«Зробимо їх разом» – як Володимир Зеленський перетворився на антигероя власних політичних лозунгів

Владіслава Чорна
Шеф-редакторка Букв

Сьогодні, 21 квітня, п’ята річниця другого туру президентських виборів 2019 року, які завершилися перемогою тоді ще актора Володимира Зеленського з шаленим відривом від тодішнього президента Петра Порошенка – 73,22% проти 24,45% відповідно.                       

Володимир Зеленський бурхливо, з рекордами та небаченим кредитом довіри увірвався в український політичний світ і привів з собою багато нових, і трохи – недолюстрованих облич. 

До того комік, який був з усіма на відстані короткої руки, демонстративно підлещувався до кожного незалежно від походження, асоціювався з радістю, розважальними програмами та гостро політичною сатирою (чи не єдиною протягом багатьох років до поширення соцмереж і моди на стендап). Образ Зеленського був легким, з ноткою людської слабкості, простоти та розкутості. Якби можна було це вставити у якісь прості межі, я б сказала, що Зеленський був “пострадянською людиною в абсолюті” – і саме це викликало у багатьох відчуття ментальної спорідненості. 

Він виріс у родині радянської номенклатури у невеликому індустріальному містечку: батько – професор у місцевому ВНЗ, що є посадою не лише респектабельною, але й  привілейованою; мати – інженер за освітою. Батьки Зеленського в його ранньому дитинстві їздили на заробітки до Монголії, де мати – Римма Володимирівна, підірвала здоров’я від важкої роботи та клімату. Як і усі, Володимир Зеленський отримав свою порцію травм 90-х, крутився і здобув успіх завдяки таланту, везінню, працелюбності, командній грі та вмінню правильно знаходити підходи до потрібних людей. І чого не забрати у тодішнього коміка та майбутнього президента – він зробив себе сам. 

Секрет успіху Володимира Зеленського в його жанрі зокрема тримався на любові людей до “простого”, “свого” пацана, який може посміятися і з міліції, чиновників, і навіть з президента, але – що найтяжче – із себе самого. А це всі люблять. Ніщо не робить успішну людину ближчою в очах глядача, ніж добряча порція самоіронії.

І ось цей “пацан” – молодий, свіжий, усміхнений, заявив, що покращить життя усім нам. Чому б йому не повірити, подумала значна частина виборців. І проголосувала. Як тоді було модно – антикафе, антибібліотека.. а Зеленський став своєрідним “антиполітиком”. Несистемний, без олігархів за плечима (принаймні, на словах: цікаво, чи не шкодує Коломойський за надані майданчики та піар), без досвіду в політиці – своєрідна Попелюшка у світі системних мешканців стін Банкової. І саме так хотів би себе бачити середньостатистичний українець, маючи погане уявлення і мало бажання проходити усі щаблі на шляху до депутатства чи президентства. 

Зеленський став уособленням свого серіалу “Слуга народу”, який ще з першого сезону здавався відвертою політичною агіткою. Він протягом всієї передвиборчої кампанії мімікрував під героя свого серіалу, і робив це більш ніж успішно. А для збереження успіху Зеленський просто не “світився” поза теплою ванною. Звісно, траплялися промахи, зокрема коли його надворі піймав журналіст “Схем” із запитанням про бізнес у Росії – саме тоді й з’явилася знаменита фраза “я вам ничего не должен”. Проте, багато хто скинув це на нервове перевантаження, провокацію від політичних конкурентів, невміння спілкуватися з журналістами, а чимало сприйняли хамство журналістові схвально: “так їх і треба, журналюг! наш пацан!”. 

“Пострадянська людина в абсолюті” передбачає універсальність типажу, і саме ця особливість стала провідною в передвиборчій агітації. Вона повністю відображала сутність кандидата-у-президенти-Володимира-Зеленського: гучно, яскраво і жодної конкретики. Останнє було силою тоді ще кандидата Зеленського, а зараз може стати його ахіллесовою п’ятою.

Взяти лозунг президента “Зробимо їх разом!”, який став провідним у передвиборчій кампанії. Це був лозунг, який об’єднував прихильників Зеленського із противниками “старих” політиків. Ця фраза закликала до бунту проти тодішніх порядків, знищення тодішньої системи. На противагу їй ті ж лозунгу обіцяли, що “Все буде ЗЕ!шибісь”, не уточнюючи що під цим мається на увазі. Та нині Зеленський сам став частиною новозбудованої системи, створеної з віддаленою схожістю на систему часів експрезидента-втікача Януковича (чи не тому, що біля президента багато людей, які за регіоналів займали ті чи інші політичні, силові або медійні посади?). Кому в результатів “ЗЕ!шибісь” тут – питання риторичне.

Повномасштабна війна внесла свої корективи в економічні обіцянки президента Зеленського, хоч не скажу, що він до них наблизився протягом трьох років свого президентства часів АТО/ООС. З іншого боку, війна стала універсальним виправданням усього: цензури, порушення демократії, процвітання корупції тощо. 

Зеленський хотів стати президентом миру, але став президентом повномасштабної війни. Вся медійна машина, на яку здатен був вплинути Офіс президента, протягом останніх двох років працювала над створенням образу “президента перемоги”, і на етапі військових успіхів, підтримки союзників і морального піднесення це мало неабиякий результат. 

Але зараз Володимир Зеленський на фоні цензури (під час якої люди додумують ще більше), чисельних людських та економічних втрат, деморалізації, жорсткої мобілізації, корупційних скандалів, з яких “свої” виходять неушкодженими, все більше стає просто “президентом війни”. 

Зеленський, який нещодавно фактично поділив чоловіків на військових і ухилянтів, і кілька разів сам ухилянт Зеленський, який 25 вересня 2019 року написав “Сильний лідер не той, хто, не моргнувши оком, відправляє тисячі солдатів на вірну смерть. Сильний лідер той, хто береже життя кожної людини”  – це ніби дві різні людини.

Пам’ятаєте тезу “бізнес на крові”? Пам’ятаєте ще Зеленського, який звинувачував Порошенка й чиновників його часів у збагаченні на війні? На його місці тепер Зеленський, який просить журналістів не згадувати про корупцію під час повномасштабної війни. 

Згадайте “ніяких кумів і військових друзів”. Ймовірно, ця обіцянка була БУКВАЛЬНО дотримана, і щонайменше друга його частина – оскільки чинний президент ніде не служив. Але що стосується інших: друзів дитинства, колег по цеху і просто знайомих? Зараз не будемо згадувати тих, кого президент привів під своїм іменем як “масовку”, набираючи у Верховну Раду в 2019 році. Згадаймо інші найяскравіші приклади “не кумівства”. 

“Єрмак прийшов зі мною, Єрмак піде зі мною”, – сказав Володимир Зеленський про свого давнього друга, в минулому кінопродюсера, який не має ніякого досвіду в політиці, окрім того, що з 2006 по 2014 роки був помічником народного депутата від Партії регіонів Ельбруса Тадеєва. Зараз ця людина фактично очолила державу без жодного на то мандату народу, бо йшов у комплекті з президентом – чого останній закономірно не зазначив під час передвиборчих перегонів. Єрмак є в Офісі і перемовником, і ейчаром, і центром прийняття рішень. Попри невеликий рейтинг довіри і значний – недовіри (у лютому – 27% і 61% відповідно), він є всюди, а де не він – там його люди. 

До 30 березня 2024 року помічником Зеленського був співзасновник “Кварталу-95” Сергій Шефір. Нещодавно брат, Борис Шефір, теж раніше бізнес-партнер Зеленського, в одному з інтерв’ю висловив низку ватних тез. І хоч він навіть брав активну участь у передвиборчій кампанії нинішнього президента, ніякої офіційної посади не отримав, і ще з травня 2019 року жонглював контраверсійними заявами, від яких Офіс змушений був періодично відхрещуватися.

Проте, якщо від Шефірів не було об’єктивної шкоди, друг дитинства Іван Баканов – це зовсім інша ситуація. Почнімо з біографії Баканова. У 1997 році він закінчив Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, у 2006 – Академію праці і соціальних відносин і туризму, спеціальність — “Суд, адвокатура і прокуратура”. До призначення в СБУ Баканов очолював дві компанії з групи “Квартал” — ТОВ “Квартал 95” (телевізійний продакшн) і ТОВ “Студія Квартал-95” (компанія з організації розваг). З 2017 року очолював партію “Слуга народу”, під час президентських виборів був керівником штабу Зеленського. З травня 2019 року Зеленський призначив Івана Баканова першим заступником голови СБУ та виконував обов’язки голови установи. 29 серпня 2019-го був призначений головою СБУ. Буквально за три місяці до того новачок у силових відомствах з першого поверху кар’єрних сходів у цій галузі пересів на соціальний ліфт і пробив дах. 

Кульмінацію його очільництва СБУ ми всі знаємо: блискавичне захоплення Півдня України Росією у перші дні повномасштабного вторгнення, скандали з колаборантами в місцевих філіях СБУ, відсторонення Івана Баканова та його помічників – Олега Кулініча і Романа Дудіна. Проти двох останніх  порушені кримінальні справи за підозрою в державній зраді, однак у цих справах жодного разу не допитали самого Баканова. Натомість після звільнення Іван Баканов отримав виплату 434 639 грн і нещодавно розпочав адвокатську практику

Практика “друзям все, іншим – закон” стосується навіть вибірковості у броні від мобілізації, де чомусь працівники цирку, пов’язаної з урядом приватної компанії Кінокіт і працівники Телемарафону вважаються важливішими за інших українців. Де члени Кварталу-95 можуть або служити лише на папері (як “нацгвардієць” Пікалов), або напряму говорити, що не підуть служити, як Євген Кошовий. Навряд чи на виступи “Кварталу-95” вриваються працівники ТЦК і роздають присутнім повістки, хоч на записах програми видно, що чоловіків у залі – левова частка. А якби у військкоматі і знайшовся відчайдух, який провернув би такий “жарт” – навряд чи йому це зійшло з рук. Хоч це було б дійсно смішно, і не так пошло, як їхні останні скандальні скетчі. 

Щодо обіцянки кінця епохи бідності, жадібності – тут корупційні скандали говорять самі за себе, а рівень свого благополуччя кожен здатен виміряти самостійно. А “Весна прийде – саджати будемо” стало радше гімном боротьби з політичними конкурентами. Разом з тим, відправляти своїх людей після корупційних скандалів послами стало вже доброю традицією повномасштабної війни часів Зеленського. Ну.. або ж знімати їх, а потім ставити на нове місце, як це відбулося з ексзаступником Єрмака Кирилом Тимошенком, який після скандалу з нецільовим використанням гуманітарної допомоги відсидівся протягом року в тиші – і повернувся в публічну сферу як радник міністра оборони

Володимир Зеленський віддалився від народу, зокрема – своїх виборців, і риторика останніх тижнів підкреслює це. Попри теплу ванну, організовану оточенням, вони дуже уважно слідкують за соціологією, і останні падіння рейтингів не зупинила навіть відставка головного медійного конкурента – Валерія Залужного. Радше, навпаки, прискорила. 

Зараз президент боїться втратити любов народу, але непопулярні кроки, на які він мусить іти, ніколи не супроводжувалися захватом більшості. Це створює низку внутрішніх конфліктів, і, відповідно, страхів. Страх нести відповідальність як лідер за те, що трапилося, і за те, що буде в майбутньому, страх перспективи не стати президентом перемоги, а бути президентом перемовин, робитиме з президента загнаного у кут звіра, який сприйматиме народ не як поплічників, а як ресурс. 

Наскільки команда президента не довіряє народу, видно навіть у відмові переспрямувати кошти з Єдиного марафону за ЗСУ – мільярди, яких так не вистачає для держави, в якій кожен день оголошуються нові збори для захисників. На чашах терезів стоїть провладна пропаганда – з одного боку, а з другого – життя не одного десятка героїв, яких може врятувати вчасно куплений пікап чи десяток-другий дронів. Що важливіше? 

Президент віддалився від народу на відстань “відосиків” з відполірованим спічрайтерами текстом. Він уже не той, ким він був раніше. Обставини вплинули на нього, а він і його рішення – на зародження цих обставин. У річницю дебатів на стадіоні згадували питання, які ставив Зеленський Порошенку: про Крим, про друзів, про Іловайськ і благополуччя громадян. Якби Зеленський версії 2019 року опинився на одній сцені з Зеленським 2024 року, і з таким же запалом ставив йому питання про Маріуполь, Бучу, підготовку до війни, корупцію та Баканова – нинішній президент на контрасті не мав би жодного шансу бути почутим або ж принаймні виправданим в очах народу. А у своїх очах він би себе виправдав?

26 травня президент Володимир Зеленський звернувся до глави США Джо Байдена та китайського лідера Сі Цзіньпіна з закликом взяти участь у Глобальному саміті миру.

Міністерка фінансів США Джанет Єллен заявила, що європейські банки, працюючи у Росії, постають перед зростаючими ризиками. Нині США розглядають можливість посилення вторинних санкцій щодо банків, викритих у сприянні операціям у межах військових зусиль Росії.

У Генеральному штабі ЗСУ повідомили оперативну інформацію станом на 22.30 26 травня щодо російського вторгнення. Від початку доби на фронті відбулося 95 бойових зіткнень.

Президент Володимир Зеленський зустрінеться з прем’єр-міністром Іспанії Педро Санчесом у Мадриді 27 травня. Сторони мають намір підписати угоду щодо гарантій безпеки для України. Текст документа погодили 7 травня.

Представники розвідки США та союзників відслідковують зростання кількості диверсійних операцій у Європі з боку РФ. Дії РФ є частиною російської кампанії з підриву постачання озброєння Україні.