Прослуховування телефонів та мережа “інформаторів” – як нардепи планують реформувати військову службу правопорядку

Джерело: ГО “Центр дослідження законодавства України“.

В Україні планують створити Військову поліцію – орган, чисельність працівників якого складатиме до 1,5% від чисельності ЗСУ і який отримає широкі повноваження щодо переслідування та притягнення до відповідальності як військових, так і цивільних, і навіть матиме право залучати “інформаторів” за окрему плату.

Реєстрація законопроєкту викликала обурення через припущення, що мережа “інформаторів” Військової поліції та надання їй повноважень здійснювати негласні оперативно-розшукові слідчі дії можуть бути використані для переслідування людей, які уникають виконання військового обов’язку.

Після хвилі критики законопроєкт оголосили відкликаним, але на ділі його розгляд просто відклали, оскільки значна його частина містить критичні суперечності з іншими чинними законами та навіть внутрішні логічні розбіжності. Відтак є сенс розглянути ключові норми законопроєкту про створення Військової поліції, адже найімовірніше його повернуть на розгляд ВР після деяких доопрацювань.

Ідея створення Військової поліції (ВП) пов’язана з необхідністю реформування Військової служби правопорядку (ВСП) та протидії збільшенню кількості випадків самовільного залишення частини (СЗЧ) військовослужбовцями. Однак, у профільний закон додали ще декілька норм, які розширюють повноваження новоствореного органу далеко за межі його ключових завдань.

Основним завданням новоствореного органу має стати виявлення та припинення адміністративних і кримінальних правопорушень у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту. А також пов’язані з ним завдання щодо забезпечення правопорядку серед військовослужбовців, запобігання вчиненню ними правопорушень, захист військового майна та забезпечення виконання покарань щодо військових. Загалом, схожі функції виконувала і ВСП, на зміну якій має прийти ВП.

Однак, за задумом нардепів Військова поліція має виконувати деякі додаткові завдання, для чого отримає повноваження, яких не було у ВСП. Військовій поліції передадуть повноваження щодо розгляду справ про деякі адмінправопорушення, а також завдання зі здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Подібний крок є логічним рішенням, якщо розглядати його в контексті наміру зосередити повноваження щодо “військових” статей КУпАП та ККУ в руках профільного органу, тим самим розвантаживши решту правоохоронних структур. Також це є логічним кроком в контексті однієї з головних передумов створення ВП – зростання кількості випадків СЗЧ та недоцільності розгляду таких справ нарівні з рештою кримінальних правопорушень.

З іншого ж боку, та редакція закону про Військову поліцію, яка зареєстрована у Верховній Раді, залишає значний простір для зловживань та маніпуляцій і створює корупційні ризики навіть поза межами основної сфери відповідальності ВП. Військова поліція матиме доступ до будь-яких баз даних, реєстрів та інформаційних систем, а також набуде права створювати власні бази даних, інформація в яких вважатиметься інформацією з обмеженим доступом і оприлюднення її буде заборонене. Відтак, вкрай важливим є створення ефективної системи контролю і стримувань, враховуючи загальне послаблення демократичних процедур та цивільного контролю на час дії воєнного стану.

Йдеться про повноваження щодо здійснення провадження у справах про адмінправопорушення та прийняття рішень про застосування адміністративних стягнень, що вкупі з правом залучати “інформаторів” за окрему плату було сприйнято як передумова для впровадження практики доносів для притягнення до відповідальності тих, хто порушує військово-облікове законодавство.

Також занепокоєння викликало надання Військовій поліції права здійснювати негласні слідчі дії – втручання у приватне слідкування, стеження, зняття інформації з електронних каналів зв’язку, обстеження житла, моніторинг банківських рахунків тощо. На тлі загальної напруженості навколо посилення мобілізаційних заходів, досить типові для слідчих та правоохоронних органів повноваження очікувано були сприйняті як намір створити систему переслідування військовозобов’язаних.

Перелік статей, підслідність за якими перейде до Військової поліції було виділено в окремий законопроєкт № 6570-д про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів. Окрім питань підслідності він доповнить КУпАП статтею 188-58, яка передбачає відповідальність за ненадання інформації на запит Військової поліції – і навіть за повідомлення третіх осіб про те, що щодо них збирається подібна інформація.

На додачу, побоювання підсилила й загальна якість формулювань законопроєкту – більшість з них є вкрай невизначеними і допускають різні трактування, наприклад, коли Військова поліція має право затримувати військовозобов’язаних, лише під час проходження зборів чи будь-коли – при вчиненні останнім адмінправопорушення, злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця Військової поліції.

Варто врахувати і те, що створення нового органу, з новою штатно-організаційною структурою та необхідністю фінансового забезпечення і одночасна ліквідація наявної Військової служби правопорядку може мати наслідком дезорганізацію всієї правоохоронної роботи у війську на час, який буде необхідним для повноцінного запуску нової структури.

Повноваження ВП охоплюють лише ЗСУ, Міноборони та Держспецслужбу транспорту, ігноруючи військовослужбовців НГУ, Держприкордонслужби, СБУ тощо. Ба більше, навіть за наявного розподілу повноважень виникає ситуація, в якій Міноборони водночас безпосередньо контролює ВП та впливає на його роботу – і потрапляє у сферу повноважень ВП щодо виявлення і припинення правопорушень. Подібний взаємозв’язок створює очевидний конфлікт інтересів, і сама ідея щодо передачі військовій структурі контролю над органом виконавчої влади (цивільною структурою) є вкрай недоречною, яка суперечить базовим принципам побудови системи демократичного цивільного контролю, яка розвивалась в Україні впродовж близько 10 років та є загальноприйнятою на Заході.

Навіть в нормах про контроль за діяльністю Військової поліції є суперечності. Наприклад, законопроєкт передбачає щорічний звіт Начальника ВП перед Верховною Радою, за результатами якого його роботу можуть визнати незадовільною і це вважатиметься підставою для ініціювання перед Міністром оборони питання про звільнення Начальника ВП з адміністративної посади. Проте іншою нормою цього ж законопроєкту передбачено, що звільняти Начальника ВП може лише президент, а не міністр оборони, що робить механізм парламентського контролю неефективним через відсутність дієвого способу реагування на незадовільну роботу структури.

Те ж стосується і закладеного у законопроєкті принципу комплектування ВП з-поміж військовослужбовців ЗСУ замість створення незалежної відокремленої структури. Наявний формат комплектування Військової поліції на самому старті породжує сумніви в її здатності об’єктивно та неупереджено виконувати свої завдання незалежно від посади та звання порушника. Особливо гостро цей конфлікт інтересів проявлятиметься у період дії воєнного стану, коли повноваження щодо загального керівництва та координації ВП покладаються на Головнокомандувача ЗСУ.

На тлі численних суперечностей та правових колізій, які створює законопроєкт про Військову поліцію та супутній йому законопроєкт про внесення змін до КУпАП, ККУ та КПК, відкладення їхнього розгляду є радше очікуваним формальним кроком, ніж реакцією на численні ризики, які вони створюють, враховуючи, що навіть в нинішньому форматі ці законопроєкти все ж отримали схвалення профільного комітету.

Відтак слід очікувати повернення до цих законопроєктів після їхнього доопрацювання, зокрема в частині узгодження ролі Військової поліції у системі правоохоронних органів та усунення конфлікту інтересів між Військовою поліцією та органами, які перебувають в сфері її відання і заразом мають вплив на формування та діяльність цього органу.