Влада може все, а решта – лише мовчати? Чому студенти зіпсували Єрмаку урок мудрості
Матеріал “Економічної правди” про неанонсовану зустріч Андрія Єрмака зі студентами розбурхав медіатусовку. Суть конфлікту проста: суспільна значущість проти обіцянки “зберегти все між своїми”. Одні фахівці кажуть, що ЕП діяла в межах журналістських стандартів. Інші сумніваються – чи було справді настільки необхідно розкривати імена та цитувати модератора, якщо це ризикувало спалити робочі мости з ньюзмейкерами? Треті взагалі вирішили зробити крайніми студентів – зручно, бо ж вони не мають власних медіаресурсів, щоб відповісти.
Хто пропустив: 1 серпня Андрій Єрмак провів закриту зустріч зі студентами київських вишів. “Економічна правда” отримала від присутніх розшифровку питань і відповідей – і в ній виявилося зовсім не шанобливе “дякуємо за мудрість”, а гострі, місцями незручні запитання. Єрмак хотів виглядати мудрим наставником, але під градом цих питань більше нагадував трієчника, який зліз зі шпаргалки і зрозумів, що вчитель запитує про інше.
Президент KSE (а за сумісництвом позаштатний радник Єрмака) Тимофій Милованов розкритикував ЕП за “злив” цитат із закритої зустрічі, нагадуючи, що всіх попереджали про конфіденційність. Журналісти ж наполягають: інформація суспільно важлива, і приховувати її було б гіршим порушенням стандартів. Сам Єрмак у Telegram заявив, що не планував піару, але, “раз уже так сталося”, дав посилання на матеріал.
І тут ми підходимо до найцікавішого – конфлікту інтересів. Тандем “Єрмак–Милованов” у цій історії виглядає епічно. Коли ти президент Київської школи економіки, організовуєш під власним патронатом зустріч студентів із людиною, на яку працюєш, та ще й робиш це відразу після протестів молоді… важко повірити, що це просто збіг, а не приклад зловживання службовим становищем. Проте, це аж ніяк не збентежило людей, про яких я писатиму нижче.
У цьому всьому в мене викликає неприхований захват те, як публічно та віддано збудилися захисники Єрмака, які своє бажання догодити прикривають лекціями про етику. Дивуюся, де вони всі були, коли Офіс президента методично займався дискредитацією представників ЗМІ, які дозволяли собі бути не завжди компліментарними. Підозрюю, що в багатьох журналістів, як і в мене, є ціла купа нерозказаних історій відвертого хамства в стилі гопників – при тому, що колеги, які й слова проти влади не скажуть, купаються у всіх привілеях.
Але, звісно, зливи “своїм”, хамство, ігнорування, тиск і дискредитація з боку Офісу – це одне. А от коли хтось озвучив те, чого Єрмак не хотів би чути публічно – це вже “суперсерйозно” і заслуговує на цілі хвилі обговорень з претензією на об’єктивність.
Я вже мовчу про саму ганебну практику “офреків для своїх”. Саме так – своїх. “Букви” якось таки запросили (до речі, це була ініціатива пресслужби Мінцифри). Я зробила скрін повідомлення в Telegram, за менш ніж 10 хвилин узгодила з журналісткою її присутність і вже зайшла у чат, щоб заповнити анкету. Яка… зникла. Як і саме повідомлення про офрек. На мої запитання, куди це все поділося, представниця пресслужби спершу почала мене газлайтити, а потім, на мої слова про скрін, попросила просто повірити на слово. Так, туди запрошують лише своїх. А ми – не свої. Хоч цього разу нас реально зацікавила тема – азартні ігри. Запрошення нас було помилкою, яку швиденько виправили – але не безслідно. Просто їм не пощастило, що в той момент я тримала в руках телефон. Скріни та переслані повідомлення, до речі, досі є – на випадок бажання продовжити газлайт.
Весь цей скандал у тому, що владі можна все, а решта повинні мовчки вмитися, лише демонструє ставлення не тільки до медіа, а й до виборців. І зокрема до студентів. Де це бачено, щоб учорашня школота заулюлюкала першу особу держави! Самопроголошену – бо за неї навіть не голосували, і на виборах вона не представляла команду президента. А тут виявилося, що не всі в захваті від цієї “величі” й деякі навіть мають нахабство сказати, що король голий.
Я не уявляю масштабу поплавки команди, якщо зустріч із представниками найкращих університетів Києва вони бачили як радянський плакат із Леніним і піонерами. І, так – до Володимира Зеленського студенти не говорили б так само. Бо його обрали люди, і він є главою держави у війні. Згодні ви з його позицією чи ні, маєте питання чи критику – все одно це була б інша розмова. А от роль в державі Андрія Єрмака студенти, як і, зізнаюся, ми всі, не розуміють – хто це взагалі і чому в середині серпня йому так припекло збирати молодь.
А відповідь Єрмака про довіру та з натяком, що зливати інформацію не “по-пацанськи” – це вже окремий океан іронії. Як і те, що згідно із законом глава Офісу президента не несе жодної відповідальності перед народом за ті повноваження, які сам собі призначив. Так і студенти… Що вам винні студенти? Як казав класик: “Я вам ничего не должен”.
А спроба главою ОП дати оцінку студентам словами “Бракувало питань про війну, технології та конструкцію майбутнього, заради якого Україна виборює свою незалежність разом з вагомим і значущим місцем в сучасному світі” принизило не їх, а його. Тому що навіть студенти усвідомлюють, що Єрмак – не та людина, яка про це повинна нам розповідати.
Питання виборів до завершення бойових дій вкотре активізувалось після чергового випаду Трампа на адресу України, як частини тиску задля прийняття мирного плану США. І хоча сам Трамп уже наче й забув, цю ідею активно просуває Володимир Зеленський і схоже на те, що не лише для нейтралізації звинувачень з боку американського колеги. Логіка президента України є доволі очевидною – скористатись обмеженнями воєнного стану та рейтингом інституційної довіри, щоб забезпечити собі наступні 5 років на посаді вже з оновленою легітимністю.
Це вже стало своєрідною традицією – раз на кілька місяців в адміністрації Трампа настає чергове загострення щодо бажання мирних перемовин з Росією, а в української влади – щодо ідеї провести вибори. Цього разу загострення синхронізувались і Володимир Зеленський піймав Дональда Трампа на слові – президент України готовий до виборів, якщо президент США забезпечить можливість їхнього проведення, тобто примусить Путіна до припинення вогню хоча б на 90 днів.
Російська машина пропаганди зараз працює на повну силу проти України — і не так всередині РФ (там механізм давно злагоджений, а менталітет більшості робить роботу за них), як назовні. Кремль одночасно підриває підтримку Заходу, бореться за симпатії мешканців Європи та США (“русская душа”, “русский балет”, російські зірки та блогери), а також ретельно вибудовує образ у країнах Сходу. Україна, попри все, досі успішно контрить ці кампанії на Заході — принаймні, так було до недавнього часу. Але всередині країни ситуація гірша, і складається враження, що цю битву за розуми ми можемо програти, якщо не змінимо підходів.
Черговий приступ миротворчості адміністрації Трампа добіг свого закономірного кінця. Посланці Трампа, вже не лише давній партнер по рієлторському бізнесу Стів Віткофф, а й зять президента США (чоловік Іванки Трамп) Джаред Кушнер злітали до Москви, погуляли, поїли посікунчиків (чим би це не було), послухали як Рюрик з печенігами штурмував Берлін у Полтавській битві – і поїхали додому. Заплановану зустріч з президентом України скасували – бо сказати їм Зеленському нічого (хоча росіяни переконуватимуть, що це зробили на їхнє прохання).
“Я ваш вирок” – сказав зі сцени президентських дебатів 2019 року Володимир Зеленський своєму опоненту Петру Порошенку, в якого тоді виграв і вибори, і дебати