Захист чи небезпека: що означає для України вихід з Конвенції про заборону протипіхотних мін
Україна виходить з Оттавської конвенції: без цього оборона не вистоїть.
15 липня Верховна Рада зупинила дію Оттавської конвенції, яка забороняє виробництво, застосування та накопичення протипіхотних мін. Україна приєдналася до неї у 2005 році, коли не було загрози повномасштабної війни, аби відповідати міжнародним стандартам і захищати цивільних. Натомість Росія конвенцію не підписала й з 2014 року масово використовує міни, отримавши асиметричну перевагу.
Для уряду це вимушений крок задля оборони, для міжнародних партнерів – привід для занепокоєння, адже на кону репутація України та питання захисту цивільних. Які наслідки матиме це рішення для фронту і населення, пояснюю нижче.
Моя позиція: я підтримую вихід України з Оттавської конвенції.
По-перше, оборона понад усе. Україна веде війну з ворогом, який не підписував Оттавську конвенцію і системно застосовує протипіхотні міни, тож ми опиняємося в нерівних умовах. Мінування на лінії фронту – це не наступальні дії і не питання безпеки цивільних, а критично важливий елемент оборонної стратегії: воно закриває підходи до позицій, контролює рубежі, стримує ворога і підвищує боєздатність підрозділів. Крім того, використання мінування для зміцнення обороноздатності підвищує безпеку населення, бо зменшує ризик наступу і втрат територій.
По-друге, Україна виходить із конвенції не сама. У квітні цей крок зробила Латвія, за нею Литва, а вже в червні долучилися Польща, Фінляндія та Естонія. Причина для всіх одна – російська агресія, яка порушила баланс безпеки в Європі. Коли ворог масово застосовує протипіхотні міни, обмеження конвенції більше шкодять нашій обороні, ніж захищають цивільних. Оттавська конвенція, ухвалена ще 1997 року, не відповідає сучасним реаліям і не гарантує безпеки. Україна сумлінно виконувала свої зобов’язання й знищувала запаси боєприпасів, заборонених Оттавською конвенцією, проте жодних важелів впливу чи реальних гарантій безпеки ми не отримали.
По-третє, є альтернативи. Україна веде війну в умовах масового мінування, тож потрібні інструменти, які поєднують обороноздатність і захист населення. Одним із таких є EWIPA (Explosive Weapons in Populated Areas) – міжнародна політична декларація, спрямована на зменшення шкоди цивільним під час війни, яку вже підтримали 88 держав, серед яких Польща та країни Балтії. На відміну від Оттавської конвенції, EWIPA не накладає юридичних зобов’язань щодо знешкодження боєприпасів і не обмежує оборонні можливості держави. Це дає Україні можливість використовувати мінування як засіб стримування ворога, водночас демонструючи готовність мінімізувати шкоду для цивільного населення та декларуючи намір дотримуватися гуманітарних стандартів навіть у складних умовах війни.
Приєднання до EWIPA стало б важливим сигналом для міжнародних партнерів: Україна поєднує обороноздатність із відповідальністю за життя громадян. Це зміцнило б довіру, гарантувало підтримку і фінансування на розмінування та оборону, а також посилило б позиції України на дипломатичному рівні, показуючи, що держава діє виважено й стратегічно.
Наразі важливо, щоб рішення про вихід України з Оттавської конвенції було зрозуміле як міжнародним партнерам, так і громадянам. Асоціація саперів України разом із відповідними державними структурами формує чіткий наратив і готується до міжнародних заходів, зокрема конференції в Токіо (Ukraine Mine Action Conference 2025). Важливо донести: вихід України з конвенції не збільшує ризик для цивільних і не веде до масового мінування, а лише дозволяє державі захищати свої позиції. Будь-яке збільшення кількості мін на урбанізованих українських територіях пов’язане виключно з діями ворога.
Для громадян важливо знати: Україна не мінує населені пункти, а застосовує мінування лише на лінії фронту та кордонах, щоб запобігти наступу ворога і захистити людей. Однак цивільним слід бути обережними, адже будь-який вибухонебезпечний предмет потенційно небезпечний. Не можна ходити по замінованих територіях, самостійно розміновувати боєприпаси або збирати металобрухт із небезпечних предметів. Одночасно держава має посилити нагляд за обігом зброї та боєприпасів і підвищити відповідальність за неналежне поводження з ними, щоб мінімізувати ризики для населення.
Отже, вихід України з Оттавської конвенції – вимушений і своєчасний крок для захисту країни. Водночас важливо мати альтернативну угоду, як, наприклад, EWIPA, щоб демонструвати відповідальність перед міжнародними партнерами. Це зміцнить довіру, гарантуватиме підтримку та фінансування на розмінування і оборону і підтвердить: Україна діє стратегічно і безпечно, захищаючи людей і свої позиції.
Це вже стало своєрідною традицією – раз на кілька місяців в адміністрації Трампа настає чергове загострення щодо бажання мирних перемовин з Росією, а в української влади – щодо ідеї провести вибори. Цього разу загострення синхронізувались і Володимир Зеленський піймав Дональда Трампа на слові – президент України готовий до виборів, якщо президент США забезпечить можливість їхнього проведення, тобто примусить Путіна до припинення вогню хоча б на 90 днів.
Російська машина пропаганди зараз працює на повну силу проти України — і не так всередині РФ (там механізм давно злагоджений, а менталітет більшості робить роботу за них), як назовні. Кремль одночасно підриває підтримку Заходу, бореться за симпатії мешканців Європи та США (“русская душа”, “русский балет”, російські зірки та блогери), а також ретельно вибудовує образ у країнах Сходу. Україна, попри все, досі успішно контрить ці кампанії на Заході — принаймні, так було до недавнього часу. Але всередині країни ситуація гірша, і складається враження, що цю битву за розуми ми можемо програти, якщо не змінимо підходів.
Черговий приступ миротворчості адміністрації Трампа добіг свого закономірного кінця. Посланці Трампа, вже не лише давній партнер по рієлторському бізнесу Стів Віткофф, а й зять президента США (чоловік Іванки Трамп) Джаред Кушнер злітали до Москви, погуляли, поїли посікунчиків (чим би це не було), послухали як Рюрик з печенігами штурмував Берлін у Полтавській битві – і поїхали додому. Заплановану зустріч з президентом України скасували – бо сказати їм Зеленському нічого (хоча росіяни переконуватимуть, що це зробили на їхнє прохання).
“Я ваш вирок” – сказав зі сцени президентських дебатів 2019 року Володимир Зеленський своєму опоненту Петру Порошенку, в якого тоді виграв і вибори, і дебати
Україна, ЄС і Конгрес США були шоковані від “мирного плану” Трампа, котрий виявився грою на користь Росії: його ініціатори, не читаючи деталей, намагалися використати Україну та ЄС як інструмент для завершення війни і підвищення особистого рейтингу президента США. План, який спочатку подавався як ультимативний, скоротився до 19 пунктів, втім, залишає відкритим коло політичної драми між Трампом, Україною та РФ, пише власниця “Букв” Катерина Рошук.