Я не маю поваги до відвертих сцикунів, «не народжених для війни» і тих, в кого «нехай воюють депутати і кадрові військові» – снайперка 2 батальйону 3 ОШБр «Мрія»

Валерія Цуба
Журналістка Букв

На десятому році війни українці стали краще усвідомлювати, що в армії не має бути поділу на “чоловік” та “жінка”. Усі захисники – військовослужбовці, які сумлінно виконують свій обов’язок перед державою та її народом. Відтак, всі вони – рівнозначно заслуговують на повагу, незалежно від статі. Проте дискримінаційні прояви, недооцінене ставлення та хибні упередження – остаточно не зникли і все ще знаходять відгук серед громадськості, яка не сприймає участі жінок у військовій справі.

Нині Україна входить у першу десятку країн за кількістю жінок-військовослужбовиць у Збройних Силах. З перших днів війни жінки-добровольці були снайперками, гранатометницями, кулеметницями, проте офіційно обіймали посади кухарів чи діловодів, адже бойові посади були для них закриті. З розгортанням повномасштабної війни, для жінок розширили перелік бойових посад, тепер вони також очолюють розвідку, командують батальйонами тощо. У такий спосіб, сучасні Збройні сили долають не лише ворога, але й стереотипи, що нав’язували “єдину норму” століттями. 

Для детальнішого висвітлення цього питання, Букви поспілкувались із бойовою захисницею за позивним “Мрія” – снайперкою 2 батальйону 3 Окремої Штурмової бригади (3 ОШБр). Про  власне становлення у війську, те, як служиться з чоловіками, чи є сексизм у реакціях соціуму та яким є визначення “свідомості” громадянина – в інтерв’ю із захисницею.

Фото: особистий архів “Мрії”

– Насамперед, я правильно розумію, що з січня Ви перебуваєте на Бахмутському напрямку? Тобто, відтоді як він став вкрай запеклою точкою на карті. Що супроводжувало рішення обрати військовий шлях і опинитися в самому епіцентрі боїв?

– Так, зараз мій підрозділ насправді перебуває на Бахмутському напрямку. Рішення взяти до рук зброю в мене виникло ще 24-го лютого, але так швидко в мене це зробити не вийшло. Пів року волонтерства, тренувань, вишколів, самопідготовки… На початку повномасштабного вторгнення я ще не мала військової чи спорідненої з військово-обліковою спеціальності, тому потрапити на службу було майже нереально і все, що я могла – це готуватись і чекати. Але зараз я думаю, що то на краще, бо наразі я проходжу службу в одному з найкращих підрозділів, на мою думку. Людей, з якими я воюю пліч-о-пліч, вважаю найкращими, найбільш вмотивованими, крутими бійцями, і пишаюсь тим, що бороню наші землі в лавах саме з цими людьми. 

– Розуміємо, що усіх захисників та захисниць об’єднує свідоме бажання боронити кордони власної держави. Проте, можливо, Ви вбачаєте в цьому якусь особисту місію, пов’язану з власною життєвою історією? Як на Ваш вибір реагують рідні?

– Я не бачу в захисті кордонів своєї країни чогось особливого, бо це є обовʼязком кожного громадянина України, незалежно від статі – прийти на допомогу державі і одне одному, щоб здолати спільного ворога. Проте багато хто забув, що в них є не тільки права, а ще й обовʼязки. Так, іноді їх важче виконати, ніж видається. Тож це і мій обовʼязок також – стояти до кінця. За країну, за полеглих побратимів, за справжніх Людей. Рідні мене підтримують і пишаються, але, звісно, дуже переживають, думаю, це нормальна реакція.

Фото: особистий архів “Мрії”

Фото: особистий архів “Мрії”

– Розкажіть про Вашу службу під час війни. Що входить у Ваші обов’язки, як проходять будні? Можливо є деталі служби або історії фронтового побуту, якими можна поділитися, і які стануть показовими для звичайного, не дотичного до війни, громадянина?

– Минулого літа, приїхавши до рекрутингового центру, пройшовши співбесіду і стрес-тест, я поїхала на тижневу селекцію, де нас перевіряли на витривалість, стресостійкість, фізичну підготовку і просто випробовували. Мені дуже сподобався підхід у підборі потенційних бійців. Ще на етапі подання анкети, дізнавшись про відбір, я подумала: “клас, не дарма я готувалась і хоч десь зараз влаштовують відбори, а не набирають всіх, кого попало”. Після цього, на той момент мій майбутній командир, відібрав мене на посаду і я офіційно потрапила до лав 3-ї штурмової. Пройшла КМБ, фахову підготовку, злагодження, і в січні ми відправились на схід, де і досі знаходимось.

Зараз я на посаді снайпера у складі взводу розвідки. Якщо коротко, то в мої обовʼязки входить збір розвідданих, ведення спостереження за супротивником, коригування артилерії, прикриття піхоти і окремих груп, і ще багато іншого цікавого, про що хотілось би розповісти, але бажано цього не робити. Якщо ми не на бойовому завданні, ми тренуємось. Постійно, бо тільки це є єдиним шляхом зростання в професійному плані. Вчимося і відточуємо вже набуті навички. Що стосується деталей фронтового побуту або деталей служби, які могли б стати показовими для недотичного до війни громадянина. Для таких цілей в мене їх немає. Я би не хотіла вмовляти чи розвіювати чиїсь страхи у такий спосіб. Свідомість громадян – це найголовніше, що може спонукати їх зробити правильний вибір. Тому це є вибором кожного – бути гідним громадянином своєї країни, будучи учасником цієї війни, в будь-якій ролі, чи бути амебою і далі жити своє життя попри війну. 

Фото: особистий архів “Мрії”

Фото: особистий архів “Мрії”

– Чи відчуваєте Ви себе “іншою” серед переважно чоловічого колективу? Зокрема, якщо говорити про розподіл обов’язків, доручення брати участь у більш небезпечних та складних операціях тощо.

– Іншою, можливо, бо я не чоловік, а дівчина. Але це розповсюджено тільки на побутові моменти, а що стосується бойової задачі – я не інша, я – перш за все боєць, в якого немає статі. У кожного бійця є своя посада і, відповідно, є свої посадові обовʼязки. І тільки від цього залежить розподіл задач на плануванні між бійцями для виконання основної. Складно буде описати на прикладах, тому що висвітлювання подібних подробиць не є допустимим. Але можу навести дуже простий приклад: мене не поставлять за міномет, тому що я не є фахівцем в роботі з даним видом озброєння, а не тому, що я дівчина.

– Знаємо, що в соцмережах люди схильні до некоректної поведінки і часто намагаються підловити бойових захисниць, наприклад, на чистому волоссі й доглянутих руках. Чи зіштовхувались Ви з подібними проявами як на лінії фронту, так і у цивільному житті? Врешті, чи є місце сексизму?

– Якщо чесно, особисто я із таким не зіштовхнулась, але знаю, що це існує. Чому таке існує – для мене загадка. Щодо сексизму, він є і буде всюди, просто в якихось підрозділах його буде більше, в якихось – менше, бо військові – такі ж самі люди – різні, зі своїм баченням і світоглядом. Тут я майже з ним не зіштовхувалась, а якщо і зіткнулась, то він був не злим і не яскраво вираженим. 

Фото: особистий архів “Мрії”

– Також хочеться детальніше акцентувати на значенні “братерства” на полі бою. Чи є історії, пов’язані з побратимами, що безпосередньо вплинули і на Ваш бойовий дух та професійну трансформацію?

– Братерство на полі бою – це, напевно, одна з найважливіших і найцінніших речей. Мені складно розповісти про це словами, тому що це дуже глибока штука, на рівні почуттів. Це скажена підтримка, розуміння одне одного, а це є дуже важливим і цінним на війні. Бо складних моментів – насправді дуже багато, і в єдності – наша сила. 

Побратими і стосунки з ними мають дуже сильний вплив як на бойовий дух, так і на профтрансформацію. У першому випадку – це підтримка, про яку я вже казала, допомога, довіра, усвідомлення того, що ти довіряєш йому, як собі, і можеш покластись на нього повністю, тебе не підведуть і не зрадять. На словах це звучить просто і звичайно, але на ділі це дає колосальну мотивацію і силу. А що стосується профросту, то це передача досвіду, поради, іноді можливо навіть якийсь змагальницький дух. Ми їздимо на полігони, влаштовуємо змагальні тренування, ще в найближчому майбутньому плануємо впровадити мінітурніри в межах бригади. Я вважаю, що це добре допомагає зростати у професійному плані.

Фото: особистий архів “Мрії”

– Чи відчуваєте Ви потребу зробити якусь військову програму для жінок? Наприклад, форму, більш пристосовану до особливостей тіла, або зброю, яка буде зручнішою у використанні, зокрема за габаритами?

– Я зіштовхувалась із дефіцитом якісного жіночого військового одягу та екіпірування. Чи можна щось із цим зробити? Звісно можна! Але що стосується мене, я знаю, що наразі вже запустилось багато виробництв із пошиття саме жіночої форми, з урахуванням всіх анатомічних особливостей. Але все одно частіше за все надаю перевагу світовим брендам, тому що завдяки специфіці моєї професії, якість, зручність і надійність – для мене життєво важливі, а наші виробники поки що не дотягують до того рівня, який мені потрібен. Тож доводиться вибирати із чоловічого асортименту, а це ну дуже складно. Та така моя доля, і я її прийняла.

Фото: особистий архів “Мрії”

Фото: особистий архів “Мрії”

– Не можу не поставити це дискусійне запитання: що Ви думаєте стосовно чоловіків, що відмовляються від служби чи перебувають під час війни за кордоном? Загалом, яким буде Ваше звернення до чоловіків в тилу?

– Люблю подібні запитання. У кожного є свій життєвий досвід, і він у всіх – різний, тому я не думаю, що маю право засуджувати поголовно усіх чоловіків, які не є зараз у війську. Але якщо ти обʼєктивно є гідним учасником війни, то до тебе питань немає. А якщо ж ні, і в тебе немає толкової відповіді на питання “що ти сьогодні зробив для перемоги? І чи достатньо ти робиш?”, то тобі має бути соромно, як мінімум. А як максимум, вважаю, що такі люди попросту не гідні називатись українцями. Я не маю поваги до відвертих сцикунів, “не народжених для війни”, до тих, в кого “нехай воюють депутати і кадрові військові”, які вважають, що їх треба мотивувати чимось, аби вони встали і почали щось робити і тому подібне. Економічний фронт? Його не існує. І цього замало. До речі, фронт у нас один. Прикладів недостойної поведінки зі сторони цивільних є маса, ця війна – не тільки чоловіків, і вклад можна робити будь-який, головне, щоб він був хоч трохи достойним тих подвигів, на які кожного дня йдуть наші хлопці і дівчата, які боронять наші землі на лінії зіткнення.

Протягом минулої доби, 6 листопада, по всій лінії фронту зафіксовано 148 бойових зіткнень. Найактивніше ворог наступав на Покровському та Курахівському напрямках.

Ввечері 6 листопада президент Володимир Зеленський провів телефонну розмову з обраним 47-м президентом США Дональдом Трампом. Зокрема сторони домовилися підтримувати тісний діалог і розвивати нашу співпрацю.

У Центрі національного спротиву повідомили, що Центри популяризації російського “язика” росіяни створять на усіх тимчасово окупованих територіях України. Таку “ініціативу” висловив глава РФ Володимир Путін.

Адміністрація чинного президента США Джо Байдена нині планує у терміновому порядку виділити залишок у 6 мільярдів доларів з безпекового пакету підтримки Україні. Відповідний крок планують зробити до інавгурації Дональда Трампа 20 січня 2025 року.

таном на 22:00 середи, 6 листопада, з початку доби на фронті відбулося 145 бойових зіткнень.