Пам’ятати про Ягідне: аудіогід, музей і свідчення як терапія

До школи в Ягідному, що на Чернігівщині, одна за одною під’їжджають автівки. Виходять люди в навушниках, прямують до підвалу, де у березні 2022-го російські військові утримували місцевих жителів. Цьогоріч четверті роковини окупації села.

Люди в навушниках – це українські та іноземні журналісти. Вони приїхали в Ягідне тестувати аудіогід від Лабораторії журналістики суспільного інтересу. І поки в навушниках звучать розповіді місцевих про окупацію та підвал, назовні працюють будівельники. Вони зводять музей та укриття. Біля школи чатує її незмінний охоронець та гід Іван Польгуй. До гурту прибіг і маленький собака Лайк – він провів у підвалі разом із селянами 27 днів.

Про аудіогід та атмосферу в селі за чотири роки після окупації – далі у матеріалі.

Текст підготувала платформа Меморіал, яка розповідає історії полеглих захисників та убитих ворогом цивільних людей. Щоби повідомити про втрати – заповніть, будь ласка, форми: військові; цивільні.

Поки будують музей, історію Ягідного можна почути в навушниках

Аудіогід можна слухати на YouTube, Apple Podcasts або Spotify українською та англійською мовами. QR-коди для прослуховування автори розмістили на флаєрах, поклавши їх у скляний бокс на паркані та розмістивши на стіні в підвалі.

Фото: Наталія Найдюк

Проєкт створила команда Лабораторії журналістики суспільного інтересу. У записі звучать історії шістьох місцевих жителів. Англійською їх озвучили міжнародні журналісти й дослідники. Деякі з селян, чиї голоси лунають в аудіо, прийшли до школи поспілкуватися з журналістами.

Наталя Гуменюк та Іван Польгуй. Фото: Наталія Найдюк

Ягідне – за 20 кілометрів від Чернігова, біля траси M-01. Від Києва їхати майже 140 кілометрів. Село було в окупації з 3 до 30 березня 2022 року. Увесь цей час російські військові утримували 368 людей у підвалі місцевої школи, що має площу близько 190 квадратних метрів.

Директорка Лабораторії журналістики суспільного інтересу Наталя Гуменюк каже, аудіогід створювали, насамперед, для туристів. Використали матеріали, зібрані організацією ще у 2022 році. Коли в громаді почали говорити про створення музею, то команда організувала зустрічі з жителями села, аби зрозуміти, як вони самі хочуть зберігати пам’ять про події.

“Це складна історія, бо в селян немає єдиної думки. Ми зрозуміли, що музей будуватимуть довго. А про село потрібно розказувати вже, адже сюди й так приїздять іноземні делегації, туристи. Про Ягідне написано багато, та інформація не зібрана в одному місці. Ми так само створили чимало матеріалів про це село. Тепер розмістили їх на сайті, там наша стаття в американському журналі Time, книги, фільм, аудіогід та інші матеріали”, – пояснює ідею аудіогіду Наталя Гуменюк.

Ідея створити музей виникла у 2023 році. Голова Іванівської громади, до якої входить Ягідне, Олена Швидка розповідала: після звільнення Чернігівщини до школи приїжджало багато делегацій. Вона просила місцевих ділитися своїми історіями. Вже тоді стало зрозуміло, що школи чи садочка там бути не може: діти після пережитого боялися спускатися в підвал.

Згодом більшість мешканців підтримали створення музею. Єдина умова – підвал має залишитися в тому вигляді, в якому він був під час окупації.

У лютому 2024 року провели конкурс архітекторів. Переміг проєкт бюро Derbin Arch із Дніпра. Наталя Гуменюк каже, музей буде стосуватися не Ягідного, а оборони Чернігівщини загалом. Про трагедію села розповідатиме підвал. Але поки незрозуміло, хто саме буде відповідальним за нього і коли завершать будівництво.

Фото: Наталія Найдюк

Фото: Наталія Найдюк

Фото: Наталія Найдюк

Будівельники вже частково розібрали центральну частину школи. Тут з’явиться надбудова у вигляді куба з оглядовим майданчиком на даху. Підвал залишать без змін, а на поверхах облаштують музейний простір.Також поряд споруджують укриття.

Екскурсія із навушниками

Тим часом журналісти вмикають аудіогід і проходять маршрутом, яким у 2022 році російські військові вели ягіднянців до підвалу. Автори рекомендують вмикати аудіо за 10 хвилин до приїзду в село.

Розповідь починається з короткої історії села, заснованого у 1950-х роках як експериментальне садове господарство.

Фото: Наталія Найдюк

Центральний вхід до підвалу, куди заводили селян, поки закрито через будівельні роботи навкруги. Фото: Наталія Найдюк

З десятої хвилини голос у навушниках пропонує спуститися в підвал. Нині центральний вхід, через який у 2022 році заводили людей, зачинений. Поряд із зеленими дверима з написом “Осторожно дети” – траншея, тому відвідувачі заходять з іншого входу.

Всередині Наталя Гуменюк скеровує до сходів, якими проходили бранці.

У підвалі прохолодно. Одразу важко уявити, що люди тут втрачали здоров’я та помирали від задухи. Але в щільно заповненому приміщенні кисень закінчувався швидко. Нині замість мерехтіння свічок та ліхтариків, про які говорять голоси аудіогіду, – майже скрізь є тьмяне освітлення.

Після короткого вступу оповідача в навушниках звучать розповіді жителів. Вони відтворюють історію окупації від перших днів вторгнення до звільнення. Голос веде підвалом, пояснює призначення кімнат. Свідки розповідають, як почалася окупація, як їх зібрали у підвалі, як облаштовували побут, домовлялися з окупантами про кухню, ховали померлих під обстрілами. Як замість туалету користувалися відрами – на очах одне в одного. А коли виходили надвір – окупанти часом стріляли над головами.

Фото: Наталія Найдюк

Фото: Наталія Найдюк

Фото: Наталія Найдюк

Фото: Наталія Найдюк

Фото: Наталія Найдюк

У підвалі Ягідного. Фото: Наталія Найдюк

Аудіогід звертає увагу на деталі підвалу. Ось календар на дверях, який щодня вела місцева мешканка Валентина Данілова. Вона розповідає, як шукала чим його писати. Крейда виявилася не надто вдалою ідеєю. Також пояснила, навіщо його вела. Якби селяни не вийшли живими з підвалу, то потім нащадки знали б, скільки часу люди провели під землею. Імена загиблих на стінах – ніби монументальна книга пам’яті. І поряд контраст – яскраві дитячі малюнки.

Зрештою голос виводить назовні. Тут біля зелених дверей була польова кухня.

Завершується історія звільненням: як із лісу до села зайшли українські військові. Увесь маршрут триває близько 40 хвилин.

Іван Польгуй провів сотні екскурсій підвалом

Одним із перших тестує аудіогід Іван Польгуй.

Іван Польгуй. Фото: Наталія Найдюк

“Ніхто не сподівався, що ми звідси вийдемо живими. Як згадаєш про дітей, онуків, як вони непритомніли від нестачі кисню, старші люди божеволіли… Ми жили однією хвилиною… Слухав, неприємно згадувати. Але ми хочемо, щоб інформація дійшла до людей, які цього не знають і не бачили. Щоб за кордоном люди дізналися, який цей “рускій мир”. Цю історію треба розповсюджувати”, – говорить Іван Польгуй, знімаючи навушники.

За чотири роки чоловік провів у підвалі сотні екскурсій для делегацій з України та з-за кордону. Його добре знають журналісти, які коли-небудь приїжджали сюди писати про окупацію Ягідного. Йому на підмогу також приходять кілька місцевих жінок, які так само всоте проговорюють свої історії. Проте більшість людей у селі воліють не згадувати про пережите. Є й такі, хто досі не спускався до підвалу після весни 2022-го.

Фото: Наталія Найдюк

У підвалі на 1054 предмети наклеєні бірки з номерами. Це зробили працівники Чернігівського обласного музею імені Тарновського. Дитячі малюнки на стінах закрили склом, щоб не обсипалися. Двері з календарем, які об’їхали пів світу, наразі “вдома”.

“Це дуже емоційно”…

Після прослуховування аудіогіду своїми емоціями поділилися кілька людей. Американська журналістка Сейбра Ейрес, яка озвучила англійською місцеву мешканку Тамару Климчук, каже: до сьогодні не бачила своєї героїні, познайомилися біля школи.

Тамара Климчук та Сейбра Ейрес. Фото: Наталія Найдюк

“Я майже так її собі й уявляла. Сьогодні трошки поспілкувалися. Вона розповіла нові деталі. Цікаво, що пані Тамара жила в підвалі з родиною та маленьким собакою Лайком. Це дивовижно, вона забрала тварину з собою”, – дивується Сейбра.

Лайку у 2022-му було близько року. Зараз він іноді дозволяє себе погладити, але до рук не йде. Його господиня каже: піддався лише президенту Латвії Едгарсу Рінкевичсу. До слова, саме Латвія фінансує відбудову зруйнованого будинку родини Климчук.

“Сьогодні в підвалі я слухала аудіогід і згадувала про те, що вже читала раніше. Це дуже емоційно. Я вперше побачила цей підвал вживу. І мені було складно уявити, як у ньому могли поміститися понад три сотні людей. Здається, я би там не вижила. Хоча ми не знаємо, на що здатні, поки не потрапимо в ситуацію. Ці люди дуже сильні. Аудіогід допомагає більше зрозуміти, як там було. Це сильна історія”, – каже Сейбра, яка досить добре спілкується українською.

Лайк. Фото: Наталія Найдюк

“Пігулки не допоможуть, я маю говорити про цю травму”

Після прослуховування аудіогіду гості та місцеві вирушили на кладовище, аби покласти квіти на могили загиблих 3 березня – Віктора Шевченка, Леоніда Грищенка, Анатолія Янюка. Також вшанували подружжя Музик та інших.

Фото: Наталія Найдюк

Фото: Наталія Найдюк

Фото: Наталія Найдюк

Кладовище у Ягідному. Фото: Наталія Найдюк

Сектор із чотирьох родинних поховань тут залишає сильне враження. Двоє людей померли ще до повномасштабної війни, а 69-річна Надія Будченко – під час окупації. Жінка чотири дні перед смертю пролежала в кочегарні, де до того збирали трупи перед поховання. У її доньки Любові Іващенко у підвалі відмовили нирки. Вона 2,5 роки їздила на діаліз тричі на тиждень. Але нормалізувати стан не вдалося, у листопаді 2024-го жінка померла в лікарні у віці 52 років.

У приватних бесідах ягіднянці зауважують, що не надто хочуть пригадувати і розповідати про пережите. А ось авторка календаря Валентина Данілова каже, що свого часу послухала рекомендації психолога і навпаки почала більше ділитися пережитим.

Валентина Данілова. Фото: Наталія Найдюк

“Я живу біля школи. Хто б не приїжджав, заходить і питає, то я й розповідала. Мені це важко давалося спочатку. Я просила у психолога ліки, але вона сказала: пігулки не допоможуть, я маю говорити про цю травму. І я почала переповідати делегаціям, туристам. Знаєте, це дійсно допомагає. Не відразу, але я вже спокійно спускаюся в підвал, можу розказувати”, – ділиться Валентина.

Вона не знає, що може принести полегшення їй та іншим селянам. Навіть суди та вироки російським військовим цього не дають, каже. Нагадаємо, капітана ЗС РФ із позивним “Кльон”, за наказами якого у підвалі школи в Ягідному утримували людей, засудили до 12 років позбавлення волі, як і 15 виконавців злочину.

“Я їздила на деякі суди. Іноді думаю – навіщо вони. Адже російські військові не ув’язнені. Але потім приходить розуміння: рано чи пізно воно десь спрацює. Бо такі жорстокості не можна залишати без покарання”, – ділиться Валентина Данілова.

Журнал Time з історією Ягідного. Фото: Наталія Найдюк

Після відвідин кладовища та перегляду журналу Time 2023 року, який привезла Наталя Гуменюк, журналісти роз’їжджаються, а Ягідне знову занурюється в тишу.

Лайк іде додому поруч із господинею. Він – маленький свідок великої історії.

***

Поки над школою поволі виростає музей, сліди пережитого зберігають у підвалі. Його історію кожен у селі волів би стерти з власної пам’яті. Але водночас – щоб інші люди її пам’ятали. І хоча більшість селян не надто активно долучається до створення пам’яті, їх об’єднує спільне бажання – щоб про воєнний злочин у Ягідному не забули ні в Україні, ні у світі.

авторка репортажу Наталія Найдюк