117 років тому народився Головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич

Джерело: Букви

30 червня день народження українського політичного та державного діяча, Головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича, котрий своїм життєвим шляхом здобув особливе місце в історії та вважається одним з найяскравіших лідерів руху за незалежність України.

Історичне призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби Другої світової війни Шухевич бачив у тому, щоб сконсолідувати сили ОУН, розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності та кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку 1943 року, підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ щодо створення Української Повстанської Армії та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу.

Народився Роман у місті Львові, на вулиці Собіщизни, будинок № 7 30 червня 1907 року. Батьки — Осип-Зиновій Шухевич та Євгенія Шухевич (дівоче прізвище Стоцька). Шухевичі належали до тих галицьких священницьких родів, які протягом XIX століття сприяли українському національному відродженню. З роду Шухевичів вийшла когорта політичних, культурно-громадських та військових діячів, що формували модерну українську націю та боролися за її державність.

Своє дитинство Шухевич провів у містечку Краківці на Львівщині, де його батько працював у повітовому суді. 1914 року його родина переїхала до Камінки-Струмілової (тепер місто Кам’янка-Бузька), де Осип Шухевич обіймав посаду судді. Тут Роман Шухевич закінчив початкову школу.

Вже у Львові Роман став свідком подій, пов’язаних з утворенням 1 листопада 1918 року 3ахідноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) та героїчною боротьбою Української галицької армії (УГА) з польськими військами. У цей час його батько перебував на посаді повітового політичного комісара ЗУНР у Кам’янці-Струмиловій, a його стрийко C. Шухевич став до лав вояків УГА.

Закінчивши філію Академічної Гімназії, восени 1925 року він поступив вільним слухачем на навчання до Львівської політехніки за курсом будівельної архітектури. Цього ж року став членом УВО.

І попри те, що після закінчення гімназії планував вступати до Львівської політехніки та склав вступні іспити на “дуже добре”, Шухевича не прийняли до університету з політичних причин. Тому перший рік він навчався у Данцигу. У вересні 1926 Шухевич вступив до Львівської політехніки на дорожньо-мостовий відділ.

Водночас крайова Команда УВО доручила йому виконати замах на польського шкільного куратора у Львові Станіслава Собінського, який проводив жорстоку антиукраїнську політику в галузі шкільництва. На першому курсі Шухевич разом із Богданом Підгайним виконав поставлене завдання: постріл здійснив Підгайний, у Шухевича револьвер дав осічку. Доручення виконати атентат для молодого члена організації не було типовим для УВО, в складі якої переважали колишні українські вояки. Але, як згадував Підгайний, до цієї справи були покликані добровольці і Роман “зголосився одним з перших”. У червні 1934 закінчив навчання з дипломом інженера.

У 1928–1929 Роман Шухевич відбував військову службу в польській армії. Він — студент, тому був зарахований спочатку до артилерійської частини у Володимир-Волинському, потім — до підстаршинської школи, так зв. «підхорунжівки», яку успішно закінчив. Через донос до поліції про приналежність Романа Шухевича до таємної української організації був позбавлений права однорічної служби у війську і скерований простим вояком до однієї з гарматних частин. Військову службу продовжив рядовим гарматником в артилерійській частині на Волині.

Після завершення військової служби Шухевич виїхав до Данціґа. Тут продовжив студії в місцевій Політехніці, взяв участь в одному з військових вишколів УВО, яка мала в тому місті свою організаційну станицю.

2 лютого 1929 у Відні створена Організація Українських Націоналістів. У 1930–1934 рр. Шухевича (псевдо “Дзвін”) призначили бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН. У 1930 він був одним із керівників масових актів непокори — Саботажної акції, що охопила цілу Галичину. Польський уряд у паніці застосував тотальну пацифікацію, що посилило революціонізацію українського селянства та сприяло поширенню ідей українського націоналізму.

Шухевич брав активну участь у дискусії щодо побудови та організації армії в ОУН. Існували дві діаметрально протилежні точки зору. Згідно з першою, українська армія має формуватися як регулярна на еміграції; згідно з другою, національну армію необхідно творити на західноукраїнських землях, опираючись на власні сили. Цю думку обстоювали “крайовики” — Степан Бандера, Іван Габрусевич, Зенон Коссак, Олекса Гасин, Дмитро Грицай, Василь Сидор та інші, зокрема й Роман Шухевич.

Шухевич разом із побратимами, до яких, зокрема, належав Степан Бандера, сформував тактику так званої «перманентної революції», за якою український народ в умовах жорстокої окупації зможе здобути собі свободу лише шляхом силового натиску на ворога. Тому ОУН взяла на себе підготовку суспільства до всенародного повстання, пропагуючи ідею революції та безкомпромісної боротьби.

27-річного Шухевича заслали до концтабору у Білорусі за звинувачення у вбивстві Перацького — міністра внутрішніх справ, без достатніх доказів вини. У таборі Шухевич працював із кочегарами, які взимку носили вугілля та розпалювали печі. Але й тут він пробув пів року й очолив націоналістичну організацію самооборони.

На Варшавському процесі над ОУН (18 листопада 1935 — 13 січня 1936) Шухевич виступав у ролі свідка. Усі свідки обстоювали право говорити рідною мовою. За таку поведінку головуючий суддя В. Посемкевич оштрафував їх на 200 злотих, а за привітання: “Слава Україні!” — наказував покинути залу суду та карав однією добою ув’язнення. Тоді ж, на запит свого адвоката, що спонукало його до вступу в ОУН, він відповів: “Це був наказ мого серця”.

На підставі проголошеної у 1935 р. урядової амністії він вийшов на волю 27 січня 1937 р., пробувши пів року в концтаборі та два роки у тюрмі.

Після звільнення у 1937 році Роман Шухевич проживав із родиною, яка на той час складалася з дружини Наталії та сина Юрія, у Львові на вул. Косинерській, 18 а. Родина перебувала у складному матеріальному становищі. Очевидно, що попри дві вищі освіти, “політично ненадійний” Роман не міг розраховувати на прийняття на роботу в якомусь перспективному місці. Створена ним у березні фірма (кооператив) “Фама” стала першою українською рекламною компанією в Галичині. Вона мала виконувати подвійне завдання — політичне й фінансово-економічне. Ця фірма стала легальними прикриттям для діяльності ОУН. Дуже скоро були створені осередки “Фами” у багатьох містах Галичини й Волині й навіть поза межами тодішньої Польщі. Працівниками кооперативи були переважно члени ОУН — колишні політв’язні, яким дуже важко було влаштуватися на роботу. Тепер вони отримували легальний заробіток і могли успішно поєднувати працю на фірмі з організаційною діяльністю.

Розвиваючи свою діяльність, Шухевич виявив неабияку креативність, організовуючи несподівані рекламні кампанії та створюючи власний оригінальний стиль.

У жовтні 1938 року на Закарпатті постала незалежна Карпатськоукраїнська держава. Увагу крайових націоналістів, серед яких були М. Колодзінський, З. Коссак, Р. Шухевич та ін., насамперед привернула парамілітарна організація “Карпатська Січ”. Участь в її діяльності мала дати членам ОУН перший бойовий досвід.

Наприкінці грудня 1938 року Шухевич разом з Іваном Бутковським нелегально перейшов польсько-чехословацький кордон і дістався на Різдво 1939 року до міста Хуст. Тут він разом із провідними членами ОУН створив Генеральний штаб національної оборони Карпатської України.

Восени 1939 року Роман Шухевич разом із родиною проживав у Кракові. Він виконував функції референта зв’язку у Проводі Українських Націоналістів (ПУН) на чолі з полковником Андрієм Мельником, зокрема організовував нелегальні переходи кур’єрів в Україну через німецько-радянський кордон, приймав звіти від членів ОУН та кур’єрів, які прибували з України. Згодом до нього в Краків приїхала дружина разом із сином Юрієм, а у 1940 році у них народилася донька Марія.

Внаслідок спроби групи осіб на чолі з Яри, Лебедем і Бандерою, поставити під сумнів легітимність Провідника ОУН Андрія Мельника, стався розкол між націоналістами: на ОУН (під керівництвом Провідника Мельника) і невелику групу під проводом крайового провідника Степана Бандери. Остаточно поділ був оформлений на самопроголошеній “конференції ОУН” 10 лютого 1940 роу у Кракові, на якій було створено Революційний Провід ОУН на чолі з Бандерою. Шухевич увійшов до складу членів Революційного Проводу й був призначений Крайовим Провідником ОУН на західноокраїнних українських землях, що за пактом Молотова — Ріббентропа відійшли до Німеччини (Підляшшя, Холмщина, Надсяння та Лемківщина). Входження Романа Шухевича до складу Революційного Проводу ОУН було цілком закономірним, бо то був гурт його однодумців із Крайової екзекутиви ОУН на ЗУЗ, котрі пройшли через польські суди, тюрми і концтабори. Роман Шухевич вважав, що слід шукати способу державотворення без допомоги німців, як того прагнула ОУН Коновальця і Мельника. Як згадував М.Ганушевський, під час однієї розмови в Кракові у 1940 році Роман Шухевич сказав: “Я не вірю в їх добру волю визнати Україну самостійною державою. Вони нас тепер потребують і використають, бо ще не знають, як їм піде війна на Сході, але як Гітлер думає, що нас перехитрить, то помиляється, бо ми маємо свої пляни”.

За його сприяння в 1940 році було організовано Український Легіон, який він і очолив.

Під керівництвом Шухевича із деяких членів ОУН, які приходили з УРСР, було створено організаційну мережу, яка стала базою для підготовки підпілля в Україні. Особливу увагу Крайовий Провідник відводив військовим вишколам членів ОУН.

Ставши на чолі керівництва ОУН(Б), Роман Шухевич зосередив свою основну увагу на усуненні розбіжностей у середовищі ОУН стосовно поглядів на політику і стратегію визвольного руху, на розширенні зони бойової діяльності УПА, створенні її структур у Галичині, просуванні повстанських відділів у східні області України.

На початку 1944 року Головний Командир УПА Шухевич спільно з ГВШ УПА здійснив низку заходів, спрямованих на вдосконалення структури та органів управління повстанської армії. 23 січня 1944 року уніфіковано організацію військових штабів (ВШ) груп і округ УПА. Кожний ВШ складався з таких відділів: оперативний, розвідувальний, тиловий, організаційно-персональний, вишкільний, виховний. При командирі групи (військової округи) передбачалося також створення спеціального відділу військових інспекторів.

Шухевич вів активну боротьбу у підпілля упродовж семи років, проте 1844 року на нього відкрили оперативну справу, а майже тисяча спецпризначенців уже шукали членів УПА та ОУН.

У ніч з 4 на 5 березня 1950 року терміново розробляється “План чекістсько-військової операції по захопленню чи ліквідації „Вовка“”, який затвердили заступник міністра держбезпеки УРСР Віктор Дроздов і представник МДБ СРСР генерал-лейтенант П. Судоплатов. Водночас був створений оперативний штаб у складі В.Дроздова, П.Судоплатова, начальника УМДБ Львівської області полковника В.Майструка і начальника Внутрішніх військ МДБ Української округи генерал-майора Фадєєва. До операції залучалися оперативні резерви 62 СД ВВМДБ у Львові, штабу Української прикордонної округи і Управління міліції м. Львова, а також військової сили (600 бійців), котрі були задіяні для зачищення місцевості на стику Глинянського, Перемишлянського та Бібрського районів Львівської області.

Вранці, до будинку, де перебував Шухевич, прийшли оперативники. Ймовірно, Шухевич розумів, що це останній бій, він почав відстрілюватися, ліквідувавши майора Ревенка. Шухевич загинув, отримавщи від оперативників чергу з автомата.

Так завершилася довготривала операція спецслужб Радянського Союзу з ліквідації керівника українського визвольного руху Романа Шухевича. Його загибель стала непоправною втратою для українського визвольно-революційного руху. З огляду на авторитет генерала, замінити його на керівних посадах революційного підпілля було практично неможливо. Як зазначив генерал МДБ П. Судоплатов, “після смерті Шухевича рух спротиву в Західній Україні пішов на спад і незабаром згас”. Високий чин МДБ СРСР також визнав, що Шухевич був людиною незвичайної хоробрості, мав досвід конспіративної діяльності та зумів впродовж семи років “займатися активною підривною діяльністю”.

Нагороди та почесні звання

Згідно з Постановою УГВР від 7.07.1950 р,. Голова Генерального секретаріату УГВР Роман Шухевич — «Лозовський» нагороджений Золотим хрестом заслуги УПА.
Згідно з Постановою УГВР від 7.07.1950 р., Головний командир УПА генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич — «Тарас Чупринка» нагороджений Золотим хрестом бойової заслуги УПА 1 класу
12 жовтня 2007 року указом Президента України Віктора Ющенка «за визначний особистий внесок у національно-визвольну боротьбу за свободу і незалежність України та з нагоди 100-річчя від дня народження та 65-ї річниці створення Української повстанської армії» посмертно нагороджений званням Героя України. У жовтні 2009 року Донецький окружний адміністративний суд відмовився розглядати скаргу приватної особи на цей Указ, оскільки він не порушує прав позивача. Після приходу до влади колишнього президента Януковича, 21 квітня 2010 р. Донецький апеляційний адміністративний суд задовольнив апеляцію і визнав незаконним Указ про присвоєння звання Героя України головнокомандувачу Української повстанської армії Роману Шухевичу, оскільки той не був громадянином України. Це рішення було піддане критиці, зокрема прихильниками президента Ющенка та націоналістами. У серпні 2011 р. Вищий адміністративний суд України залишив у силі рішення апеляції про скасування президентського указу.
У відповідь на позбавлення звання Герой України низка міст західної України присвоїла Романові Шухевичу звання почесного громадянина. Так, 16 березня 2010 року він отримав звання «Почесний громадянин міста Хуст», 30 квітня — «Почесний громадянин міста Тернопіль», 25 березня — Почесний громадянин міста Надвірна, 6 травня — «Почесний громадянин міста Івано-Франківськ», 7 травня — «Почесний громадянин міста Львів», 13 січня 2011 року — «Почесний громадянин міста Теребовля», 24 лютого 2011 року — «Почесний громадянин міста Бережани», 28 жовтня — «Почесний громадянин міста Вараша».

В Українському Інституті Національної пам’яті повідомили десять фактів із життя Романа Шухевича:

Роман Шухевич походив зі славного українського роду. Його прадід, священик Йосип Шухевич, першим в українській літературі перекладав Вергілія, Шиллера, Вальтера Скотта. Іван Франко написав передмову до посмертного видання його творів. Дід, професор Володимир Шухевич був активним учасником товариства «Просвіта» і дійсним членом Наукового товариства імені Т.Шевченка. Володимир Шухевич був автором дослідження «Гуцульщина», найґрунтовнішої праці про гуцулів у 5-ти томах. Дядько Степан Шухевич був адвокатом і оборонцем прав українців на гучних політичних процесах у Польщі. Батько Романа Осип Шухевич, суддя, під час проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) став політичним комісаром в Кам’янці Струмиловій (тепер Кам’янка-Бузька) на Львівщині, за що після поразки визвольних змагань карався польськими окупантами у львівській тюрмі «Бриґідки». Мати Євгенія була донькою-одиначкою отця Єтоцького, пароха в селі Оглядів на Радехівщині. Батьків Романа Шухевича більшовики арештували і вислали за межі України (батька в Кемеровську область Росії, матір в Казахстан), де вони невдовзі померли.
15-річний Роман Шухевич на різдвяних канікулах врятував дитину, яка через крихкий лід впала у крижану воду. Внаслідок переохолодження рятівник довго хворів на запалення легенів.
Навчаючись у 1917-1925 роках в Академічній гімназії, Роман мешкав у Львові під опікою бабусі Герміни. У неї в 1921-1922 роках винаймав кімнату полковник Євген Коновалець – Командант УВО. Гімназист Роман часто спілкувався із полковником, прислухався до його розмов, які справили великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього Командира УПА.
Роман Шухевич дуже любив спорт. Він грав у футбол, волейбол, баскетбол, водне поло, займався боксом, кінним і лижним спортом. На Запорозьких іграх у Львові він встановив рекорд бігу з перешкодами на 400 метрів та рекорд у плаванні на 100 метрів. Займав призові місця у метанні диску та штовханні ядра. Особливо добре Шухевич володів шпагою, якою тричі боронив честь українського студентства. Займався він також планеризмом і отримав диплом пілота безмоторного літака.
Шухевич захоплювався мандрами по річках: на човні проплив з Галичини по Бугу та Віслі до Балтики і назад — на веслах проти течії. Також він заснував у «Пласті» курінь «Чорноморці», з яким проплив усі найважливіші ріки Західної України.
Роман Шухевич був музично обдарованою людиною: закінчив курс народних танців Василя Авраменка, навчався в Музичному інституті імені Лисенка, закінчив курси гри на фортепіано. Він виступав з концертами на різних сценах Львова. У студентські роки у Львові Роман грав у студентському квартеті «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси»). Одним із солістів квартету був рідний брат Романа Юрій, пізніше, у 1941-му закатований більшовиками. Брати навіть виступали спільно у Львівському оперному театрі. Роман полюбляв грати на фортепіано і робив це за кожної слушної нагоди. Як зазначали квартиранти родини Шухевичів, коли в домi починалися суперечки, Роман сідав за фортепіано, грав і співав з «Наталки Полтавки»: «Де згода в сімействі, там мир і тишина». Після цього сварки вщухали. Одного разу молодий Шухевич грав на фортепіано на вечірці в карпатському містечку. Інструмент привезли на возі, але назад коштовне фортепіано пошкодували трясти на возі, тому понесли на руках. Несли разом зі стільцем, на якому сидів Шухевич, який продовжував грати всю дорогу.
Після звільнення з ув’язнення Роман Шухевич разом із приятелем Богданом Чайківським заснував першу в Галичині українську рекламну фірму «Фама». Фірма успішно розвивалася й відзначилася креативним підходом до реклами, не гребувала еротичними сюжетами та оригінальними акціями. Зокрема, одного разу працівники «Фами» поширили в львівських ЗМІ плітки, що в певний час одна жінка вкоротить собі віку, стрибнувши з даху готелю «Жорж». Коли у визначене місце збіглися репортери, з даху впала лялька жінки з рекламою. Окрім газетної реклами, «Фама» активно працювала на ринку крамничних вітрин, заробляла рекламою на трамвайних стовпах, тощо. З часом справи пішли настільки добре, що в останні роки існування компанія вийшла на ринки Угорщини та Німеччини. При цьому Роман Шухевич весь час вів «чорну» бухгалтерію і щомісяця перераховував чималі кошти на потреби українського підпілля.
Свої воєнні університети генерал-хорунжий УПА починав як звичайний рядовий гарматник у польському війську. У 1928-1929 роках Шухевич проходив строкову службу в артилерійській частині у Володимирі-Волинському і навіть навчався в так званій підстаршинській школі. Але через участь в українській націоналістичній організації він вважався неблагонадійним, тому не зміг завершити навчання і залишився рядовим.
Роман Шухевич, керуючи Організацією Українських Націоналістів, показав себе талановитим політиком. Саме під його керівництвом ОУН зробила цілий ряд вкрай важливих політичних кроків: в серпні 1943 проведено ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН, прийнято розгорнуту програму організації, що була по суті програмою національно-визвольного руху. В листопаді за участі Шухевича було проведено Конференцію поневолених народів, своєрідний антикомуністичний Інтернаціонал, який мав стати основою антирадянського фронту боротьби народів СРСР. В липні наступного 1944 року ОУН створила підпільний парламент — Українську головну визвольну раду. До неї увійшли представники різних політичних сил, причому головним критерієм відбору була готовність до збройної боротьби за створення Української держави.
Роман Шухевич вважав, що єдність українського визвольного руху є важливою запорукою успіху. Задля подолання «отаманщини» Шухевич поставив ультиматум командирам усіх загонів – визнати єдине повстанське командування або скласти зброю і припинити боротьбу. Роман Шухевич та його побратими будували Українську повстанську армію за зразками регулярних армій: створювались штаби (Головний та регіональні), офіцерські (старшинські) школи, система звань та посад, і навіть власна нагородна система. Запроваджені ним принципи і норми політичної та військової діяльності стали концептуальною основою української визвольної боротьби 1940-1950-х років.

Роман Шухевич був із крови й кости борець визвольної справи, тому бачимо його в перших лавах там, де ця боротьба горіла полум’ям. Він — з природного обдарування і покликання — провідник. Тому він цілком природно мобілізував, організував лави численних борців, наснажував їх вірою, завзяттям, жертовністю, ведучи до організованого змагання, – писав Степан Бандера, голова Організації Українських Націоналістів.

Зауважимо, 1 січня 2024 року музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича на Білогорщі був повністю знищений внаслідок падіння уламків російського дрона.

Марія Трильовська-Шухевич – донька політичного та військового діяча, головнокомандувача УПА Романа Шухевича – розповіла, що допомагає українській армії з власної пенсії.
21 травня 1969 року у Тбілісі народився український журналіст Георгій Гонгадзе.
86 років тому – 23 травня 1938 року – у Роттердамі (Нідерланди) було вбито полковника Армії УНР, голову Організації українських націоналістів Євгена Коновальця.