«У мене виникла велика зневага до ухилянтів»: історії українських письменників з фронту

Джерело: “Новинарня”

Шестеро українських письменників, які нині воюють на фронті, зокрема Артем Чех, Дмитро Лазуткін, Олена Герасим’юк, Валерій Пузік, Владислав Івченко, Артем Чапай, поділилися власним досвідом боротьби з російськими армійцями.

Фото: “Новинарня”

Артем Чередник на псевдо “Чех” – письменник, військовослужбовець, ветеран АТО, автор книг “Сині двері зліва”, “Рожеві сиропи”, “Точка нуль”, “Хто ти такий?” та інших.

Він розповів, що намагався мобілізуватися ще в березні 2014-го, одразу після анексії Криму Росією. Утім, тоді йому відмовили. Проте вже в 2015 році його  мобілізували в 59-й ОМПБр, де прослужив понад рік.

Зазначається, що в рідну бригаду після повномасштабного російського вторгнення “Чеха” оформити не встигли.

“Вночі всіх моїх підняли за наказом і повезли під Запоріжжя. Я залишився один у порожній казармі, тож повернувся до Києва і вступив хоч кудись. Кудись – це тероборона. Спершу копали окопи в Києві, потім під Києвом, пильнували білоруський кордон, згодом відправилися на схід. Моя служба в ТрО закінчилася на західній околиці Бахмута наприкінці травня. Влітку 2023-го мене запросили служити в Києві. Служу”, – зазначив Артем.

За словами Чередника, війна не змінила його погляд на літературу, “якщо не копатися в собі”.

“Чи писатиму я про війну? Авжеж, цю тему не оминути. На жаль. Але описувати бойові дії, виписувати якусь окопну епопею – не для мене. Це скучно”, – вважає військовий.

Нині, весь письменницький ресурс Артема забирають колонки й есе для закордонних видань. Початий до вторгнення роман він закінчив улітку, під час відпустки. Коли ж був під Попасною у 2015-му, писав увесь час.

“В окопах цієї війни писати складніше. Майже неможливо”, – поділився він.

Фото: “Новинарня”

Дмитро Лазуткін – поет, журналіст, продюсер, спортивний коментатор (коментував Олімпійські ігри в Пекіні, Ванкувері, Лондоні), військовослужбовець. Збірки: “Дахи”, “Солодощі для плазунів”, “Добрі пісні про поганих дівчат”, “Артерія”, “Закладка” тощо. Лауреат літературних та спортивних премій.

Як розповіли у виданні, із 2023 року поет служить у 47-й окремій механізованій бригаді “Маґура”. Пішов добровольцем.

Приблизно через місяць після початку служби він почав возити українських та іноземних журналістів у зону бойових дій, займався соцмережами підрозділу, який саме здійснював контрнаступ на Запоріжжі. Уже за той період Лазуткін отримав статус учасника бойових дій.

Відтак було відновлення бригади. Нині 47-ма ОМБр воює на Авдіївському напрямку, і Дмитро виконує обов’язки начальника служби зі зв’язків з громадськістю та речника бригади.

“Зараз я пишу щоденник, вірші, які з’являються у Facebook. Пишу не так багато, бо емоційно доводиться переживати чимало історій, які так чи інакше вибивають з емоційного стану, сприятливого для творчості. А іноді – навпаки. Багато текстів, які з’явилися, – це правдиві історії з війни. Частина з них обов’язково ввійде в мою майбутню книжку. Чи писатиму прозу, не знаю. Деякі моменти занотовую, деякі залишаю на опрацювання. Чи виросте з цього якась повість або роман, поки що мені достеменно невідомо”, – зауважив Лазуткін.

Фото: “Новинарня”

Олена Герасим’юк – поетеса, письменниця, громадська діячка, доброволиця УДА. Авторка збірок віршів “Глухота”, співавторка книги “Розстрільний календар”, збірки “Тюремна Пісня” тощо.

Олена поділилася, що 18 лютого 2014-го року, коли вона ще була студенткою Інституту філології Київського університету імені Шевченка, потрапила під розстріл силовиками майданівців.

“Після того мені стало зрозуміло, що це – війна на виживання з проросійськими узурпаторами, які захоплювали владу, культуру. Так і почалась моя війна”, – прокоментувала поетеса.

Спершу вона допомагала друзям, у 2018-му і сама стала до лав медичного батальйону УДА “Госпітальєри”.

Найбільша кількість ротацій була у Водяному неподалік Маріуполя, Мар’їнці, Авдіївці. Під час однієї з них наприкінці 2019-го Олена захворіла, увесь наступний рік лікувалася, а в 2021-му намагалась відновитися.

За словами військової, війна змінила її, “відсікла зайве, з’явилося багато тем для письма”.

На думку Олена, письменники-військові – маргіналізовані і не є частиною українського літературного простору. Так, щоб в цьому переконатися, поетеса радить пошукати прізвища Віталія Запеки чи Валерія Пузіка на літературних сайтах.

“Там буде хіба новина про загибель автора-ветерана. Водночас про популярних письменників там щодня будуть новини. Хоча порівняти внесок у життя країни тих і інших неможливо. На таланти потрібно зважати не тільки тоді, коли вони і так на слуху чи мають якусь посаду”, – переконана доброволиця.

Нині Герасим’юк займається матеріально-технічним забезпеченням у “Госпітальєрах”, водночас є парамедикинею, авторкою концепції рейсів реанібусів “Кракена” та “Австрійки”. Іноді бере участь у читаннях віршів і вдячна людям, які приходять на такі вечори.

Фото: “Новинарня”

Валерій Пузік – художник, письменник, режисер, військовослужбовець, автор новел та оповідань “Гніздо”, “Самогон”, сценарію “Крики і тіні”, збірки короткої прози “Моноліт”, співавтор сценарію та кіноповісті “Наші котики”, “З любов’ю – тато” тощо.

У 2015-му він приєднався до Добровольчого українського корпусу. Коли сталося повномасштабне вторгнення Росії, Пузік пішов у військкомат, де його направили до мінометної батареї однієї з бригад ТрО Збройних сил, яка формувалася в Одесі.

“Зараз займаюся дещо іншими справами, теж ЗСУ, але це вже більше тилова робота”, – уточнив військовий.

За словами Валерія, війна впливає на все, тож і його погляд на літературу змінила.

“Я перестав вірити у силу слова. Література нічого не може змінити. Багато речей втратили свій сенс”, – наголосив письменник.

Як повідомляється, Пузік багато малює, роботи продає, а гроші витрачає на підрозділ. Пише есеї й поезію – те, що, як зауважив митець, дозволяє відрефлексувати нову реальність тут-і-зараз.

Фото: “Новинарня”

Владислав Івченко – письменник, журналіст, військовослужбовець. Автор романів “Яскраве життя та надзвичайні пригоди Зоряної Мальви”, “Стовп самодержавства, або П’ятнадцять справ Івана Карповича Підіпригори”, “Найкращий сищик імперії на службі у приватного капіталу” тощо

“Уранці 24 лютого мене розбудив дзвінок у двері. На порозі стояв сусід. “Я вибачаюся, але війна почалась”. Згадав, як останніми місяцями доводив усім, що війни не буде. Далі було метушливе збирання речей. Потім ми відправили доньку до моїх батьків. Вже в черзі до військкомату я усвідомив, що маю власну історію про початок війни” – розповів Івченко у своїй збірці короткої прози “Після 24-го”, виданій уже після повномасштабного вторгнення.

У Збройних силах він опинився за повісткою, яку вручили на одному з блокпостів навколо Сум, де живе чоловік.

“Піти добровольцем, на жаль, не вистачило рішучості, але заспокоював себе, що коли буде повістка, то “петляти” не буду”, – наголосив письменник.

За день пройшов медкомісію. Командир вогневого взводу самохідної артилерії навіть знайшов відношення за фахом. Але ТЦК відправив його в Одесу.

“Там запропонували обирати, ким хочу стати: морпіхом, десантником чи розвідником. Я замислився, а потім виявилося, що мені 46 повних років, а на ці спеціальності брали лише до 45 включно. То я повернувся додому, мав ще кілька тижнів райського літа у Сумах: щодня ходив із родиною на пляж”, – згадує Івченко.

Потім він дістав нове відношення – пресофіцером, але, як зауважив Владислав, “ТЦК чхати на відношення і твою ефективність”.

Тож, він радить, якщо ви отримали повістку і знаєте, де вас чекають на службу, то їдьте туди й укладайте контракт. Інакше ТЦК відправить вас туди, куди в них буде замовлення.

Так, його вдруге відправили до Одеси, вчитися на фахівця тилу. Після навчання ж Владислава відправили у новий піхотний батальйон. Дещо Івченкові довелося починати з нуля: облік речового майна був майже відсутній. Не було навіть канцтоварів – тек, файлів, степлерів, паперу. Із цим допомогли знайомі.

“Поступово трохи розвиднілося, міг навіть дозволити собі гуляти степом. Поступово звик до побутових незручностей: туалетів типу “вигрібна яма”, спання в одній кімнаті з півтора десятками людей, індивідуального миття власної миски після кожного вживання їжі. Тільки все налаштувалося, як мене забрали в бригаду, де довелося досить непросто призвичаюватись до нової посади. Пройшов вже перші серйозні звіти, наче справляюся, але комплекс самозванця не полишає. Як і сум за родиною”, – зауважив він.

На думку Івченка, війна дарує авторам величезну кількість матеріалу. Від початку вторгнення до мобілізації він написав дві збірки оповідань та роман, пов’язані з війною. Дві книги вже вийшли. Третя теж невдовзі з’явиться.

У війську чоловік повністю припинив писати з об’єктивних причин: через відсутність приватного місця та часу, і через стрес, через завантаженість.

Фото: “Новинарня”

Артем Чапай (справжнє ім’я – Антон Водяний) – письменник, перекладач, репортер, мандрівник, військовослужбовець. Книги: “Авантюра”, “Червона зона”, “Тато в декреті”, “The Ukraine”, “Дивні люди” тощо

27 лютого 2022-го Чапай пішов у військкомат. Його розподілили у військову службу правопорядку (ВСП). Свого часу він вчився в Академії Служби безпеки України, але покинув навчання.

Чапай зізнається, що не хотів, аби війна його міняла, але, звісно, вона його змінила.

“У мене виникла велика зневага до тих, хто ухиляється. У тому числі до публічних осіб, бо я розумію, що якщо вони так відкрито виступають, то є або куповані довідки, або інші речі, про які просто не говориться”, – обурився Водяний.

Він багато пише в соцмережах про тих, хто не поспішає у ТЦК, про необхідність замінити воїнів, які за майже два роки вже виснажені.

Мобілізований письменник у вересні 2022-го навіть розмістив петицію на сайті президента про врегулювання термінів демобілізації. Вона набрала необхідні для розгляду 25 тисяч підписів громадян. Президент відповів авторові документа, що немає інших підстав для демобілізації в умовах воєнного стану, окрім як за віком, станом здоров’я, через сімейні обставини, набуття чинності обвинувального акту суду, а також поважні обставини.

Видання додає, що Чапай в армії має можливість писати. І навіть під час ротацій на Сході, коли часу обмаль, він практикував вставати о другій ночі, працювати пару годин і знову лягати.

“Переважно я пишу статті за кордон, щоб грошей підзаробити, тому що [в армії] платять не стільки, як розповідають. Із художнім важко. Я починав кілька разів, але питання паразитизму мене мучить”, – розповів він.

60-річній жінці, яка осквернила могили військових у Києві, оголосили підозру.

Сенатори одразу обох провідних партій США представили законопроєкт, за яким пропонують визнати Росію державою-спонсором тероризму. 

Сьогодні, 21 червня, обмеження споживання електроенергії діятимуть протягом всієї доби. Проте, з 13:00 їх вимушено посилять. Про це розповіли в пресслужбі “Укренерго”.

Норвегія, Швеція та Фінляндія спільно погодили створення транспортного коридору для військових потреб. Відповідне рішення є відповіддю на потенційну необхідність перекидання збройних сил через кордони на тлі загрози з боку РФ.

Перед початком Вашингтонського саміту Північноатлантичного альянсу, Сейм Латвії звернувся до парламентів країн-членів з закликом підтримати заявку України на вступ до Альянсу.