«Було близько 25 зниклих по бригаді лише за тиждень»: цивільна дружина зниклого у Кринках
Лівобережжя Херсонщини залишається однією з найбільш укріплених зон противника – саме тут російські війська закріпилися ще в першій половині 2022 року. Власне, звідси ворог здійснює атаки на Херсон та інші прилеглі території. Для російських сил – це стратегічно важливі позиції. Зважаючи на це, у жовтні 2023 року, вище військове командування України розпочало операцію, яка мала б цю ситуацію “похитнути”. Йдеться про операцію у Кринках – єдиному населеному пункті на лівобережжі, де, ймовірно, спершу українським силам вдалося закріпитися.
Попри те, що в деяких джерелах операцію називали “контрнаступальною”, її результати досі офіційно не оприлюднені. Водночас відомо, що наразі українських сил у Кринках та на їхніх околицях – немає. Одними з перших про завершення операції повідомили аналітики DeepState, зазначивши, що окремі бої тривають на островах поблизу Кринок.
За деякими даними, оприлюдненими публічно, є цифра у близько 800 зниклих безвісти лише у Кринках. Офіційно підтверджених загиблих, за цими ж даними, налічується понад 250 осіб. Однак, через неможливість, станом на зараз, перевірити ці території, всі цифри залишаються лише припущеннями.
Букви поспілкувались з Мариною – цивільною дружиною морпіха 38-ї окремої бригади морської піхоти Максима Волошенка. Оборонець зник у Кринках ще навесні 2024 року. Як стверджують рідні з Об’єднання зниклих у Кринках, масові зникнення військових у цьому населеному пункті та на островах тривали фактично протягом усього часу проведення операції.
Детальніше щодо ймовірних обставин зникнення Максима, фактів, які можуть вказувати на те, що він опинився в російському полоні, а також про причини, чому в Кринках укріплювались лише одиниці, як бійці гинули на переправі, і якими є свідчення військових про те, як доводилось ховати тіла загиблих замість евакуації – Марина розповіла в інтерв’ю для Букв.
Фото: особистий архів Марини (на фото: Максим Волошенко)
– Марино, Ваш чоловік опинився у Кринках ще в березні 2024 року, коли про цю операцію публічно майже не згадувалося. Розкажете трішки про те, яким був його військовий шлях до Кринок? Щоб розуміти, чи мав він досвід до цієї бойової операції.
– Максима відправили на Херсонський напрямок ще в листопаді 2023 року. У березні 2024-го він зник у Кринках. Взагалі, Максим навчався в Харківському національному університеті внутрішніх справ на юриста, але з 2014 року є військовим. І ось за ці роки він побував на різних напрямках, включно з найгарячішими точками Донеччини, як, наприклад, Бахмут.
Тож Максим дійсно розбирався у військовій справі. Навіть коли приїжджав до мене, він часто дивився відео на військові теми – як керувати дронами, якісь тактики й таке інше. І до Кринок, наскільки я розумію, спершу й відправляли людей, які розуміються на військовій справі. Вже потім, як підкріплення, залучали різних бійців.
– Повернімося до моменту, коли Максим отримав наказ про залученість до операції в Кринках. Бійці, яких відправляли туди влітку, ймовірно, розуміли, що ситуація ризикована, адже вже були численні випадки, коли військові не повертались. А якою була ця ситуація в березні?
– Максим усе розумів ще в січні. Ми тоді бачилися, і він сказав такі слова: хлопців відправляють на той берег, і добре, якщо ти хоча б повернешся пораненим. Бо є свідчення, що навіть поранених не завжди дозволяли забирати з острова. А тіла – тим більше, бо це “додатковий вантаж”.
Те, що його теж відправили до Кринок – Максим мені не сказав. Я знаю, що він був у розвідці, і до цього вони групою щоночі виходили на бойові завдання й поверталися. Але на самі Кринки його відправили вже в березні.
Фото: особистий архів Марини
Я спілкувалась з його побратимами, і вони розповіли, що група, у складі якої був Максим, 25 березня переправилася на той берег. А 27-го вони вийшли шукати нове СП (спостережний пункт), відколи й перестали виходити на зв’язок. Тоді ж на ці позиції відправили іншу групу, та ані їх самих, ані їхніх тіл – не було.
– Якщо я правильно розумію, Кринки – це територія, де з одного боку – річка, а з іншого – позиції ворога, який закріпився буквально впритул. Тобто, для українських військових це була певна зона ізоляції, так?
– Як це виглядає: спершу йде правий берег, потім річка і далі острови. А між цими островами та лівим берегом теж річка. І ось багато хлопців навіть першу річку не перепливали – їх “розбивали” ще дорогою. Тих, кому вдалось переправитися на острови, могли “накрити” вже там, або ж на переправі до другої річки. До самих Кринок, що на лівому березі, змогли переправитися лише одиниці.
Вже на лівобережжі дійсно усюди закріплений ворог, а відступати немає куди, бо вода. А ще й зима: непомітно й безпечно переправитися водою практично нереально. З усім тим, операція в Кринках тривала надто довго, і протягом усього часу бійці зникали.
– Скажіть, чи всі військові, які тоді вийшли на завдання з Максимом, теж мають статус зниклих безвісти? Чи все ж, можливо, були поранені, яких вдалось евакуювати? Або, наприклад, вони тоді розділилися…
– У групі їх було четверо, і зникли всі. Ми запитували декількох побратимів, які підтвердили, що 25-го березня група з моїм чоловіком переправилась на лівий берег для виконання бойового завдання. Вони перебували там кілька днів, а потім пішли шукати нове СП і зникли.
Фото: особистий архів Марини
Як це виглядало для мене: 25 числа ми з Максимом ще зв’язувались, але 28-го він зайшов у мережу, нічого мені не написав, а після цього у нього зникли всі акаунти в соціальних мережах. Тобто, хтось свідомо їх видалив. Як мені пояснили, можливо, це сторона ворога “підчищає” телефони, щоб їх не можна було відслідкувати. І саме це дає мені надію, що Максим у полоні. Як й інші троє хлопців. Принаймні, тіла жодного з них не знайшли.
– Ви кажете, що на ті позиції була відправлена група, яка повідомила, що тіл зниклих немає. Це були звичайні бійці, яких відправили на “заміну”, чи якась пошукова група?
– Після зникнення групи, в якій перебував Максим, туди одразу відправили іншу групу саме військових. Вони зайшли за ними і сказали, що тіл немає. Ніяких спеціальних пошукових груп не залучали, що зрозуміло, бо, ймовірно, ця група теж не вийшла б з позицій. Та, як мені здається, на державному рівні мають бути домовленості, щоб провести якесь затишшя, і наші пошукові групи могли зайти та забрати хоча б тих, хто “на поверхні”.
Також, наскільки мені відомо, і як мені розповідав Макс, бойові виходи супроводжують дрони. І я думаю, що в ті дні також велися записи, але мені про це ніхто не повідомляв. Все це є засекреченим. Є лише одиничні випадки, коли родичам вдалося знайти людину, яка пішла на зустріч і показала фото чи відео з дронів. Так само не надають рідним й координати зникнення людини.
– Скажіть, чи на рівні бригади, чи командування, звучали саме офіційні версії про те, в якій ситуації опинився Ваш чоловік перед зникненням? Чи це був обстріл, чи ворог міг зайти на ці позиції та влаштувати засідку, чи щось інше?
– На жаль, я не знаю імені командира мого чоловіка, але писала до Генерального штабу, звідки мій лист перенаправили до військкомату, а той – до військової частини. І вже звідти мені відповіли, що, оскільки я для Максима є “ніким”, вони не можуть надати мені цю інформацію. Бо ми офіційно не одружені. Через суд довести, що я цивільна дружина, також не можу, бо у нас не було фактичного постійного місця проживання.
Фото: особистий архів Марини
Максим прописаний у Маріуполі, а відтоді, як ми познайомилися, він був або на навчанні за кордоном, або в зоні бойових дій. І куди б я не зверталась, на жаль, я є лише сторонньою людиною, яка не має права ні надавати, ні отримувати жодної інформації. Лише в Координаційному штабі я змогла пояснити ситуацію співробітнику, і мені допомогли створити хоча б його особистий кабінет.
– Знаю, що більшість родичів зниклих змушені шукати своїх близьких як серед загиблих, так і серед полонених. Тобто, паралельно з запитами про полон, пошуками у госпіталях, доводиться звертатися і до моргів… Поділитесь, як це було у Вашому випадку?
– Так, наприклад, влітку нашим Об’єднанням рідних ми їздили по госпіталях, моргах та психіатричних лікарнях до Одеси, Миколаєва та Херсона. Але це було так, що ми приходимо до госпіталя й перед нами просто зачиняють двері зі словами, що у них “немає нікого неопізнаного”. Ми також передавали їм списки з інформацією про наших рідних, аби вони самостійно переглянули, і нам обіцяли, що перетелефонують, але цього так і не сталось.
Інколи ще “ловили” хлопців біля дверей госпіталів і просили подивитися наші альбоми, можливо, вони когось впізнають. Наприклад, якщо вони були з цією людиною в одній лікарні, а потім її знову відправили на фронт. Бо такі випадки теж були. Зараз ми більше шукаємо у соціальних мережах, саме через хлопців, які були у Кринках.
І є багато випадків, коли вони все ж впізнають зниклих по фото. Не завжди це хороші новини, бо в більшості випадків вони розповідають про тих, про кого точно знають як загиблих. Дуже важко потім все це передавати рідним, які вірять, що їх близький живий… І, розумієте, надія однаково залишається.
– Чи за ці 10 місяців було таке, що інформація про цю бойову операцію змінювалась? Тобто, спершу були одні свідчення від побратимів чи версія командування, а зараз з’являються нові деталі? Чи, можливо, хтось почав розповідати більше?
– Різні свідчення дійсно є. Як від військових, так і від командування, й інших структур. Але якщо це, наприклад, побратими, ми розуміємо, що це військові, які вийшли з тих островів, були поранені, мали контузії, і могли не те щоб щось навмисно “замовчати”, а просто забути. Тож показання з часом можуть змінюватися.
Не всі військові також йдуть на контакт, бо вони бояться, адже їхні слова теж відстежуються. Тим більше, є інформація, що багатьох, хто зміг вийти з Кринок, “перекидають” на інші напрямки, щоб родичі не змогли знайти жодних зачіпок, які допомогли б встановити хронологію. Все засекречено.
Фото: особистий архів Марини
– Чи маєте Ви приблизну цифру, скільки бійців могло зникнути протягом березня-квітня 2024 року? І чи за ці 10 місяців були підтвердження або хоча б зачіпки, що хтось із цієї кількості може перебувати в полоні?
– Я спілкуюся з дружинами та матерями бійців, які теж зникли в період з 25 березня по 2 квітня. І виходить, що це близько 25 зниклих лише за один тиждень. Тож за два місяці це може бути до 100 людей. А ось вже влітку, лише за день могло зникнути по декілька груп бійців.
Також, з того, що мені відомо, 25 березня на той берег відправили дві групи з 37-ї бригади і, ймовірно, одну групу з 38-ї бригади, у складі якої був і мій чоловік. Уже 27 березня туди направили ще одну групу. Для мене, як для цивільної людини, це здається абсолютно нелогічним – як за такий короткий час можна було відправити стільки груп, враховуючи ризики? Та я, звісно, не військова.
Розумієте, коли чуєш історії про військових, які через особисті обставини хотіли звільнитися й вже навіть готували документи, а їх буквально одразу відправили до Кринок, де вони зникли – мимоволі виникає відчуття, що це не просто збіг. Так само є військові, які розповідають, що командування не дозволяло забирати поранених чи загиблих з позицій. Це виглядає так, ніби свої стали ворогами…
Щодо полону, ми постійно відслідковуємо канали, де можуть публікувати фото полонених, і були випадки, коли люди дійсно впізнавали, що це їх рідні. Звісно, може бути похибка, адже кожен змінився за цей час, бо то не курорт… Але рідні відчувають краще. Та навіть впізнавши близького, підтвердити вони це ніяк не можуть. Ми подаємо списки через Координаційний штаб про підтвердження полону – але там відповідають, що у полоні такого немає. Тож офіційного підтвердження немає ні в кого.
Нам також пояснили в Координаційному штабі, що всі ці люди можуть перебувати в одному місці, ймовірно, в Криму, звідки підтвердження не приходять. Це доводить той факт, що за весь час, всі, хто потрапляли в колонії Криму, не були офіційно підтверджені як полонені.
– Ви кажете, що офіційного підтвердження про полон – немає жодного. А як ситуація зі збігами ДНК? Бо, так чи інакше, бачимо, що протягом останніх півроку, є багато здійснених репатріацій. Чи є серед кількості повернених бійці 38-ї бригади?
– Процедура ДНК після повернення тіл загиблих на нашу землю – займає дуже-дуже багато часу. Як нам пояснили, через технічні обмеження необхідне обладнання може проводити лише 4-5 збігів на день, не більше. У нас в бригаді був випадок, коли репатріація відбулася ще влітку, а результат про збіг повідомили лише перед новим роком. Спочатку був перший збіг, потім провели другу експертизу – є другий збіг, і ось тільки-но отримали підтвердження, що повертається саме тіло. Тому випадки таких збігів наразі є одиничними.
Також деякі військові розповідали, що тіла загиблих вони заносили до підвалів, і зрозуміло, що поки не відбудеться деокупація і не розберуть усі завали, їх не дістануть. Окрім того, тіла хлопців, які загинули на переправі, просто потонули, і знайти їх, ймовірно, неможливо.
Фото: особистий архів Марини
– Скажіть, протягом 10-ти місяців пошуку чоловіка, до яких структур Ви зверталися? Чи є увага до ситуації в Кринках на державному рівні? Бо, наприклад, офіційної інформації про результати цієї операції, на рівні військово-політичного командування, досі немає.
– Розумієте, Кринки – це дуже малий населений пункт. Якщо ми озвучимо кількість загиблих і зниклих там – тоді почнуться питання від міжнародних представників та партнерів. Бо чи можна було уникнути таких втрат на цьому маленькому клаптику землі? Тому все максимально таємно. Там, де є слово “Кринки” – все блокується. Навіть в соціальних мережах.
Проте ми маємо привертати увагу до цього, бо треба замінювати командирів, які допускають такі втрати. Командири мають прораховувати кожен крок, аби зберегти свій особовий склад. Боротися не за території, а за життя. А мовчання – лише розв’язує руки.
– Насамкінець, хочу, аби ми завершили нашу розмову теплими словами про Вашого чоловіка. Який він у звичайному цивільному житті? І яким, попри важкий досвід, який йому доводиться проживати зараз, Ви вірите побачити його знову?
– Він дуже мудрий, розумний та розсудливий. Навіть коли ми зустрічалися, і він розповідав про ситуацію на фронті, він завжди вмів мислити критично. Багато хлопців заспокоюють себе тим, що у них хороші командири, що вони завжди їх захистять. Але Максим таких ілюзій не плекав. Він розумів, що може статися.
Він дуже добрий, і якби була ситуація, коли треба було б врятувати когось ціною власного життя, він би це зробив. Максим і бачив багато, і пережив багато – то він такий вже більш розсудливий. Знаєте, спілкуючись зараз з іншими військовими, мені дуже шкода, що такі добрі та щирі люди гинуть. Бо саме вони найкращі.
Яким я чекаю Максима? Мені головне, щоб він був живий. Все інше – психологічні чи фізичні травми – лікується. Аби був живим. Чомусь мені так здається, що навіть пройшовши все це, – його це не сильно зламає. Бо він дуже сильний всередині.
Коли я почала зустрічатись з Максимом, мені сказали так фразу: “Ти знала, на що йдеш”. Тобто, що він військовий і тому подібне. Але ж я не обирала військового – я обирала людину. І прикро, коли це кажуть люди, у яких кохані поряд. Я б не хотіла, щоб інші відчули на собі, що значить бути дружиною військового. У мене є подруга, у якої хлопець зараз на Донецькому напрямку, і мені від цього страшно. Але казати людині, чий чоловік захищає нашу країною “ти знала, на що йдеш” – це зовсім нетактовно. Але більшість не зрозуміє цього, бо вони не переживали подібного.
Максим завжди казав мені: “Киця, все буде добре, я поруч.”. І щоразу, коли у мене щось не виходить з його пошуками, я кажу собі ці слова та продовжую вірити, що одного дня він повторить мені їх особисто. Мене це окриляє.
Він завжди піклувався про мене. Навіть коли його не було поруч фізично, я завжди відчувала його підтримку в повідомленнях та розмовах. І коли він зник, у мене все рухнуло… Весь світ перевернувся на 180°. Та я взяла себе в руки, і почала боротися за нього. Бо мій коханий точно має повернутися до мене лише живим.
3 березня Верховна Рада України звернулася до президента Дональда Трампа, Конгресу США та американського народу з подякою за підтримку та закликом до подальшого стратегічного партнерства.
Цього тижня на українському ринку відзначалася тенденція подорожчання моркви. Аналітики відзначають, що зростанню цін сприяє помітне підвищення торговельної активності у сегменті даних коренеплодів.
Ввечері 3 березня російські війська здійснили масовану дронову атаку Одеси. Внаслідок російського удару постраждало четверо осіб, також є пошкодження енергетичної інфраструктури, повідомив голова ОВА Олег Кіпер.
Президент України Володимир Зеленський призначив Валерія Залужного постійним представником України при Міжнародній морській організації (IMO) – спеціалізованій установі ООН, яка займається питаннями безпеки на морі та правовим регулюванням міжнародного торгового судноплавства.
Кількість громадян США, котрі подали заявки на отримання громадянства Великої Британії, минулого року досягла рекордного рівня. Серед причин називають повернення Дональда Трампа до влади, а також податкові зміни у Великій Британії.