Захист чи небезпека: що означає для України вихід з Конвенції про заборону протипіхотних мін
Україна виходить з Оттавської конвенції: без цього оборона не вистоїть.
15 липня Верховна Рада зупинила дію Оттавської конвенції, яка забороняє виробництво, застосування та накопичення протипіхотних мін. Україна приєдналася до неї у 2005 році, коли не було загрози повномасштабної війни, аби відповідати міжнародним стандартам і захищати цивільних. Натомість Росія конвенцію не підписала й з 2014 року масово використовує міни, отримавши асиметричну перевагу.
Для уряду це вимушений крок задля оборони, для міжнародних партнерів – привід для занепокоєння, адже на кону репутація України та питання захисту цивільних. Які наслідки матиме це рішення для фронту і населення, пояснюю нижче.
Моя позиція: я підтримую вихід України з Оттавської конвенції.
По-перше, оборона понад усе. Україна веде війну з ворогом, який не підписував Оттавську конвенцію і системно застосовує протипіхотні міни, тож ми опиняємося в нерівних умовах. Мінування на лінії фронту – це не наступальні дії і не питання безпеки цивільних, а критично важливий елемент оборонної стратегії: воно закриває підходи до позицій, контролює рубежі, стримує ворога і підвищує боєздатність підрозділів. Крім того, використання мінування для зміцнення обороноздатності підвищує безпеку населення, бо зменшує ризик наступу і втрат територій.
По-друге, Україна виходить із конвенції не сама. У квітні цей крок зробила Латвія, за нею Литва, а вже в червні долучилися Польща, Фінляндія та Естонія. Причина для всіх одна – російська агресія, яка порушила баланс безпеки в Європі. Коли ворог масово застосовує протипіхотні міни, обмеження конвенції більше шкодять нашій обороні, ніж захищають цивільних. Оттавська конвенція, ухвалена ще 1997 року, не відповідає сучасним реаліям і не гарантує безпеки. Україна сумлінно виконувала свої зобов’язання й знищувала запаси боєприпасів, заборонених Оттавською конвенцією, проте жодних важелів впливу чи реальних гарантій безпеки ми не отримали.
По-третє, є альтернативи. Україна веде війну в умовах масового мінування, тож потрібні інструменти, які поєднують обороноздатність і захист населення. Одним із таких є EWIPA (Explosive Weapons in Populated Areas) – міжнародна політична декларація, спрямована на зменшення шкоди цивільним під час війни, яку вже підтримали 88 держав, серед яких Польща та країни Балтії. На відміну від Оттавської конвенції, EWIPA не накладає юридичних зобов’язань щодо знешкодження боєприпасів і не обмежує оборонні можливості держави. Це дає Україні можливість використовувати мінування як засіб стримування ворога, водночас демонструючи готовність мінімізувати шкоду для цивільного населення та декларуючи намір дотримуватися гуманітарних стандартів навіть у складних умовах війни.
Приєднання до EWIPA стало б важливим сигналом для міжнародних партнерів: Україна поєднує обороноздатність із відповідальністю за життя громадян. Це зміцнило б довіру, гарантувало підтримку і фінансування на розмінування та оборону, а також посилило б позиції України на дипломатичному рівні, показуючи, що держава діє виважено й стратегічно.
Наразі важливо, щоб рішення про вихід України з Оттавської конвенції було зрозуміле як міжнародним партнерам, так і громадянам. Асоціація саперів України разом із відповідними державними структурами формує чіткий наратив і готується до міжнародних заходів, зокрема конференції в Токіо (Ukraine Mine Action Conference 2025). Важливо донести: вихід України з конвенції не збільшує ризик для цивільних і не веде до масового мінування, а лише дозволяє державі захищати свої позиції. Будь-яке збільшення кількості мін на урбанізованих українських територіях пов’язане виключно з діями ворога.
Для громадян важливо знати: Україна не мінує населені пункти, а застосовує мінування лише на лінії фронту та кордонах, щоб запобігти наступу ворога і захистити людей. Однак цивільним слід бути обережними, адже будь-який вибухонебезпечний предмет потенційно небезпечний. Не можна ходити по замінованих територіях, самостійно розміновувати боєприпаси або збирати металобрухт із небезпечних предметів. Одночасно держава має посилити нагляд за обігом зброї та боєприпасів і підвищити відповідальність за неналежне поводження з ними, щоб мінімізувати ризики для населення.
Отже, вихід України з Оттавської конвенції – вимушений і своєчасний крок для захисту країни. Водночас важливо мати альтернативну угоду, як, наприклад, EWIPA, щоб демонструвати відповідальність перед міжнародними партнерами. Це зміцнить довіру, гарантуватиме підтримку та фінансування на розмінування і оборону і підтвердить: Україна діє стратегічно і безпечно, захищаючи людей і свої позиції.
Після всіх сподівань на мир – друга найтяжча ніч повітряних атак на Україну з початку війни.
Україна виходить з Оттавської конвенції: без цього оборона не вистоїть.
Станом на 1 січня 2025 року у Збройних силах України служать понад 70 тисяч жінок, з яких понад 5 500 перебувають безпосередньо на передовій. Це на 20% більше, ніж у 2022 році, що свідчить про зростаючу роль жінок у військовій сфері.
19 серпня у Верховному Суді, під час засідання у справі про скасування санкцій проти Петра Порошенка, представник Офісу президента зробив не те щоб сенсаційне, але все ж важливе відкриття – виявляється, вже чинний нормативно-правовий акт можна відредагувати після оприлюднення – якщо “дуже треба”.
Відповідь – ні. Тоді що це було і навіщо? Пройдімося по пунктах, щоб зафіксувати, де ми знаходимося на цьому історичному етапі.