живу в 40 км от линии фронта. Жить стремненько.Через Краматорск проезжаем регулярно, когда едем с Харькова..серый пустой город..какая там экономика??? Одни военные.. Курахово в 20 км от линии фронта-бомбят каждый день! Мирноград, Селидово в 30 км – бомбят каждую ночь! Маленькие города уничтожают! Разрушения колоссальные! Эвакуация с Покровска и этих городов постоянная.. Курахово полупустое..Он серьезно о 5-ти километровой зоне??? Пусть приезжает и успокаивает мою собаку после взрывов!!! Пусть сидят люди в тишине и покое! Дети чтобы не знали страха и не ломали психику! Пусть заканчивают уничтожение Украины и тогда те, кому есть еще куда вернуться-вернутся! Злость берет”, – відреагувала місцева жителька, читачка Букв, на слова Лещенка.

Та і сам пан Лещенко проживає в Києві, а не Краматорську, при тому, що навіть столиця не є безпечним нині місцем. В Україні міста діляться на умовно безпечні (в які подекуди протягом хвилини-двох може прилетіти російська ракета, впасти її уламок або ж звичайнісінький дрон-камікадзе) та прифронтові, які під обстрілами щоденно.

Звісно, ми можемо порахувати ймовірність падіння ракети на голову в умовному Києві, Харкові або Івано-Франківську, показати цей “мізерний” відсоток жінкам, які виїхали з дітьми, та запросити їх назад зіграти у щоденну російську рулетку: прокинеться мій син/донька сьогодні вранці, чи ні? Якщо програєте, хтось з Банкової напише в Телеграмі кілька сумних рядочків з черговою обіцянкою помститися і розмістить фото попелища, де раніше було ваше житло. 

Ніхто також не враховує впливу на здоров’я постійних стресів: доки біля одних будинків вибухають ракети, більшість людей на районі не сплять, переживаючи один з найбільших страхів у природі: страх смерті. Ми не знаємо і навряд чи колись визначимо реальний вплив на українців гострого та хронічного стресу, недоспаних ночей, страху за себе та найрідніших. А наслідки дитинства у війні будуть зрозумілими лиш у довготривалій перспективі. 

Я вже мовчу про те, що багато кому просто немає куди повертатися: рідний дім може бути під окупацією або знищений російськими снарядами. Що робити тоді? Покладатися на дві з хвостиком тисячі гривень допомоги ВПО та намагатися за ці кошти оплатити оренду, нагодувати себе та дітей, вдягнутися, пролікуватись? Ну і чималенький залишок ще скинути донатом для військових і відкласти для безбідної старості  (сарказм). 

Багатьом військовим також спокійніше від думки, що їхні рідні у безпеці, доки вони захищають державу. До речі, цими ж військовими пан Лещенко і прикривається: буцімто, платників податків треба для них більше. Разом з тим, змовчує, що і сам годується на кошти народу України. 29 червня 2022 року (уже в розпал повномасштабної війни) Букви поцікавилися тим, скільки Сергій Лещенко отримує на посаді члена Наглядової ради Укрзалізниці. Згідно з відповіддю на наш запит, він заробляє 2 905 584 гривень (до вирахування податків). Щомісячно виходить 242 тисячі гривень. Це лише один з напрямків його бурхливої діяльності – і вже тут Сергій Лещенко отримує удвічі більше за штурмовика, який весь місяць сидить на “нулі”. 

Судячи з вимог відмовити лише українцям у допомозі в Європі, прав в очах Лещенка українці мають не набагато більше, ніж домашні тварини в очах фермерів. Бо якими б диктатурами не були режими, від яких тікали сирійці, афганці, африканці тощо, навряд чи офіційні представники тих режимів від імені влади заявляли, щоб їм не допомагали. Принаймні, я не зустрічала таких випадків – поки на моїй пам’яті чим відзначився лише Сергій Лещенко. Він не закликає зокрема відмовляти росіянам, які втекли від війни та путінського режиму в РФ – лише представникам нашої держави. 

Власне, я не буду розповідати про тенденції, які я прослідковувала серед багатьох технологів Банкової, а надам один беззаперечний аргумент того, що ці тези Лещенко не придумав самостійно. У новорічну ніч Володимир Зеленський побажав тим, хто вагається, зробити вибір: “Бо знаю, що одного дня доведеться поставити собі питання: хто я? Зробити вибір: ким я хочу бути? Жертвою чи переможцем? Біженцем чи громадянином?”. Метафору всі зрозуміли більш ніж чітко, і від гучного скандалу після виступу президента врятував лише один факт: ці слова мало хто почув, бо не всі осилили 20-хвилинний виступ (з усією повагою до безсумнівного таланту спічрайтерів).

Непростий морально для президента перехід від “країни мрії” у 2019 році (на 5-му році війни з РФ), від тверджень, що ми маємо створити такі умови, щоб українці забажали повернутися додому.. до ось таких ультиматумів. До вимоги повернутися у невідоме в розпал війни, про яку Офіс президента до останнього не хотів попереджати, лишаючи ще тоді українців права на самостійне прийняття рішень. Логічне ставлення до домашньої скотини, нелогічне – стосовно “вільного народу вільної країни”. 

Бруківка замість укриттів, серіали замість дронів, державне фінансування Марафону та російськомовного каналу “Дом”, корупційні скандали.. Чим більше нагромаджується претензій до влади, тим зрозуміліше останнім, що пафосні твіти та відосики вже не працюють. А мораторій на критику вже почав протікати під тиском всенародного обурення. Він загрожує вибухнути, і ніяка цензура та звинувачення у “роботі критиканів на Кремль” вже не допоможуть. Повторюючи постіронічний мем з українських соцмереж, “не робити це – чому? Бо Путін нападе?”. 

Дозволяючи собі тон “українці повинні”, Лещенко забуває про статус сторін у цих взаємовідносинах. Доки його існування забезпечують кошти платників податків, зобов’язаний першочергово – він. Щонайменше – звітувати про те, яку користь він приніс платникам податків за їхні гроші. В цьому немає нічого особливого: кожен із нас перед кимось звітує про результати своєї праці: найманий працівник – перед роботодавцем, підприємець – перед державою, директор – перед акціонерами.. Навіть депутати та президент як-не-як, але раз на 4-5 років звітують перед виборцями: якщо не переконають – на їхнє місце оберуть інших. І тільки такі люди, як Сергій Лещенко, чия експертність в Укрзалізниці та економіці загалом так і лишається нез’ясованою; або люди на кшталт Олега Татарова, врятовані від люстрації шляхом “тасування наперстків”, залишаються непідзвітними нікому, навіть самому президенту, чиєю легітимністю вони користуються на своїх посадах.

Побачивши обурення через свої слова, Сергій Лещенко опублікував допис, в якому критиків ідеї про припинення допомоги біженцям звинуватив у маніпуляціях і вирваних контекстах. Не пощастило раднику глави ОП ще й в тому, що у розпал цього скандалу ДСНС розбирало уламки у Києві та Харкові, дістаючи тіла у, за його словами, “безпечних” містах після масованих ракетних ударів. Сьогодні щонайменше одна дитина та п’ятеро дорослих програли в російську рулетку, в яку кличе зіграти радник українок і їхніх дітей з-за кордону. 

Повернення в Україну має бути опцією. Життя не солодке ні тут, на батьківщині, ні там, на чужині. І кожен у праві розпоряджатися своїми життями принаймні в межах, які гарантує Конституція України та правила гуманного суспільства. Адже життя у війні – це не рейв паті, пане Лещенко. Це дуже невесело, звукові ефекти “не качають”, а наслідки бувають трагічними. Народ України – це єдине джерело влади, а не раптово смертні гаманці без свободи волі для обраних представників влади. Цинічно, але в риториці останніх скандалів уже починає тхнути російським “бабьі еще нарожают”. А ми ж ніби боремося за демократію та права людей – на противагу російській ідеології. Чи вже ні?

Протягом доби російські армійці 18 разів вдарили по житлових масивах Донецької області, загалом область зазнала 1 843 удари, внаслідок чого поранень зазнало троє осіб.

Кіберфахівці Служби безпеки викрили ще одну прихильницю рашизму, яка співпрацювала з російськими окупантами після захоплення Харківщини.

Станом на ранок 1 березня у Чорному морі російські окупанти утримують на бойовому чергуванні один корабель, носіїв крилатих ракет “Калібр” немає.

У ніч на 1 березня українські захисники знищили чотири ударні безпілотники типу “Shahed”, які намагалися атакувати Україну.

Протягом доби російські армійці обстріляли 11 населених пунктів у Запорізькій області, внаслідок чого одна особа загинула, ще одна – зазнала поранень.