Влада може все, а решта – лише мовчати? Чому студенти зіпсували Єрмаку урок мудрості
Матеріал “Економічної правди” про неанонсовану зустріч Андрія Єрмака зі студентами розбурхав медіатусовку. Суть конфлікту проста: суспільна значущість проти обіцянки “зберегти все між своїми”. Одні фахівці кажуть, що ЕП діяла в межах журналістських стандартів. Інші сумніваються – чи було справді настільки необхідно розкривати імена та цитувати модератора, якщо це ризикувало спалити робочі мости з ньюзмейкерами? Треті взагалі вирішили зробити крайніми студентів – зручно, бо ж вони не мають власних медіаресурсів, щоб відповісти.
Хто пропустив: 1 серпня Андрій Єрмак провів закриту зустріч зі студентами київських вишів. “Економічна правда” отримала від присутніх розшифровку питань і відповідей – і в ній виявилося зовсім не шанобливе “дякуємо за мудрість”, а гострі, місцями незручні запитання. Єрмак хотів виглядати мудрим наставником, але під градом цих питань більше нагадував трієчника, який зліз зі шпаргалки і зрозумів, що вчитель запитує про інше.
Президент KSE (а за сумісництвом позаштатний радник Єрмака) Тимофій Милованов розкритикував ЕП за “злив” цитат із закритої зустрічі, нагадуючи, що всіх попереджали про конфіденційність. Журналісти ж наполягають: інформація суспільно важлива, і приховувати її було б гіршим порушенням стандартів. Сам Єрмак у Telegram заявив, що не планував піару, але, “раз уже так сталося”, дав посилання на матеріал.
І тут ми підходимо до найцікавішого – конфлікту інтересів. Тандем “Єрмак–Милованов” у цій історії виглядає епічно. Коли ти президент Київської школи економіки, організовуєш під власним патронатом зустріч студентів із людиною, на яку працюєш, та ще й робиш це відразу після протестів молоді… важко повірити, що це просто збіг, а не приклад зловживання службовим становищем. Проте, це аж ніяк не збентежило людей, про яких я писатиму нижче.
У цьому всьому в мене викликає неприхований захват те, як публічно та віддано збудилися захисники Єрмака, які своє бажання догодити прикривають лекціями про етику. Дивуюся, де вони всі були, коли Офіс президента методично займався дискредитацією представників ЗМІ, які дозволяли собі бути не завжди компліментарними. Підозрюю, що в багатьох журналістів, як і в мене, є ціла купа нерозказаних історій відвертого хамства в стилі гопників – при тому, що колеги, які й слова проти влади не скажуть, купаються у всіх привілеях.
Але, звісно, зливи “своїм”, хамство, ігнорування, тиск і дискредитація з боку Офісу – це одне. А от коли хтось озвучив те, чого Єрмак не хотів би чути публічно – це вже “суперсерйозно” і заслуговує на цілі хвилі обговорень з претензією на об’єктивність.
Я вже мовчу про саму ганебну практику “офреків для своїх”. Саме так – своїх. “Букви” якось таки запросили (до речі, це була ініціатива пресслужби Мінцифри). Я зробила скрін повідомлення в Telegram, за менш ніж 10 хвилин узгодила з журналісткою її присутність і вже зайшла у чат, щоб заповнити анкету. Яка… зникла. Як і саме повідомлення про офрек. На мої запитання, куди це все поділося, представниця пресслужби спершу почала мене газлайтити, а потім, на мої слова про скрін, попросила просто повірити на слово. Так, туди запрошують лише своїх. А ми – не свої. Хоч цього разу нас реально зацікавила тема – азартні ігри. Запрошення нас було помилкою, яку швиденько виправили – але не безслідно. Просто їм не пощастило, що в той момент я тримала в руках телефон. Скріни та переслані повідомлення, до речі, досі є – на випадок бажання продовжити газлайт.
Весь цей скандал у тому, що владі можна все, а решта повинні мовчки вмитися, лише демонструє ставлення не тільки до медіа, а й до виборців. І зокрема до студентів. Де це бачено, щоб учорашня школота заулюлюкала першу особу держави! Самопроголошену – бо за неї навіть не голосували, і на виборах вона не представляла команду президента. А тут виявилося, що не всі в захваті від цієї “величі” й деякі навіть мають нахабство сказати, що король голий.
Я не уявляю масштабу поплавки команди, якщо зустріч із представниками найкращих університетів Києва вони бачили як радянський плакат із Леніним і піонерами. І, так – до Володимира Зеленського студенти не говорили б так само. Бо його обрали люди, і він є главою держави у війні. Згодні ви з його позицією чи ні, маєте питання чи критику – все одно це була б інша розмова. А от роль в державі Андрія Єрмака студенти, як і, зізнаюся, ми всі, не розуміють – хто це взагалі і чому в середині серпня йому так припекло збирати молодь.
А відповідь Єрмака про довіру та з натяком, що зливати інформацію не “по-пацанськи” – це вже окремий океан іронії. Як і те, що згідно із законом глава Офісу президента не несе жодної відповідальності перед народом за ті повноваження, які сам собі призначив. Так і студенти… Що вам винні студенти? Як казав класик: “Я вам ничего не должен”.
А спроба главою ОП дати оцінку студентам словами “Бракувало питань про війну, технології та конструкцію майбутнього, заради якого Україна виборює свою незалежність разом з вагомим і значущим місцем в сучасному світі” принизило не їх, а його. Тому що навіть студенти усвідомлюють, що Єрмак – не та людина, яка про це повинна нам розповідати.
Писати про вибори під час триденних вимкнень світла і тепла – викликає доволі сюрреалістичні відчуття. Майже як у жарті про те, як хтось відкладав пів року на Ferrari, але зірвався і витратив усе на снікерс. Втім, ідеї, які пропонують народні депутати для перших повоєнних виборів в Україні – є не менш сюрреалістичними.
Після блискавичного і успішного рейду американських військових на Венесуелу, в результаті якого її невизнанний президент був заарештований і доправлений до США для суду за звинуваченням у злочинах, пов’язаних з організованою наркозлочинністю, думки спостерігачів розділились на тих, хто захоплюється здатністю США проводити такі операції проти диктаторів і тих, хто порівнює ці дії з вторгненням Росії в Україну.
Дід Мороз – не просто новорічна казка, а зброя культурного геноциду, нав’язана радянськими окупантами, щоб стерти українську ідентичність і замінити її на сіру, бездушну “радянську” подобу. Сьогодні, коли Україна бореться за свою ідентичність проти нового імперіалізму, варто прийняти факт: Дід Мороз – це не свято, а символ окупації. Час викинути його на смітник історії разом з творцем, прийнявши, що уся наша ностальгія та звички минулого були лише ілюзією, за якою ховався культурний геноцид, убивства та переслідування.
Рік тому обраний президентом США Дональд Трамп обіцяв завершити війну РФ проти України шляхом тиску на Володимира Путіна та Володимира Зеленського. Якщо перший не погодиться — то озброїти Україну. За рік із тиском на Путіна не склалося. Під тиском перебуває Зеленський. Замість надання нам далекобійної зброї для ударів по РФ, у Трампа з’явилося бажання провести президентські вибори в Україні. Так, ніби це чинний президент Володимир Зеленський розпочав війну з РФ і саме від нього залежить її припинення. Тезу про необхідність виборів підтримує Росія, називаючи Зеленського нелегітимним. Так, ніби після зміни президента в Україні українці вирішать капітулювати.
Питання виборів до завершення бойових дій вкотре активізувалось після чергового випаду Трампа на адресу України, як частини тиску задля прийняття мирного плану США. І хоча сам Трамп уже наче й забув, цю ідею активно просуває Володимир Зеленський і схоже на те, що не лише для нейтралізації звинувачень з боку американського колеги. Логіка президента України є доволі очевидною – скористатись обмеженнями воєнного стану та рейтингом інституційної довіри, щоб забезпечити собі наступні 5 років на посаді вже з оновленою легітимністю.