Колонки

Ранок понеділка, 14 вересня, видався справді нелегким. Як би то не було, за 7 років при владі Володимира Зеленського і його набраної по якихось під’їздах і теплотрасах команди, це вперше, коли з країни, ще до відставки, втік генпрокурор. 

Наполегливість, з якою влада намагається обкласти податком усе, до чого може дотягнутись, заслуговує набагато кращого застосування. Особливо там, де збільшення податків виглядає, м’яко кажучи, сумнівним рішенням, навіть як теоретичне джерело для наповнення держбюджету. І особливо недоречним – на тлі регулярного знищення складів з товарами в Україні, що вже призвело до дефіциту деяких груп товарів і навряд чи зміниться в найближчому майбутньому, насамперед взимку, коли сили і ресурси ППО будуть спрямовані перш за все на порятунок енергетики, водо- і газопостачання, а не складів з одягом та іграшками.

Раптове звернення Михайла Федорова напередодні голосування за його наступника в МО викликало очікуваний ажіотаж – адже він перший з владної команди, хто прямо закликав до проведення виборів під час війни, критикуючи систему управління державою – яку ж сам 7 років допомагав створювати. І цим дещо нагадав ще одного напівміфічного персонажа української політики – народного улюбленця та “реального” кандидата на виборах 2019 року, Василя Голобородька.

Нова хвиля обговорень інтерв’ю Олі Полякової Раміні Есхакзай вкотре оголила прірву між привілейованим прошарком українського шоубізнесу та реаліями війни. Заява співачки про те, що Україна нібито перетворилася на “концтабір”, а вона сама стала жертвою “хейту”, викликала закономірне обурення.

У далекому 2017-му співак Дорн дав інтерв’ю «хорошому русскому» Дудю. Дорн назвав війну Росії проти України «ссорой двух братьев». Та додав «младшие братья сказали “нет” всему от старшего брата, “хотим все свое”». Молодшими братами Дорн назвав українців – типовий меншовартісний світогляд, який десятиріччями Росія нав’язувала українцям. Це вже було після анексії Росією Криму та початку війни на Донбасі.

Раптова відставка уряду, яка пішла не за планом, протести реакція на спробу відставкою уряду замаскувати усунення популярного міністра, заміна головнокомандувача як спроба “домовитись посередині” з громадянським суспільством і нарешті відкликання посла зі США з негайним врученням їй підозри – в будь-який інший час такий вир подій міг би викликати припущення про те, що у владі триває серйозна криза, яка перекроїть політичний ландшафт України на наступні роки.

10 липня Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив Петрові Порошенку в позові про скасування указу про накладення санкцій. Для багатьох це було очікувано – зокрема через політизованість справи і можливі наслідки для суддів від скасування указу Володимира Зеленського проти людини, яку він досі бачить своїм головним опонентом, наче вони обидва досі на стадіоні у 2019 році. Тим більшим сюрпризом став унікальний розкол між суддями.

За майже тиждень гасла масових протестів проти немотивованої відставки популярного міністра оборони поступово трансформувались у вимоги відставки непопулярного головнокомандувача ЗСУ та вимоги повернути звільненого міністра. І доки президент шукає вихід з ситуації, яку він сам створив, керуючись помилковими псевдополітичними розрахунками, варто наперед розуміти, що вихід цей теж буде не дуже законним.

Федоров – це новий молодий Зеленський, у якого повірив український народ у 2019-му. Але не зухвалий актор, який кинув виклик системі, а молодий фахівець, який має корпоративний підхід, де все вимірюється ефективністю, на противагу непотизму та лояльності старої системи, яку уособлює Сирський.

У Переяславі 21-22 червня відбулася подія, покликана повернути українцям один із ключових образів нашої державної та мілітарної тяглості, – відкриття скульптури-символу “Меч Мономаха” за моєї участі як командира 53 ОМБр Третього армійського корпусу.