Захист чи небезпека: що означає для України вихід з Конвенції про заборону протипіхотних мін
Україна виходить з Оттавської конвенції: без цього оборона не вистоїть.
15 липня Верховна Рада зупинила дію Оттавської конвенції, яка забороняє виробництво, застосування та накопичення протипіхотних мін. Україна приєдналася до неї у 2005 році, коли не було загрози повномасштабної війни, аби відповідати міжнародним стандартам і захищати цивільних. Натомість Росія конвенцію не підписала й з 2014 року масово використовує міни, отримавши асиметричну перевагу.
Для уряду це вимушений крок задля оборони, для міжнародних партнерів – привід для занепокоєння, адже на кону репутація України та питання захисту цивільних. Які наслідки матиме це рішення для фронту і населення, пояснюю нижче.
Моя позиція: я підтримую вихід України з Оттавської конвенції.
По-перше, оборона понад усе. Україна веде війну з ворогом, який не підписував Оттавську конвенцію і системно застосовує протипіхотні міни, тож ми опиняємося в нерівних умовах. Мінування на лінії фронту – це не наступальні дії і не питання безпеки цивільних, а критично важливий елемент оборонної стратегії: воно закриває підходи до позицій, контролює рубежі, стримує ворога і підвищує боєздатність підрозділів. Крім того, використання мінування для зміцнення обороноздатності підвищує безпеку населення, бо зменшує ризик наступу і втрат територій.
По-друге, Україна виходить із конвенції не сама. У квітні цей крок зробила Латвія, за нею Литва, а вже в червні долучилися Польща, Фінляндія та Естонія. Причина для всіх одна – російська агресія, яка порушила баланс безпеки в Європі. Коли ворог масово застосовує протипіхотні міни, обмеження конвенції більше шкодять нашій обороні, ніж захищають цивільних. Оттавська конвенція, ухвалена ще 1997 року, не відповідає сучасним реаліям і не гарантує безпеки. Україна сумлінно виконувала свої зобов’язання й знищувала запаси боєприпасів, заборонених Оттавською конвенцією, проте жодних важелів впливу чи реальних гарантій безпеки ми не отримали.
По-третє, є альтернативи. Україна веде війну в умовах масового мінування, тож потрібні інструменти, які поєднують обороноздатність і захист населення. Одним із таких є EWIPA (Explosive Weapons in Populated Areas) – міжнародна політична декларація, спрямована на зменшення шкоди цивільним під час війни, яку вже підтримали 88 держав, серед яких Польща та країни Балтії. На відміну від Оттавської конвенції, EWIPA не накладає юридичних зобов’язань щодо знешкодження боєприпасів і не обмежує оборонні можливості держави. Це дає Україні можливість використовувати мінування як засіб стримування ворога, водночас демонструючи готовність мінімізувати шкоду для цивільного населення та декларуючи намір дотримуватися гуманітарних стандартів навіть у складних умовах війни.
Приєднання до EWIPA стало б важливим сигналом для міжнародних партнерів: Україна поєднує обороноздатність із відповідальністю за життя громадян. Це зміцнило б довіру, гарантувало підтримку і фінансування на розмінування та оборону, а також посилило б позиції України на дипломатичному рівні, показуючи, що держава діє виважено й стратегічно.
Наразі важливо, щоб рішення про вихід України з Оттавської конвенції було зрозуміле як міжнародним партнерам, так і громадянам. Асоціація саперів України разом із відповідними державними структурами формує чіткий наратив і готується до міжнародних заходів, зокрема конференції в Токіо (Ukraine Mine Action Conference 2025). Важливо донести: вихід України з конвенції не збільшує ризик для цивільних і не веде до масового мінування, а лише дозволяє державі захищати свої позиції. Будь-яке збільшення кількості мін на урбанізованих українських територіях пов’язане виключно з діями ворога.
Для громадян важливо знати: Україна не мінує населені пункти, а застосовує мінування лише на лінії фронту та кордонах, щоб запобігти наступу ворога і захистити людей. Однак цивільним слід бути обережними, адже будь-який вибухонебезпечний предмет потенційно небезпечний. Не можна ходити по замінованих територіях, самостійно розміновувати боєприпаси або збирати металобрухт із небезпечних предметів. Одночасно держава має посилити нагляд за обігом зброї та боєприпасів і підвищити відповідальність за неналежне поводження з ними, щоб мінімізувати ризики для населення.
Отже, вихід України з Оттавської конвенції – вимушений і своєчасний крок для захисту країни. Водночас важливо мати альтернативну угоду, як, наприклад, EWIPA, щоб демонструвати відповідальність перед міжнародними партнерами. Це зміцнить довіру, гарантуватиме підтримку та фінансування на розмінування і оборону і підтвердить: Україна діє стратегічно і безпечно, захищаючи людей і свої позиції.
Після блискавичного і успішного рейду американських військових на Венесуелу, в результаті якого її невизнанний президент був заарештований і доправлений до США для суду за звинуваченням у злочинах, пов’язаних з організованою наркозлочинністю, думки спостерігачів розділились на тих, хто захоплюється здатністю США проводити такі операції проти диктаторів і тих, хто порівнює ці дії з вторгненням Росії в Україну.
Дід Мороз – не просто новорічна казка, а зброя культурного геноциду, нав’язана радянськими окупантами, щоб стерти українську ідентичність і замінити її на сіру, бездушну “радянську” подобу. Сьогодні, коли Україна бореться за свою ідентичність проти нового імперіалізму, варто прийняти факт: Дід Мороз – це не свято, а символ окупації. Час викинути його на смітник історії разом з творцем, прийнявши, що уся наша ностальгія та звички минулого були лише ілюзією, за якою ховався культурний геноцид, убивства та переслідування.
Рік тому обраний президентом США Дональд Трамп обіцяв завершити війну РФ проти України шляхом тиску на Володимира Путіна та Володимира Зеленського. Якщо перший не погодиться — то озброїти Україну. За рік із тиском на Путіна не склалося. Під тиском перебуває Зеленський. Замість надання нам далекобійної зброї для ударів по РФ, у Трампа з’явилося бажання провести президентські вибори в Україні. Так, ніби це чинний президент Володимир Зеленський розпочав війну з РФ і саме від нього залежить її припинення. Тезу про необхідність виборів підтримує Росія, називаючи Зеленського нелегітимним. Так, ніби після зміни президента в Україні українці вирішать капітулювати.
Питання виборів до завершення бойових дій вкотре активізувалось після чергового випаду Трампа на адресу України, як частини тиску задля прийняття мирного плану США. І хоча сам Трамп уже наче й забув, цю ідею активно просуває Володимир Зеленський і схоже на те, що не лише для нейтралізації звинувачень з боку американського колеги. Логіка президента України є доволі очевидною – скористатись обмеженнями воєнного стану та рейтингом інституційної довіри, щоб забезпечити собі наступні 5 років на посаді вже з оновленою легітимністю.
Це вже стало своєрідною традицією – раз на кілька місяців в адміністрації Трампа настає чергове загострення щодо бажання мирних перемовин з Росією, а в української влади – щодо ідеї провести вибори. Цього разу загострення синхронізувались і Володимир Зеленський піймав Дональда Трампа на слові – президент України готовий до виборів, якщо президент США забезпечить можливість їхнього проведення, тобто примусить Путіна до припинення вогню хоча б на 90 днів.