Час допомогти Трампу – чим Україні може допомогти скандал з обговоренням воєнних планів США в Signal

Скандал навколо обговорення військових планів адміністрації Трампа в Signal може стати для України можливістю вплинути на політику США щодо війни з Росією – за умови, якщо українська влада побачить цю можливість та зуміє нею скористатися.

Витік у медіа деталей обговорення воєнних операцій США вищими чиновниками адміністрації Трампа – через абсолютно фантастичний рівень недбалості самих учасників – став першим серйозним скандалом другої каденції Трампа. Навіть попри те, що вона сама по собі є ланцюгом скандалів різного калібру. Однак для України ця історія може стати корисною – адже вона дає зрозуміти, якою логікою керується адміністрація 47-го президента США при ухваленні важливих рішень. І найголовніше, ми можемо на цю логіку впливати – на відміну від самого Трампа.

Чому Україні потрібно скористатись цією можливістю

Результати “човникових” перемовин в Саудівській Аравії між делегаціями України, США та Росії виявились невтішними для нас:

повного припинення вогню не досягнуто, припинення вогню в повітрі не досягнуто;
припинення ударів по портах не досягнуто (про це заявив лише Володимир Зеленський, навіть не члени перемовної групи, не кажучи вже про США і Росію);
припинення ударів по енергетичній інфраструктурі вигідне Росії, яка зможе вивільнити ППО для фронту і отримати більше грошей від продажу нафти;
США погодились допомогти Росії з послабленням санкцій.

Україна “отримує” нібито мирне судноплавство в Чорному морі, яке наша армія ще рік тому забезпечила самостійно і без будь-яких перемовин, загнавши Чорноморський флот РФ до Новоросійська.

Росія отримує можливість відремонтувати НПЗ та нафтову інфраструктуру, отримати валюту від продажу енергоносіїв та сільгосппродукції, натомість не втрачає нічого, адже з приходом тепла бити про енергетичній інфраструктурі України немає жодного сенсу.

Якщо перемовини триватимуть в такому ж форматі, то Путін може й не виторгує собі демілітаризацію України, якої він прагне і якої не зміг досягнути на полі бою та ракетним терором, але точно отримає необхідне підживлення економіки, послаблення санкцій, час для подальшого виснаження України з паралельним посиленням Росії.

А коли Трампу уже нічим буде заплатити за те, що Росія погодиться на якісь незначні чи взагалі ефемерні поступки заради того, щоб Трамп міг зібрати пресконференцію і оголосити про те, що переговори “проходять дуже добре” – Путін просто продовжить тероризувати Україну, уже не звертаючи на Трампа жодної уваги.

Чим керується адміністрація Трампа

Дані “Атлантік-гейту” свідчать про те, що фактичний результат їхніх дій цікавить адміністрацію Трампа значно менше, ніж реакція медіа та виборців Трампа на ці дії. Тому для України вкрай важливою є суспільна думка у США, особливо серед республіканського та протрампівського електорату.

Останнє є ключовим, адже тотальна підтримка України з боку виборців та політиків Демократичної партії ніяк не впливає на позицію адміністрації Трампа. Вони не намагаються завоювати підтримку виборців демократів, лише мобілізувати власний електорат. Саме з цими людьми слід працювати Україні.

Як відомо з даних опитування Reuters/Ipsos, наразі 27% виборців-республіканців вірять у те, що Трамп занадто тісно пов’язує себе з Росією. Більшість республіканців вважають Росію винною в початку війни та виступають за підтримку України – і через моральний аспект цього питання, як от повернення викрадених Росією українських дітей, і через можливість отримати потенційну вигоду, як от право на розробку корисних копалин.

Відтак, американська суспільна думка є для України союзником, тоді як проблемою залишається сам Трамп, який хоче всидіти на двох стільцях – і зберегти підтримку виборців, і мати хороші стосунки з Путіним. Оскільки він ніяк не може визначитись, який з двох стільців обрати, нам необхідно допомогти президенту США з цим рішенням, опираючись на все перелічене.

Що слід робити Україні

Стратегія України щодо взаємодії з американською авдиторією має будуватись на принципах загонного полювання, де здобиччю є сам Трамп – на відміну від традиційного в масовій уяві процесу, який вимагає від мисливця бути нечутним і невидимим, щоб підкрастись до здобичі та влучити у вразливе місце, загонне полювання є вкрай галасливим та яскравим процесом.

Тварину оточують яскравими прапорцями, загоничі кричать і свистять, намагаючись створити якомога більше шуму – але не наближаються до здобичі і не стріляють у неї. Зазвичай вони навіть не озброєні. Мета загоничів у тому, щоб тварина покинула своє недоступне лігвище і побігла в напрямку непомітної фігури з рушницею, яка займає зручну позицію і заздалегідь знає, звідки з’явиться здобич. Якщо все проходить за планом, кабан так і не дізнається, в чому була його помилка. У нашому ж випадку він ще й сам застрелить себе.

Розшифровуючи цю метафору, Україні слід акцентувати на тому, що ми тут і зараз згодні на запропоноване Трампом(!) повне(!) та безумовне(!) перемир’я “як є”, натомість Росія не лише хоче продовжувати війну на землі та атаки по цивільних, а й постійно висуває умови, вимагаючи поступок. І не лише від України, а й від самих США, як от зняття санкцій з сільгосппродукції.

Не слід переконувати американську авдиторію, особливо прихильників Трампа, у тому, що він робить щось неправильно чи неефективно – це завідомо програшна стратегія, яка лише роздратує самого Трампа, як ми це вже бачили у Білому домі.

Акцент нашої кампанії має зводитись до того, що Трамп продемонстрував своє “лідерство” Зеленському, наклавши обмеження на воєнну допомогу, і той уже не сперечається з мирними ініціативами Трампа. Натомість Росія їх саботує, висуваючи Трампу умови, не маючи “карт на руках”. Росія не досягла своїх цілей самостійно і не може воювати без підтримки ворогів США, КНДР, Ірану та Китаю, але хоче, щоб США йшли назустріч. Теза, яку слід донести до прихильників президента США – Трампу слід ще раз продемонструвати лідерство і примусити Путіна до запропонованого ним(!) безумовного(!) перемир’я, так само як він раніше “примусив Зеленського.

Якщо ми вже й так погодились не застосовувати наявні у нас інструменти для ударів по Росії, слід витягнути з результатів перемовин у Саудівській Аравії все можливе, демонструючи тим, хто вірить у Make America Great Again кожен КАБ і кожен “шахед” як показову зневагу Путіна до Трампа.

Чому працювати слід не з самим Трампом

За словами віцепрезидента США, сказаними найближчому оточенню Трампа, той ймовірно й сам не розуміє як одні його дії та заяви впливають на інші. А ще – одержимий божевільною ідеєю дружби з Путіним, який відверто висміює свого американського “колегу”. Адже для вихідця з ФСБшно-кримінального світу Росії, Трамп є ще одним “комерсом”, якого треба “обезжирити” і “поставити на лічильник” – в обмін на обіцянки “захищати” його від себе.

Хоча Трамп і сам заявив, що “можливо” Росія просто тягне час, сподіватись на його прозріння є занадто непевною тактикою. Значно надійнішим рішенням є створення умов, за яких рішення посилити підтримку України і тиск на Росію здаватимуться Трампу і його адміністрації саме тим, чого хочуть їхні виборці і тим, що дозволить їм виглядати “сильними і рішучими”.

Заява керівника ЦРУ Джона Реткліффа в Конгресі свідчить, що принаймні на рівні деяких керівників ключових структур адміністрації Трампа є розуміння, що Україна не прийме умов мирної угоди, яка суперечитиме нашим інтересам. Звісно, Трамп може ігнорувати позицію власної розвідки, як він це вже робив, але йому не вдасться ігнорувати суспільну думку – принаймні у найближчі два роки, коли є загроза втратити контроль над Конгресом на користь демократів. Це означає, що втілення “миротворчих” обіцянок Трампа до певної міри залежить від того, наскільки умови перемир’я (Трампу достатньо й цього) відповідатимуть інтересам України.

Уже зараз ми бачимо, що ця стратегія ефективно працює у виконанні європейських лідерів – хоча сам Трамп був автором ідеї про європейських миротворців в Україні, але через спротив Москви перестав про це згадувати – Емманюель Макрон та Кір Стармер не дають президенту США злізти з цієї голки, активно просуваючи миротворчу місію в публічному просторі та підкреслюючи стосунок Трампа до цієї ідеї.

Прем’єрка Італії Джорджа Мелоні запропонувала оточенню Трампа ідею про поширення на Україну норм статті 5 Північноатлантичного договору без формального прийняття України до НАТО – і цю тезу повторив як ймовірний варіант гарантій безпеки для України навіть Стів Віткофф у інтерв’ю Такеру Карлсону. Навіть попри те, що не те що “майстерний перемовник”, а й кожна психічно здорова людина чудово розуміє, що Росія радше погодиться на те, щоб Україну прийняли до НАТО без гарантій за 5 статтею, ніж на ці гарантії без формального вступу до Альянсу.

Чому це може спрацювати

Українські інтереси значно ближче до інтересів Трампа, ніж російські. Адже коли ми говоримо про припинення вогню – ми розуміємо, що існують два різні його варіанти. Перший – припиняємо вогонь і починаємо розмовляти про довгостроковий мир. Другий – говоримо про мирну угоду, паралельно продовжуючи бойові дії. Перший виснажує Росію санкціями і стратегічною невизначеністю – другий виснажує Україну через неспівмірні з Росією ударні можливості та мобілізаційний потенціал.

При цьому перемир’я з умовою припинити мобілізацію та надання воєнної допомоги, яке просуває Росія, є вбивчим для нас і просувати “безумовний” варіант повного припинення вогню є необхідним хоча б для того, щоб не дати Росії нав’язати цей шлях.

Перший варіант необхідний Трампу, збігається з нашими інтересами, особливо в “безумовному” форматі, і саме тому маємо акцентувати на цьому форматі.

Якщо санкції проти Росії зберігаються, Україна продовжує отримувати воєнну допомогу, але при цьому бойові дії не ведуться – Росія постане перед значно більшою кількістю проблем, ніж Україна і матиме значно менше можливостей для відновлення та нарощування спроможностей. І чим довше в такому форматі триватимуть мирні перемовини без фінальної угоди – тим краще, і для нас, і для Трампа. Який зможе зібрати мільйон пресконференцій, щоб розповісти про те, як поклав край російсько-українській війні і Україна з цим погоджується та дякує.

Що вкрай важливо для нас у довгостроковій перспективі – такий формат припинення вогню збігається і з європейськими інтересами. Росія не досягла своїх цілей, не знищила і не підкорила Україну, і не може переключитись на країни Балтії. Адже в умовах простого припинення вогню без повноцінної мирної угоди зберігається постійний ризик відновлення бойових дій в Україні та втрати окупованих з неймовірними втратами територій. Європа матиме час на підготовку, переозброєння, розробку нових стратегій оборони та поведінки у світі, де США більше не хочуть брати на себе роль гаранта європейської безпеки. Україна отримує потік грошей і воєнної допомоги та тіснішу інтеграцію в європейський культурний, безпековий та економічний простір.

Також подібний формат перемовин усуне складну проблему для європейських лідерів – з відправкою в Україну миротворчої місії. Ризики загибелі європейських військових від російського удару, внутрішній спротив участі країн ЄС у війні, наслідки прямого втручання країн НАТО, фінансові та технічні витрати на подібну операцію – все це коштує дуже дорого у політичному вимірі. Натомість розробка такої місії без її фактичного виконання вкладається у європейські плани щодо переозброєння та посилення власних воєнних спроможностей та дозволяє підготувати суспільну думку до її фактичного початку.

А також це дасть час на розробку такого варіанту участі, який є значно ефективнішим і менш ризикованим – підготовку розвідувальної та повітряної компонент, щоб мати ефективний контроль лінії фронту і російського тилу, а також змогу закрити повітряний простір по наш бік лінії фронту від російських ракет. Сама можливість Європи негайно вдатись до таких заходів вже зробить повторне російське вторгнення менш реалістичним, адже це ставить хрест на російській можливості тероризувати цивільне населення України та знищувати нашу інфраструктуру.

Які механізми втілення такої стратегії

На початку повномасштабного вторгнення українська влада активно взаємодіяла саме з виборцями у західних країнах, а не з тамтешньою владою. Здебільшого це було зумовлено особистими якостями Володимира Зеленського – людини, яка мало що розуміла в політиці, але заробила мільйони на тому, що знала чого хоче глядач і вміла це продати. Щоправда, тоді президента України слухали не стільки через його власні таланти, як через той злам свідомості, який спричинили воєнні злочини російської армії в Бучі, Ірпені, на Харківщині та Херсонщині. Для західного глядача це був шок, забутий з часів Другої світової.

Сьогодні ситуація інша – жахи Бучі вже не привертають такої уваги, однак, як не дивно, фактор зламу свідомості знову актуальний – бажання Трампа зламати звичний світопорядок, в якому США гарантують Європі безпеку за визнання їхнього лідерства, продемонстроване на тлі російської загрози для Європи, дає можливість скористатись тими самими емоціями. Головним серед яких є бажання повернутись у зрозумілі минулі часи – коли Америка була дійсно великою і це був факт, а не передвиборчий лозунг.

Але найбільшим викликом стане не зміна фокусу уваги на Заході, а необхідність президенту Зеленському і його оточенню припинити уявляти себе “лідером вільного світу” та зосередитись на донесенні думки, що таким може бути лише Трамп – тому що лише в його руках є необхідні ресурси та важелі і тільки якщо він стане на бік України і цього самого вільного світу.

З практичного боку, в України вже є інструменти та відпрацьовані рішення для того, щоб комунікувати з західною авдиторією і лідерами думок. Наприклад, United24 та досвід подібних кампаній на початку повномасштабного вторгнення. Звісно, часи змінились, і якщо у 2022 році лідери думок та медіа самі хотіли допомагати Україні, то зараз до них доведеться шукати підходи.

Але життя загалом бентежне, і якщо українська влада під час повномасштабної війни вже інвестувала мільярди гривень платників податків у власну медіаімперію – час отримати дивіденди від цих інвестицій. Якщо вони взагалі чогось варті.