Помер громадський діяч, радянський політв‘язень Василь Овсієнко
Джерело: Вахтанг Кіпіані/Facebook
19 липня український журналіст, публіцист Вахтанг Кіпіані повідомив, що не стало Василя Овсієнка — українського філолога, редактора, літописця руху опору, популяризатора життя і творчості Василя Стуса та інших дисидентів, політв’язня брєжнєвсько-горбачовських таборів.
Джерело: Facebook
Друзі, погана новина. Не стало Василя Овсієнка – людини численних чеснот…Ми були дуже близькі. Останні роки пан Василь хворів. На цьому тижні ми обговорювали з його племінниками переведення в краще місце для реабілітації та лікування. Це була велика і дуже скромна людина, подвижник, яких одиниці на мільйони, – написав Кіпіані.
Довідка. Український громадський діяч, розповсюджувач самвидаву, член Української Гельсінської Групи, політв’язень радянських концтаборів, філософ, публіцист, історик дисидентського руху, співробітник Харківської правозахисної групи Василь Васильович Овсієнко народився 8 квітня 1949 у селі Ставки на Житомирщині.
У 1966 році закінчив школу, працював у колгоспі. Вже у 1967 році влаштувався літературним працівником районної газети в селі Народичі Житомирської обл. Згодом здобув освіту на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
Навесні 1968 року виготовив декілька фотовідбитків трактату Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, розповсюджував самвидав у середовищі студентів.
Працював учителем української мови та літератури на Київщині, де написав статтю “Добош і опришки, або Кінець шістдесятників”, робив записи літературного характеру, які пізніше використалися слідством для шантажу психіатричною експертизою.
Вперше Овсієнка заарештували за розповсюдження самвидаву у 24-річному віці, засуджений Київським обласним судом до 4 років позбавлення волі в таборах суворого режиму.
У мордовських таборах ЖХ-385/19 (сел. Лісне Теньгушевського р-ну Мордовської АРСР) і 17-А (сел. Озерне Зубово-Полянського р-ну) брав участь в акціях протесту.
Після звільнення підтримував широкі листовні зв’язки з політв’язнями та їхніми родинами. Його записи про події в мордовських таборах була опублікована в “Хронике текущих событий” і використана УГГ.
1978 року був затриманий міліцією у зв’язку з приїздом до нього члена УГГ Оксани Мешко та Ольги Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вилаяв його і виштовхнув із сільради. Подав на міліціонерів і кадебіста в суд, у результаті чого проти нього ж порушили кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору силовику.
Засуджений Радомишльським районним народним судом до 3 років позбавлення волі. Його текст “Замість останнього слова” став відомим на Заході. Під час ув’язнення відмовився свідчити у справах Левка Лук’яненка, Миколи Матусевича, Гелія Снєгірьова, Василя Стуса, Дмитра Мазура. На захист Мазура подав заяву в КДБ.
9 червня 1981 року майор КДБ Чайковський оголосив Овсієнкові про порушення проти нього справи за ч. II ст. 62 і запропонував написати “покаянну” статтю в газету з осудом діяльності УГГ, членом якої він був оголошений з дня зустрічі з Оксаною Мешко. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця кримінального терміну, або — 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання. Засуджений Житомирським обласним судом 23—26 серпня 1981 року.
“Я іронічно ставлюся до тих, хто каже, що я в неволі «боровся». Я не боровся. Я стояв, як паля, в брудному потоці, дбаючи, щоб не похилитися. Звичайно, це також треба оцінювати, але не як героїзм, а як нормальну людську поведінку за тих умов, що величезна більшість людей тоді поводилася ненормально. Люди покірно, як плохі вівці, брели туди, куди їх гнали. А я стояв на своєму”.
Брав участь в акціях протесту, був помилуваний без клопотання у 1988 році.
У листопаді 1989 року – учасник експедиції у Пермські табори з перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина.
З червня 1998 року став координатор програми Харківської правозахисної групи. Записав і опублікував найбільшу кількість інтерв’ю із політв’язнями, поповнював електронний архів ХПГ біографічними довідками політв’язнів.
“Влада любить мертвих, які мовчать. Я стараюся не давати їм мовчати. Це моя цеглина у фундамент України”.
У 1996 році друком вийшла книжка нарисів-спогадів “Світло людей” – про Василя Стуса, Оксану Мешко та Юрія Литвина (друге видання 2005 рік).
Овсієнко визначав себе як “прихильник побутового націоналізму”, пояснюючи, що “все російське для нас потенційно небезпечне”.
Став лауреатом премії імені Стуса за публіцистику, премії Огієнка в номінації “Громадська діяльність”, також нагороджений орденами “За заслуги” ІІІ ступеня, “За мужність” І ступеня та князя Ярослава Мудрого V ступеня.
“Честь народу складається з гідності кожного з нас. Якщо величезна більшість населення у своїй національній і людській гідності опустилася нижче нуля, то хтось має важити життям, закладати свою голову. Або ж усі разом підемо на дно”.
- Василь Овсієнко – один із тих, хто наближав кінець тоталітарної системи ціною своїх здоров’я, молодості та майбутнього.
- Помер український політик, дисидент, син головнокомандувача УПА Романа Шухевича – Юрій Шухевич. Йому було 89 років.
- Відомий та улюблений народом поет-гуморист і сатирик Павло Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка на Миколаївщині у родині хлібороба. За своє життя він видав півтора десятка книжок, ще стільки ж перевидань побачили світ після його смерті. Його вірш “Кошмарний сон”, написаний 2000 року, назвали пророчим після подій 2014 року.
Жителі Анапи записали відеозвернення до президента РФ Володимира Путіна з вимогою відправити “професійні ресурси” для ліквідації наслідків розливу нафтопродуктів після катастрофи російських танкерів у Чорному морі.
Протягом трьох тижнів у Кривому Розі працювали 19 додаткових команд, які прибули із Київської, Харківської, Полтавської, Черкаської, Житомирської, Тернопільської, Волинської, Рівненської, Івано-Франківської, Закарпатської та Хмельницької областей. Зрештою, у місті відновили теплопостачання, повідомив міністр розвитку громад та територій Олексій Кулеба.
Нові дослідження свідчать, що кільця Сатурна можуть бути значно старшими, ніж це вважалося раніше, – можливо, такими ж давніми, як і сама планета.
Схоже, що до кінця 2024 року Росії вдалося досягти темпів виробництва до 2000 Shahed-136 на місяць. Такі висновки можна зробити, аналізуючи фото уламків дрона з номером “Ы 11934”, збитого під час атаки на Харків 21 грудня.
23 грудня президент Володимир Зеленський провів засідання Ставки Верховного Головнокомандувача, на якому розглянули кілька ключових питань, пов’язаних із безпекою та міжнародною політикою України.