Курсантський шлях: фінансові реалії та труднощі військової освіти в Україні

В умовах війни кожен день на передовій — це не лише боротьба за незалежність, а й боротьба за людей, які готові захищати свою країну. Одним з важливих аспектів, який впливає на рівень мотивації військовослужбовців та курсантів, є соціальні гарантії та виплати. І, на жаль, ситуація в Україні зараз викликає серйозне занепокоєння.

Під час розмови з армійським офіцером Галенко Іваном “Юнкером”, ми обговорили, як відсутність нових виплат, які президент обіцяв ще на березень, вже має серйозні наслідки. За словами військових, Міністерство оборони України заявило, що навіть не підготувало проєкт нових виплат, що руйнує майбутній набір до армії та демотивує теперішніх курсантів. 

Для порівняння, за відкритими даними, російські курсанти отримують виплати до 30 тисяч рублів (14700 гривень), що є значною сумою для тих, хто вступає на військову службу. У той час, як в Україні такі базові соціальні потреби залишаються на задньому плані, що є однією з причин зниження мотивації серед наших військовослужбовців.

Офіційної статистики щодо зміни кількості абітурієнтів наразі немає, але за словами “Юнкера”, тенденція є негативною: охочих вступати до військових вишів меншає, а якість підготовки нових офіцерів поступово погіршується.

Про реальну ситуацію в українських військових навчальних закладах, обіцянки держави та вплив цієї ситуації на моральний стан майбутніх офіцерів  читайте в інтерв’ю Букв з Іваном Галенко “Юнкером”.

Джерело: особистий архів

– Який реальний рівень грошового забезпечення курсантів в Україні сьогодні? Чи правда, що вони отримують лише 500–800 гривень на місяць?

– Грошове забезпечення курсантів залежить від багатьох факторів. Базова сума може становити близько 500 гривень, але за успішне навчання, наявність президентської стипендії або стипендії Верховної Ради сума може зростати до 1200–1300 гривень.

Коли я був курсантом, навчався на “добре”, тобто мав хороші результати, і отримував надбавку приблизно 110 гривень. Разом із базовою зарплатою це виходило близько 800 гривень. Також існують надбавки за курс, інші критерії — все залежить від конкретної ситуації.

Окрім цього, з 2023 року курсанти почали отримувати необов’язкову доплату у розмірі 2350 гривень. Але ця сума не враховується під час відпустки чи перебування за межами навчального закладу. Наприклад, коли курсанти проходять стажування у Великій Британії як перекладачі або інструктори, вони навіть не можуть купити собі пачку цигарок — ця доплата їм просто не надходить.

– Якщо підняти виплати до 3000 гривень, чи може це змінити ситуацію?

– Так, навіть якщо йдеться про грошове забезпечення у розмірі 3000 гривень — це вже суттєво змінить ситуацію. Адже ці кошти курсант отримуватиме незалежно від того, де перебуває: у відпустці, на лікуванні чи поза межами виконання службових завдань.

Це буде набагато стабільніше. Бо зараз, якщо змінюються обставини або плани, можуть сказати: “Це ж необов’язкова доплата, значить, вона вам не належить”. А грошове забезпечення — це гарантована виплата, яку складніше скасувати або урізати, на відміну від різних напівобов’язкових надбавок.

– Наскільки держава забезпечує курсантів усім необхідним? Що вони отримують безкоштовно, а що змушені купувати самостійно? Чи вистачає цього забезпечення?

– Загалом курсанти забезпечені всім базовим: формою, харчуванням, проживанням. Це залежить від конкретного вищого військового навчального закладу та роду військ, але в основному забезпечення відповідає вимогам служби та навчання. Видається все необхідне для проходження навчального процесу та військової підготовки.

Але цього забезпечення часто недостатньо. Наприклад, один комплект форми на рік — це мізер. У польових умовах форма зношується дуже швидко — за місяць-два її можна буквально “вбити”. А якщо форма порветься чи просто виглядає неохайно — до курсанта виникають претензії. В результаті, нову форму доводиться купувати за власні кошти. Те саме з берцями: якщо стандартні незручні — купуй інші сам.

Деякі курсанти живуть не в казармах, а в гуртожитках, де умови не завжди відповідають військовим стандартам. Фактично — як сам собі влаштуєш, так і будеш жити.

Медичне забезпечення — ще одна проблема. Якщо виникають серйозні проблеми зі здоров’ям у самого курсанта чи його родини — допомоги майже немає. Наприклад, зі стоматологією: тобі можуть видалити зуб чи зробити дешеву пломбу. Якщо хочеш якісне лікування — плати сам. А на курсантську зарплату це просто нереально. Багато хто не має ні батьків, ні родичів, які могли б допомогти фінансово.

Це абсурдна ситуація, яка тягнеться ще з 2022 року. Тоді хоча б були певні додаткові виплати, а зараз — усе на межі. І це справді сумно.

Джерело: особистий архів

– Президент ще в березні обіцяв підвищити виплати курсантам, але Міноборони досі не розробило відповідного проєкту. Як ця невизначеність впливає на моральний стан курсантів?

– Дуже негативно. У нас є спільнота “SLON FM” — це курсантсько-офіцерська спільнота, метою якої є реформування української військової вищої освіти. Вона присутня на різних платформах. Ми постійно спілкуємося з курсантами, багато з них — частина нашої команди, тому ми добре знаємо, чим вони живуть і що їх турбує. Це десятки тисяч молодих людей — майбутніх командирів. І для них ця ситуація справді важлива.

У лютому, коли прозвучала обіцянка президента, була ейфорія. Люди почали будувати плани, сприйняли це серйозно. Все ж таки, це обіцянка глави держави. А зараз — розчарування, нерозуміння й обурення: що сталося, чому нічого не змінилося?

Згодом з’явилися коментарі від Міністерства оборони: мовляв, законопроєкт ще не розроблений, процес затягується, потрібно погодити з тими чи іншими структурами. Але питання залишається: чому обіцяне досі не виконано? Хто винен у тому, що вказівки не реалізовані або виявилися порожніми словами — я не готовий коментувати. Але морально це дуже вдарило по курсантському середовищу.

– Чи були випадки, коли через низькі виплати курсанти залишали навчання або відмовлялися від військової кар’єри?

– Однозначно, такі випадки є. Це питання комплексне, і не завжди причина в низькому грошовому забезпеченні. Однак, останнім часом спостерігається зростання самовільного залишення навчання курсантами.

Це стосується навіть тих, хто вже служив у війську і отримує значно більшу зарплату, наприклад, 20 тисяч і більше. Навіть вони покидають службу. Причиною часто є жорсткі вимоги до дисципліни у вищих військових навчальних закладах, а також прикрі випадки некомпетентності серед тих, хто їх виховує.

Іноді трапляється так, що людина, яка пройшла через важкі випробування на війні, замість того, щоб виконувати завдання, пов’язані з офіцерським статусом, вимушена виконувати зовсім інші обов’язки, наприклад, прибирати територію чи працювати на кухні. Для таких людей це стає великою розчаруванням, адже вони очікували серйозного ставлення до свого досвіду.

Це також пов’язано з тим, що хоча строкову службу скасували, законодавство не було змінено, і курсанти все ще прирівняні до строковиків. Вони підпадають під той самий режим, що і призовники, і це дуже сильно впливає на їхнє ставлення до служби. Часто командирам бракує розуміння, що курсанти — це майбутні офіцери, відповідальні за життя інших людей. Замість того, щоб допомогти їм розвиватися та готуватися до майбутньої служби, їх часто змушують виконувати низькооплачувану, непрестижну роботу.

Таке ставлення до курсантів, на жаль, продовжує існувати, і це виглядає абсурдно і непрофесійно.

– Ви сказали, що це системна проблема. Як вона може вплинути на підготовку майбутніх військових фахівців, пілотів, операторів ППО, зв’язківців?

– Це негативно впливає на всю військову сферу, оскільки низький рівень підготовки курсантів призводить до того, що командири стають некомпетентними. Звісно, не всі, адже все залежить від людини, але система вищих військових навчальних закладів повинна фільтрувати тих, хто не підходить для військової служби, або ж дотягувати їх до рівня, коли вони будуть готові виконувати свої обов’язки.

Курсант має пройти всі етапи навчання, щоб потім стати фахівцем — офіцером, який розуміється на багатьох аспектах: від піхоти й артилерії до інформаційно-психологічних операцій. Він має прийти в свою частину і сказати: “Так, я ще не маю великого досвіду, але в мене є надійна база, і я готовий її застосовувати”. Проблема в тому, що багато людей потрапляють до військових навчальних закладів без належного бажання стати військовими, а з іншої причини — тому що батьки це вирішили за них. В результаті вони не проходять повноцінне навчання і стають некомпетентними командирами.

Це має серйозний вплив на військову структуру, адже командир — це людина, від якої залежать важливі рішення. У нас є потенціал створити систему, де офіцери будуть набагато більш компетентними, ніж у країнах НАТО, бо у нас вони повинні володіти глибокими знаннями в своїй спеціальності, а не просто виконувати роль менеджерів, як це прийнято в НАТО. Якщо б система підготовки офіцерів була вдосконалена, українські військові могли б стати одними з найкращих у світі.

– Нещодавно ви опублікували допис у Твіттері, що російський курсант отримує до 30 тисяч рублів виплат, що дорівнює майже 15 тисячам гривень. Натомість українські курсанти отримують лише 500-800 гривень. Як це впливає на рівень підготовки та набір у Росії?

– У Росії є велика кількість вищих військових навчальних закладів, і їх набагато більше, ніж в Україні. Хоч армія там і не ідеальна, багато чому можна навчитися у наших ворогів, адже в умовах війни ми повинні брати найкращі методи стимулювання особового складу.

Щодо виплат, у росіян є певна градація залежно від курсу. Перші два роки курсанти отримують виплати, схожі на зарплату строковиків. Але після того, як вони закінчують основні курси, здають всі необхідні предмети та фізичну підготовку, вони отримують грошове забезпечення близько 30 тисяч рублів.

Це, безумовно, є стимулом для навчання. Я, наприклад, коли був курсантом, отримував доплату 110 гривень, але це мене ніяк не мотивувало. Військовослужбовці контрактної служби, з якими я навчався, говорили мені: “А навіщо ти взагалі стараєшся, якщо це нічого не змінює?” Тому я працював для себе, відчуваючи відповідальність.

Джерело: особистий архів

– Які ще фактори, крім фінансування, дозволяють росіянам підтримувати стабільний набір у військових навчальних закладах? Чи має значення пропаганда, соціальні гарантії або примусова мобілізація?

– Щодо примусової мобілізації, мені не відома інформація про те, чи зараховують їх до військових навчальних закладів примусово. У будь-якому разі, кількість учасників їхньої, так званої, “військової операції” велика, а росіян в армії достатньо. Вони пропонують молодим людям пройти військове навчання та здобути офіцерське звання.

Один з основних факторів набору – це великі можливості для діючих військовослужбовців. Вони вже мають досвід, тому для них навчання в академії – це просто формальність. Випускники вже адаптовані і готові до виконання бойових завдань. Це дає їм значну перевагу, оскільки вони одразу вбудовуються в підрозділи без потреби в додатковій адаптації.

У нас також є набір військовослужбовців на контракт, але він дуже низький – лише 20-30% від загальної кількості курсантів. Це обумовлено різними факторами, зокрема тим, що наші військові частини не хочуть віддавати кращих кадрів, щоб не втратити бойовий потенціал, і часто відправляють в академії не найкращих людей.

– Що ми можемо зробити, щоб мати перевагу над російськими курсантами?

– Перше, що потрібно зробити, це збільшити набір до військових навчальних закладів і покращити грошові гарантії, як це було зроблено з 2022 року.

22-й рік став справжньою ейфорією для всього суспільства, не тільки для військових вишів. Я особисто бачив, як у 2022 році набирали величезну кількість людей. Відбір був великим, на одне місце часто приходило 10 кандидатів, і відбирали найкращих. Тобто обирали людей, які були справжніми фахівцями. Зараз ситуація змінилася: якщо раніше потрібно було набирати 200 майбутніх офіцерів, то зараз ця цифра може сягати 400. Але при цьому не враховують, що кількість кандидатів значно зменшилась, і тому якість відбору, на жаль, погіршується.

Це безпосередньо впливає на якість нашої армії. Щоб покращити ситуацію, важливо збільшити соціальні гарантії для курсантів. Бо на сьогоднішній день стати курсантом — це більше каторга, ніж престиж. Давайте будемо відвертими: курсантів ще досі ставлять на один рівень зі строковиками. Коли вони їздять за кордон і бачать, як там ставляться до курсантів, вони дивуються: чому у нас все так? І з фінансовим забезпеченням, і з медичним, і з соціальними гарантіями.

Було дуже показово, як курсантів навчають у Литві. Це маленька країна з обмеженими ресурсами, але ставлення до армії, курсантів і офіцерів там абсолютно інше. Це важливий урок для нас.

Також необхідно актуалізувати бойовий досвід. Зараз він дуже мало передається курсантам у вищих військових навчальних закладах. Курсанти вчать статути і методики 2019 року, але ситуація на фронті змінилася кардинально. Ті ж дрони, наприклад, значно змінили обстановку на полі бою.

Бойовий досвід потроху додається, але ми повинні визнавати, що цього досвіду не вистачає. Курсанти випускаються з базовими знаннями, але без реального розуміння сучасної бойової обстановки. І, як і у моєму випадку, так і у багатьох інших офіцерів, їм доводиться багато чому вчитися після випуску, аби адаптуватися до реальних умов.

– В попередньому інтерв’ю Буквам ви згадували про проблему невизначеного статусу курсантів. Чи є ініціатива щодо її вирішення?

– Наразі наша спільнота займається тим, щоб виконати обіцянки, які були дані щодо грошового забезпечення курсантів.

Щодо змін в законодавстві, то це дуже тривалий процес. Ми ще не ініціювали таких змін, і наразі не маємо на це конкретної ініціативи.

Зміни повинні відбутися, але для цього потрібна допомога з боку офіційних органів. Ми не є формальною структурою, ми — неформальна спільнота, яка займається проблемами, виходячи з бойового досвіду. Нам має сприяти Міністерство оборони та інші органи, що мають вплив.

Йдеться не тільки про нашу ініціативу. Має бути сприяння здоровому глузду, бойовому досвіду та оптимізації роботи всіх служб, щоб підвищити загальну якість армії. Наразі мова про зміну законодавства не йде.

Джерело: особистий архів Івана

– Як ця правова “діра” впливає на соціальний захист курсантів, зокрема у випадках поранення або загибелі?

– На щастя, курсанти, навіть якщо вони проходили практики, не отримали поранень чи загинули. Однак, існує велика проблема, пов’язана з тим, що якщо курсант бажає звільнитися до 18-ти років, то часто вищі військові навчальні заклади намагаються утримати таких курсантів до їхнього повноліття. Це відбувається з метою подальшого залучення їх до служби в бойових підрозділах.

Я не знаю, чи це законний процес, але таке трапляється. Є приклади з вищих військових навчальних закладів та міст, де колишні курсанти після цього проходять службу. Це виглядає дивно, оскільки правова база чітко вказує, що людина, яка не досягла 18 років, не може бути військовослужбовцем.

Це і є та сама “діра” в законодавстві. Якщо ви не хочете цього допустити, зробіть законодавство, яке чітко визначатиме, що робити в таких ситуаціях. Курсантів багато, це важлива частина війська, і якщо ви не можете вирішити це питання законодавчо, з’являються різні хаотичні ситуації.

Курсанти часто залучають юристів, шукають підтримку через свої зв’язки, але у когось це вдається, а у когось – ні. Це справжній хаос, і це негативно впливає на організацію в цілому.

– Як на бажання залишити навчання реагує керівництво військових вишів та Міноборони? Чи є офіційні заходи, спрямовані на покращення ситуації?

– Міноборони не має прямого впливу на цю ситуацію.

Керівництво вищих військових навчальних закладів реагує по-різному. Наприклад, військова академія в Одесі зазвичай утримує курсантів до досягнення ними 18 років, коли вони офіційно стають військовослужбовцями.

Іноді курсанти самі вирішують вступити до бойових бригад, але керівництво зазвичай намагається утримати їх, адже на цих людей держава витрачає кошти. Зокрема, це стосується фінансування вищих військових навчальних закладів.

У разі, коли з військового вишу йде багато людей, це виглядає негативно. Однак бувають ситуації, коли курсанти дуже хочуть потрапити в бойові частини. Військова академія в Одесі зазвичай негативно ставиться до таких бажань, але начальник закладу зазвичай реагує на це позитивно.

Якщо взяти, наприклад, національну академію сухопутних військ у Львові, то тут реакція ситуативна. Нещодавно, після зміни керівництва на чолі з Качуром, одного курсанта навіть звільнили за негідну поведінку, що є важливим кроком, адже такі випадки трапляються рідко. Під його керівництвом академія навіть звільняла курсантів, які поширювали негативний імідж Збройним Силам.

Тому, на жаль, без чіткої законодавчої бази такі ситуації залежать від командирів, і вони часто не знають, як діяти в подібних обставинах.

– Як ви оцінюєте поточний рівень набору курсантів порівняно з попередніми роками?

– 2022 рік був найкращим за кількістю набору, оскільки було багато бажаючих. У 2023 році ситуація вже була гіршою, а в 2024 році ще складніше.

Коли я прийшов до військового навчального закладу у 2020 році, набір був помірний — не брали всіх підряд. Серед тих, хто вступав, були навіть люди, які не змогли пройти відбір.

У 2024 році ситуація змінилася — фактично беруть усіх, оскільки є великий дефіцит кадрів, але це також залежить від конкретних навчальних закладів. Є спеціальності, де набір завжди високий, тому що вони дуже вимогливі та вузькоспеціалізовані. Наприклад, на льотному факультеті Харківського національного університету Повітряних Сил, у Житомирському військовому інституті для спеціалізацій ССО або в Національній академії Служби безпеки України — там стабільно хороший набір і проблем із комплектуванням не виникає.

– Як, на вашу думку, можна змінити систему навчання, щоб швидше і ефективніше підготувати офіцерів для війни?

– Необхідно відійти від цивільної системи освіти для курсантів. Мене підготували за напрямком бакалавра, тобто я мав вивчати предмети з вищої математики, фізики та інших дисциплін. Це корисно в мирний час, адже офіцер має бути всебічно розвинений. Однак, в умовах війни, можна навчити людину за два роки, даючи їй лише військову базу, при правильному підході. Вона випустить такою ж кваліфікованою, але без чотирьох років навчання.

Загалом в Україні є проблема, не тільки в армії. Моя сестра, наприклад, була музикантом, і їй доводилося вивчати математику, хоча для музиканта це не має великого сенсу. Так само і з курсантами — багато зайвих предметів і занять. Якщо б навчання було зосереджене лише на бойових дисциплінах за спеціальністю, підготовка могла б бути значно швидшою.

Система, яка існує зараз, не є ефективною, і навчання має бути оптимізованим до війни.