Колонки
3 листопада 2026 року у США відбудуться проміжні вибори до Конгресу. Американці не обиратимуть президента – Дональд Трамп залишатиметься на посаді до січня 2029 року. Натомість виборці визначать склад усієї Палати представників і частини Сенату. Від результатів залежатиме, яка партія контролюватиме законодавчу гілку влади протягом наступних двох років і наскільки легко адміністрація Трампа зможе проводити через Конгрес свої рішення.
В недавньому інтерв’ю NBC News Володимир Зеленський заявив, що у разі проведення виборів до завершення війни Росії проти України, обов’язково балотуватиметься знову, оскільки він не може “кинути державу посеред бойових дій”. А якщо війна на момент виборів вже буде завершена, то рішення щодо переобрання “залежатиме від багатьох факторів”. Оскільки він вже давно не згадує про свою обіцянку “бути президентом одного терміну” і послідовно демонструє бажання зібрати й утримувати стільки влади, скільки можливо, то можна припустити, що балотуватись на другий термін Зеленський захоче в будь-якому випадку.
“Мирні голоси” за мир за будь-яку ціну – це не про завершення війни. Це конкуренція за виборця, який втомився від війни, закінчення якої йому обіцяв Зеленський за 2–3 тижні. Це спроба зайняти нішу Зеленського, який із президента миру перетворився на президента війни. Це спроба отримати голоси людей, які кожного дня втрачають близьких, здоров’я та гроші. Людей, які переживають за рідних на фронті, в тилу та в окупації. Людей, які втомились нести тягар “незламності” ціною самопожертви.
Коли в XXI ст. деякі політики стверджують, що Україні слід домовлятися з Росією, навіть ціною “важких компромісів”, вони зазвичай не кажуть ні про зміст цих компромісів, ні – найголовніше – навіщо це потрібно самій Росії?
16 вересня Верховна Рада після двох невдалих спроб в першому читанні ухвалила законопроєкти про оподаткування ПДВ посилок з іноземних інтернет магазинів – урядовий № 15460 та № 16051-1, авторства сумнозвісного Данила Гетманцева.
У попередній колонці я писала про соціальні інновації в Україні. Ці інновації є частиною громадянської стійкості й демократизації безпеки, до яких Європа зараз уважно придивляється. ЄС намагається зрозуміти, як розподілити відповідальність за власну безпеку між усім суспільством, а не залишати її лише інституціям. Він шукає конкретні способи залучити звичайних людей до захисту й спротиву.
Ранок понеділка, 14 вересня, видався справді нелегким. Як би то не було, за 7 років при владі Володимира Зеленського і його набраної по якихось під’їздах і теплотрасах команди, це вперше, коли з країни, ще до відставки, втік генпрокурор.
Наполегливість, з якою влада намагається обкласти податком усе, до чого може дотягнутись, заслуговує набагато кращого застосування. Особливо там, де збільшення податків виглядає, м’яко кажучи, сумнівним рішенням, навіть як теоретичне джерело для наповнення держбюджету. І особливо недоречним – на тлі регулярного знищення складів з товарами в Україні, що вже призвело до дефіциту деяких груп товарів і навряд чи зміниться в найближчому майбутньому, насамперед взимку, коли сили і ресурси ППО будуть спрямовані перш за все на порятунок енергетики, водо- і газопостачання, а не складів з одягом та іграшками.
Раптове звернення Михайла Федорова напередодні голосування за його наступника в МО викликало очікуваний ажіотаж – адже він перший з владної команди, хто прямо закликав до проведення виборів під час війни, критикуючи систему управління державою – яку ж сам 7 років допомагав створювати. І цим дещо нагадав ще одного напівміфічного персонажа української політики – народного улюбленця та “реального” кандидата на виборах 2019 року, Василя Голобородька.
Нова хвиля обговорень інтерв’ю Олі Полякової Раміні Есхакзай вкотре оголила прірву між привілейованим прошарком українського шоубізнесу та реаліями війни. Заява співачки про те, що Україна нібито перетворилася на “концтабір”, а вона сама стала жертвою “хейту”, викликала закономірне обурення.