Колонки
Я починаю цей текст із вітань далеким родичам у Криму. Вони купили квартиру в Севастополі ще до анексії. Після якої розпродали все, що мали в неокупованій Україні, і переїхали в окупований Крим. Сказали, що це виключно прагматичне, а не ідеологічне рішення. Тепер там Росія, яка в їхньому уявленні була символом стабільності, високих пенсій та зарплат. Ну і, звісно ж, море та свіже повітря. І взагалі, що “нам та Україна дала?”.
Нинішнє загострення між Україною та Польщею, ініційоване рішенням президента Польщі Кароля Навроцького позбавити президента України Володимира Зеленського ордена Білого Орла через найменування української військової частини на честь героїв УПА, переросло у масштабну дипломатичну кризу, що вийшла далеко за межі суперечок про минуле.
Віталій Портников проаналізував загострення українсько-польських відносин, спричинене рішенням президента Польщі Кароля Навроцького позбавити Володимира Зеленського ордена Білого Орла. На думку журналіста, цей конфлікт є частиною внутрішньополітичної боротьби в Польщі, яка ставить під загрозу безпеку обох держав.
У 2025 році, найсмертоноснішому для цивільних, три найбільші благодійні фонди України зібрали рекордні 105,9 мільярда гривень. Це більше, ніж за 2022–2024 роки разом. За даними ООН, гуманітарну допомогу в Україні доставляли понад 450 організацій, охопивши п’ять мільйонів людей за рік. А громадські фонди мають ліцензії на закупівлю летальної зброї, що є функцією, яку держави монополізували століттями. Ці рекордні зростання забезпечили міжнародні урядові гранти. А це означає, що іноземні держави тепер скеровують мільярди напряму через український громадянський фонд, оминаючи міждержавні канали. Вищої форми інституційної довіри до громадянського суспільства важко уявити.
Після 24 лютого 2022 року в Україні відбулися зміни. Раптом побільшало борців за рівні права жінок і чоловіків. Тобто за те, щоб зобов’язати жінок нарівні з чоловіками бути в окопах.
Інформаційне поле України від початку повномасштабного вторгнення розвивається за логікою замкненого кола, де кожна наступна криза стратегічних комунікацій є прямим наслідком попередньої. Держава пройшла довгий шлях, на якому були новорічні розповіді про шашлики у травні, весняний “гіпноз” 2022 року про “два-три тижні”, гучні обіцянки кави на набережній Ялти після деокупації Харківщини та Херсонщини… І наступні роки різноманітних формулювань одного і того ж гірко-солодкого меседжу: “війна от-от закінчиться”.
На брифінгу після вручення підозри колишньому керівнику Офісу президента Андрію Єрмаку, директор НАБУ Семен Кривонос заявив, що Володимир Зеленський не фігурує і не фігурував у межах цієї справи. Ці слова викликали певний скепсис на тлі раніше оприлюднених “плівок”, в яких учасники корупційної схеми згадували якогось “Вову” і його представника – першого заступника Управління держохорони і керівника служби безпеки президента Максима Донця.
9 травня угорський парламент розпочав роботу в новому складі, а лідер партії “Тиса” Петер Мадяр офіційно зайняв крісло прем’єр-міністра. Для українського політикуму, схильного до швидких емоційних висновків, це виглядає як “світанок нової ери” без Віктора Орбана. Проте аналіз останніх подій та історичного контексту свідчить про те, що нова глава відносин починається не на чистому папері, а на фундаменті з глибоких системних криз, професійної деградації дипломатії та стратегічних пасток, залишених попереднім режимом.
Істерія навколо параду в Москві, яку самі ж росіяни і накрутили, оголивши всі вразливі обʼєкти заради посилення системи ППО навколо Красної площі, погрожуючи ударами по Києву (наче це щось нове) і черговим застосуванням «Орєшніка», завершилась тим, що росіянам довелось просити президента США поторгуватись з українцями, щоб ті дозволили провести парад на честь найбільшого російського свята.
Нове опитування від КМІС показало несподівані результати: коли респондентів поставили перед жорстким вибором, 54% українців назвали більшою загрозою саме корупцію у владі, тоді як воєнну агресію Росії обрали лише 39% (ще 7% не визначилися). З цим фатальним для виживання держави результатом можна привітати хіба російську пропаганду. Для нас же це – трагедія, незалежно від політичних вподобань. Бо ці цифри свідчать не про те, що “народ прозрів”, а про системну кризу довіри та повернення в маси смертельно небезпечної риторики про те, що “ворог не в Кремлі”.