Колонки

Перестановка міністрів місцями – адже нових людей в уряді не з’явилось, майже в усіх спостерігачів викликала більше запитань, ніж дала відповідей. Передусім – навіщо це було робити, якщо фактично жодного оновлення не відбулось? Дехто припускає, що посадою прем’єра Володимир Зеленський “подякував” Юлії Свириденко за допомогу з накладенням санкцій на Петра Порошенка. Дехто – що керівник ОП Андрій Єрмак посилив свій вплив на ключові позиції в державі. Дехто – що владі просто потрібно було показати хоч удаване “оновлення облич” на тлі захмарної корупції та неефективного управління під час повномасштабної війни. Втім, є й ті, хто не запитує зайвого, вже за звичкою пояснюючи дії влади тим, що в країні війна і критика недоречна.

Події навколо антикорупційного активіста Віталія Шабуніна стали черговою демонстрацією глибокої кризи в українському суспільстві, яку влада (цього разу українська, а не російська) використовує для посилення власних позицій та контролю у тих сферах, де раніше доводилось діяти у партнерстві. Багато хто вбачає тут тенденцію до побудови під прикриттям воєнного стану режиму, який є природним для російського суспільства. Однак, йдеться радше про спробу створити копію режиму Віктора Орбана, ніж Володимира Путіна. З тією різницею, що Угорщина Орбана УЖЕ в ЄС і НАТО з усіма перевагами цього статусу, а Україна Зеленського ще навіть не на порозі.

27 червня цього року на сайті президента з’явилась петиція під назвою “Декриміналізувати виробництво контенту для дорослих, щоб правоохоронці займались реальними злочинами, а не робили контрольні закупівлі інтимних фотографій”. Власне, в назві відображена вся суть проблеми, яку обговорюють вже декілька років – нормативне регулювання створення і розповсюдження еротичного контенту вже давно відірвалось не лише від реальності, а й від решток здорового глузду.

Як не було у Володимира Зеленського після лютого 22 року жодного шляху для збереження української державності, окрім як піти шляхом Петра Порошенка – сильна армія замість великого будівництва, українська мова замість “яка різниця” та українська церква замість російських агентів ФСБ у рясах, – так і не було у президента Дональда Трампа жодного вибору, як піти шляхом свого попередника Джозефа Байдена в питанні підтримки України.

Маріуполь – місто, яке з початку повномасштабного вторгнення опинилося під жорсткою окупацією. Тут російські війська застосовували репресії проти мирного населення: зупиняли людей на вулицях, перевіряли телефони, забирали документи та влаштовували знущання.

Після жахливих ночей під обстрілами ті, кому пощастило вціліти та дожити до ранку, прокинувшись, задаються питанням: коли це все закінчиться?

Після кількох місяців переговорів “сам з собою” (оскільки іранська влада явно не збиралась ні про що домовлятися) Трамп з головою поринув у новий сценічний образ – такого собі варлорда, який показово готується до масштабної повітряної кампанії та вимагає БЕЗУМОВНОЇ КАПІТУЛЯЦІЇ, передчуваючи “маленьку переможну війну”.

Політичні переслідування під виглядом слідства – це вирок для держави, яка позиціонує себе правовою. Особливо, коли йдеться про військових і волонтерів. Як ніхто інший, це усвідомлюють їхні побратими. 

Найбагатша людина світу — Ілон Маск — та наймогутніша людина світу — президент США — публічно посварилися.

Після атаки українських безпілотників на російські аеропорти, яка викликала безсилу злобу російської влади та інфантильне здивування “простих росіян” “А нас-то за что?”, президент Росії знову заговорив про створення так званих “буферних зон”, які нібито мали б відгородити росіян від війни, яку вони самі почали, підтримують і яка повертається до них. А на ділі – допомогти Путіну захопити ще трохи українських територій у війні на виснаження.