«Одна з полонених якось була на суді вся в крові» – про судові процеси над бійцями «Азова»

Третій рік поспіль оборонці “Азовсталі” перебувають у російському полоні. Тенденція щодо їх обмінів, зокрема якщо йдеться про бійців “Азова” – залишається невтішною, адже з моменту крайнього обміну минув понад рік. Родичі не мають інформації, яка б точно підтверджувала, наприклад, стан здоров’я їхніх близьких. Натомість із російських каналів можуть бачити їх фото з судів. Росія продовжує судові процеси над українськими військовополоненими, інкримінуючи їм особливо тяжкі злочини. Усі вони, на думку російських “слідчих”, є “учасниками терористичної організації”, якою Росія визнала “Азов”. Їх ставлення підтверджують відео та фото, зроблені під час судових засідань, де видно, що українські військовополонені виснажені, зі значною втратою ваги тощо.

Букви поспілкувались із нареченою військовополоненого Олексія Смикова, який перебуває на лаві “підсудних” вже понад рік. Наразі триває завершальна стадія судового розгляду, після якої, ймовірно, протягом місяця буде оголошено вирок. Більше про стан здоров’я Олексія, який поглиблюють умови утримання “засуджених”, про статті, за якими обвинувачують українських полонених, чи мають вони сторону захисту і, власне, як рідні дізнаються інформацію про близьких – далі в матеріалі.

Джерело фото: ВВС
На фото: Олексій Смиков

Олексій Смиков вступив на службу у 2019 році й свідомо обрав “Азов”. Наречена захисника розповідає, що крайній раз мала розмову з коханим 28 лютого 2022 року. Вже через тиждень Катерина отримала звістку про те, що вся група, в якій перебував  Олексій, загинула. Однак згодом виявилося, що йому вдалося вижити і, маючи поранення, він намагався повернутися до своїх побратимів. Проте, на жаль, його було захоплено у полон. Власне, 6 березня 2022 року з’явилося відео, яке підтверджувало, що Олексій перебуває у ворожому полоні, а російські медіа стверджували, що це була самовільна здача… Вже у 2023 році, з російських ресурсів, рідні дізналися, що Олексієві, разом з іншими оборонцями Маріуполя, висунули низку обвинувачень.

Відтак дотепер над Олексієм триває судовий процес. Його звинувачують у “терористичній діяльності, підготовці та спробах захоплення влади в “ДНР””. За словами Катерини, зараз його обвинувачують за трьома статтями (нижче детальніше), тож максимальний можливий термін – довічне ув’язнення. Звинувачення базуються на його ж свідченнях проти себе, які він давав у Донецьку. У Ростові, де зараз проходять суди, Олексій написав клопотання, що свідчення з нього отримали під примусом і, відповідно, вони не можуть бути використані. Проте, як зазначає Катерина, до сьогодні це не вплинуло на перебіг справи.

Статті Кримінального кодексу Росії, за якими обвинувачують українських полонених (звинувачення та їх кількість можуть відрізнятися у кожному випадку. Нижче наведено перелік статей, за якими звинувачують Олексія):

• Стаття 35 (розділ 2) – “Вчинення злочину організованою групою”: ця стаття передбачає підвищену відповідальність за злочини, які вчинені групою людей за попередньою змовою. Її застосовують, коли особи вступають у змову для спільного скоєння злочину, що призводить до більш суворих покарань.
• Стаття 205.5 (розділ 4) – “Участь в діяльності терористичної організації”: стаття передбачає кримінальну відповідальність за участь у діяльності організації, яку визнано терористичною. Нагадаємо, що у 2022 році Верховний суд Росії визнав “Азов” терористичною організацією. Відповідно до цієї статті, покарання може бути призначене навіть у випадках, коли така участь не пов’язана з безпосереднім скоєнням терористичних актів.
• Стаття 205.3 (розділ 4) – “Проходження навчання з метою здійснення терористичної діяльності”: ця стаття стосується осіб, які проходять спеціальне навчання, метою якого є підготовка до скоєння терористичних актів або інших терористичних дій. Вона спрямована на запобігання тероризму на ранніх стадіях підготовки.
• Стаття 278 (розділ 5) – “Насильницьке захоплення влади або насильницьке утримання влади”: стаття передбачає покарання за дії, спрямовані на насильницьке захоплення або утримання влади, що порушує конституційний лад Російської Федерації. Вона застосовується до осіб, які намагаються змінити законну владу насильницькими методами.

Фото з російських ресурсів

Станом на сьогодні, українські полонені, над якими триває судовий процес, мають сторону захисту: це призначені державою (Росією) адвокати. Деякі з них захищають одного підзахисного, інші – двох-трьох. Адвокати різні й, відповідно, виконують свої функції по-різному. Проте, як наголошує Катерина: “Всі  розуміють, що справа – фарс, спрямований на тиск на полонених та їхніх рідних, і, як наслідок, це тиск на нашу країну”.

Багато військових потрапили в полон з пораненнями або хронічними захворюваннями, які могли погіршитися під час перебування в ув’язненні. Зрозуміло, що належної медичної допомоги вони не отримують. За словами Катерини, відомо, що в минулому місці утримання Олексій зазнав переломів пальців (на руках і ногах), переломів ребер та забоїв внутрішніх органів, що призвело до значних проблем зі здоров’ям. 

Згодом ці проблеми погіршувались через недоїдання і багатогодинне стояння в камерах, оскільки їм забороняли сідати. Повноцінна медична допомога не надавалась, тож переломи зросталися самостійно і неправильно, що створює додаткові проблеми. Ця інформація отримана від звільнених військових. Щодо нового місця утримання Олексія, відомо, що під час етапування із СІЗО до суду до військових застосовували фізичну силу.

“Одна з полонених одного разу була на суді вся в крові, через що засідання зупиняли, аби надати їй допомогу. Також відомо, що СІЗО переповнене. Уявіть, що в спеку 40+ градусів у закритій камері на 12 людей утримують 33 особи. Ось такі умови перебування”, – констатує Катерина.

Окрім свідчень про умови полону, які вдається отримати від звільнених українських військових, родичі також самостійно дізнаються інформацію з різних джерел. Існують російські ресурси, які регулярно ведуть хронологію судових засідань, що відбуваються. Як зазначає Катерина, здебільшого це або канали, які радіють тому, як судять українських захисників, або канали російських правовиків, які висвітлюють саме судовий процес, наголошуючи на незаконності даного дійства.

“Так, ця справа публічна і російські канали часто транслюють їх “засідання”, адже це найбільш масова справа проти полонених у РФ, від того і найгучніша в медіа. Щодо людей, яких судять з Олексієм, там “збірна солянка”. Є чинні (на момент повномасштабного вторгнення) військовослужбовці, є й ті, хто раніше були у війську, а до полону потрапили як цивільні. 

Судячи з публічної інформації та пред’явлених статтей, у них є розділення. У когось, як в Олексія, три статті й можливий довічний термін, а в когось – одна-дві статті й менші терміни. Але ці люди не воювали, коли потрапили до полону. Ті, кого росіяни схопили зі зброєю у руках, саме ті, хто нас захищали – мають найбільше звинувачень від ворога і, відповідно, потребують найбільшого захисту від нашої держави”, – акцентує наречена Олексія.

Фото з російських ресурсів

На початку серпня пресслужба “Азова” підтвердила інформацію про те, що у слідчому ізоляторі Ростова помер військовополонений український захисник Олександр Іщенко. До початку повномасштабної війни чоловік служив моряком. Після 24 лютого 2022 року вступив до лав територіальної оборони для захисту Маріуполя, а згодом долучився до “Азова” та став водієм. На момент смерті чоловікові було 55 років. 

Важливо, що в копії свідоцтва про смерть Олександра Іщенка, виданого в Росії, вказано дату смерті – 22 липня, тоді як документ  видано лише 25 липня. Спершу зазначалось, що “причину смерті не встановлено”. Однак, незабаром після звістки про смерть Олександра, заступник командира бригади “Азов” Святослав “Калина” Паламар оприлюднив довідку, у якій була вказана причина смерті військового: “закрита тупа травма грудної клітки внаслідок контакту з тупим предметом, намір невизначений”.

У полоні проти Олександра (як і проти понад двадцяти азовців) відкрили кримінальну справу, звинувачуючи його за двома статтями: участь у діяльності терористичної організації та спробі насильницького захоплення влади. Власне, Олексій перебував із загиблим Олександром в одній камері, разом з іншими обвинуваченими. Сьогодні рідні цих полонених стурбовані, однак, на жаль, цей випадок не сприяв отриманню інформації про стан інших захисників, з якими утримувався Олександр.

“Загибель Олександра вплинула на рідних полонених та побратимів. Це здійняло інформаційну хвилю і вкотре привернуло увагу до нелюдських умов у полоні. Це все. Реакції і якоїсь комунікації від відповідних служб з нами, як родичами, не було. Навпаки, ми передавали їм все, що знаходили на різноманітних ресурсах або дехто щось дізнавався від адвокатів. Найчастіше, саме рідні шукають інформацію і повідомляють у Координаційний штаб, а не навпаки”, – ділиться Катерина.

Судові процеси над деякими українськими військовополоненими тривають вже другий рік і проводяться з визначеною періодичністю, приблизно раз на місяць. Іноді не всі підсудні можуть бути присутніми в судовій залі через проблеми зі здоров’ям, проте подробиць, чому саме – родичі не мають. Однак, такі ситуації можуть свідчити й про можливі спроби російської сторони приховати власні злочини проти полонених.

Для Букв також погодилися надати коментарі матері інших двох українських військовополонених, яких судять за вже згаданими статтями. Звістки про своїх синів вони також отримують з російських каналів.

“До того як зайнятися військовою справою, Микита встиг спробувати себе в кількох професіях: він працював торговим представником, був власником кальянної, а також займався спортом. У нього завжди було багато друзів, і він був готовий допомогти при першому проханні”, – таким у довоєнному житті пригадує свого сина Вікторія – мати одного з наймолодших полонених, яких судять – Микити Тімоніна.

На фото: Микита Тімонін “до” та “під час” полону

Коли почалася повномасштабна війна, Микита рідко телефонував родині й фактично нічого не розповідав про те, що відбувається у Маріуполі. Він перебував на “Азовсталі”. Передумови його потрапляння в полон дотепер залишаються невідомими. Про ці події знала вся країна, але те, що насправді проживали військові у місті й на території заводу – дотепер точно не встановлено, або ж відомо лише зі свідчень звільнених оборонців. Важливо, що й не всі військові потрапили в полон саме під час офіційної “евакуації”, що тривала з 16 до 21 травня.

5 квітня 2022 року, у Вайбері, матері Микити надійшло повідомлення зі словами: “Вікторія Володимирівна, Ваш син, Тімонін Микита Геннадійович затриманий та перебуває у Донецьку. Просить передати, що живий та здоровий. Слідчий Косирев В. Е”.

Повідомлення, звісно, було написано російською мовою. Пізніше родині дали можливість поговорити з сином телефоном. Однак далі, протягом року, родина не знала про стан чи місцеперебування Микити. Лише коли захисників перевезли до Ростова, про це стало відомо одразу.

“Телефонували й писали знайомі, й інформація вже з’явилася в мережі. Усі побачили їхні фото, виснажені обличчя. Микита дуже схуд, втратив 50 кілограмів… Згодом зателефонував адвокат: їм, як засудженим, надали державний захист, з’явилася можливість хоч якось допомогти. Загалом, судовий процес дотепер триває в Ростові”, – зазначає Вікторія.

Про свого сина згадує й Наталія – мати 22-річного полоненого Артура Грецького, який у воєнний час проходив службу в полку (на той момент, а тепер бригаді) “Азов”, а у цивільному житті – пов’язував своє життя зі спортом.

“Мій син буквально “палав” спортом з юних років. Артур займався боксом, їздив на різні змагання, був добре розвиненим фізично, дуже витривалим, завжди прагнув досягати більшого. Ще він багато читав, дуже любить тваринок та природу”, – ділиться Наталія.

Фото з російських ресурсів
На фото: Артур Грецький

Артур перебував у Маріуполі з початку повномасштабного вторгнення, а в березні зазнав поранення. Наталія розповідає, що 13 квітня 2022 року  ще змогла додзвонитися до сина й привітати його з днем народження. Це було його двадцятиріччя. Вже з 15 квітня Артур вважався безвісти зниклим, а згодом родині повідомили, що він загинув.

“Я не могла в це повірити й відчувала, що Артур живий… 19 травня 2022 року я дізналась, що син перебуває в російському полоні, а саме у Донецьку. І лише 19 червня 2023 року я побачила у відкритих джерелах відео судового засідання, де був мій син. Я була шокована, по-перше, через те, як він виглядав, а по-друге, що його звинувачують за незрозумілими статтями, де термін ув’язнення може бути довічним. Так, судовий процес триває вже понад рік…”, – наголошує мати захисника.

Засуджені полонені – особливо вразлива категорія, якщо говорити про процедуру щодо їх обміну. Однак, судові процеси тривають, загальний стан захисників незадовільний та погіршується, їм загрожує довічне ув’язнення… Натомість історія Олександра Іщенка, який помер у полоні, не є поодинокою. Час від часу з’являються новини про повернення тіл з полону, при цьому деякі з них виявляються не лише з ознаками фізичного насильства, а й без внутрішніх органів. Це свідчить про те, що ймовірно їх можуть використовувати для пересадки органів у Росії, що є не лише гуманітарним питанням, а й воєнним злочином згідно з міжнародним правом. Акт вилучення органів у військовополонених порушує Женевські конвенції, які захищають гідність і права військовополонених. 

“Всі служби, які займаються питаннями обміну, нам, родичам, говорять: “всі рівні та всіх треба повертати”. Якщо справді всі рівні, то повертайте тих, кого в полоні піддають тортурам і публічним судам за надуманими вироками. А не тих зрадників, які б’ють наших азовців і дають брехливі свідчення проти них. Тільки так буде справедливо”, – резюмує Катерина, наречена полоненого Олексія Смикова.

Фото: особистий архів Катерини

Нагадаємо, що після крайнього обміну, що відбувся 17 липня, колишній український військовополонений Віктор “Лелека” Лахно, якого обміняли рік тому, заявив у своєму Інстаграмі про те, що впізнав в одному зі звільнених – українця, який “був причетний до побиття бійців бригади “Азов””, а також “відмовлявся від українського громадянства”. Станом на сьогодні, інформація перевіряється.