Вступ України до ЄС: Костянтин Єлісєєв про виклики на шляху до членства в Євросоюзі

Джерело: Костянтин Єлісєєв у колонці видання “Дзеркало тижня”

Надзвичайний та Поважний посол України Костянтин Єлісєєв розповів про уроки та виклики на шляху України до членства в Європейському Союзі.

Костянтин Єлісєєв зазначив, що членство України в Євросоюзі, як і в НАТО — це стратегічна поразка путінського неоімперського проєкту. На його думку, Росія зробить усе, що в її силах, аби запобігти цьому.

Саме тому, за його словами, хід та результати Європейської ради мають стати не приводом “спочивати на лаврах”, а стимулом для об’єктивних висновків і роботи над помилками.

Відтак, Надзвичайний та Поважний посол України відзначив наступні пункти:

По-перше, на тлі екзистенційних викликів Обʼєднаній Європі в Брюсселі давно й впевнено обрали стратегію задіяння найпотужнішого інструменту впливу та формування нових регіональних реалій — розширення Євросоюзу. В ЄС свідомо йдуть до створення умов для нової хвилі розширення, яка, згідно із задумом європейських стратегів, має нівелювати імперські амбіції Кремля у стратегічній перспективі. Брюссельська бюрократія складна й інертна. Проте коли в її кабінетах панує чітко визначена мета та стратегічне бачення, зупинити цей “потяг” надзвичайно складно.

По-друге, ейфорія моменту не має засліплювати й позбавляти Київ розсудливості та відповідальності. Суто з бюрократичного погляду рішення про статус країни-кандидата на членство в ЄС далося Україні досить швидко.

Сьогодні в контексті Євроради стало очевидним, що міф про так званий турборежим вступу до Євросоюзу розвіявся. Як свідчення цього в переважній більшості коментарів лідерів ЄС акцент робиться не на темпах і термінах, а на заслугах. Шлях до членства — це не ранкова пробіжка, а виснажливе “багатоборство”, де від кандидата очікують не порожніх слів і обіцянок, а результативних і ефективних системних дій, які під мікроскопом аналізуватимуть не лише експерти Єврокомісії, а й політики в кожній із європейських столиць.

Також потребує відповідних змін і комунікаційна стратегія. Адже популістичні та нереалістичні заяви представників влади не лише спотворюють реальність і породжують завищені очікування в українському суспільстві, а й дратують наших партнерів. І що найнебезпечніше, нереалізовані завищені очікування створюють зручне тло для різних ІПСО агресора та розхитування українського суспільства зсередини.

По-третє, завдання української дипломатії — сприяти формуванню консенсусу держав-членів ЄС на кожному етапі переговорів. Тому роботу потрібно вести не лише з Єврокомісією, а й із кожною європейською столицею.

Водночас звужувати виклик лише до угорського чинника було б недалекоглядним, адже ситуація значно складніша. Щодня міцнішають позиції словацьких скептиків (особливо в контексті президентських виборів наступного року), з’явився фактор Вілдерса в Нідерландах, треба зберігати пильність і на австрійському напрямку. На обрії — рік численних виборів як в окремих європейських країнах, так і загальноєвропейських, які можуть призвести до зміни урядів і нового розкладу сил у Європарламенті.

Ба більше, з прогресом переговорів і відкриттям нових глав виникатимуть нові й нові питання, які провокуватимуть напругу навіть із найближчими друзями. Адже в міжнародних відносинах керуються насамперед власними національними інтересами. Треба вже зараз прораховувати такі точки й можливі варіанти дій, аби знайти взаємоприйнятні розв’язки.

По-четверте, “магія дипломатії емоцій”, яка раніше давала результат, практично себе вичерпала. Позитивне рішення Євроради стало можливим завдяки збігу геополітичних інтересів Євросоюзу з предметною роботою української сторони з виконання рекомендацій Єврокомісії. Натомість безперервна хвиля образ і звинувачень із боку офіційного Києва на адресу угорського керівництва ледь не призвела до катастрофи.

Емоційний короткий обмін репліками між Зеленським і Орбаном у Буенос-Айресі став лише черговим прикладом того, як робити не треба. Недарма, відчуваючи фантомний біль від Вільнюського саміту НАТО та упереджуючи емоційний особистий штурм прем’єр-міністра Угорщини, що вивів би дискусію у вимір особистих образ, президенту України рекомендували утриматися від візиту до Брюсселя. Над цим “дзвіночком” варто було б серйозно замислитися. 

По-п’яте, Україні потрібно організувати системну продуману та комплексну роботу з мінімізації “угорського виклику”, використовуючи всі можливі шляхи комунікації. Угорщина не припинить бути нашим сусідом і залишатиметься однією з держав-членів ЄС і НАТО, від позиції якої залежатиме ухвалення ключових стратегічних рішень щодо нашої європейської та євроатлантичної інтеграції.

А тому й політику, й риторику, й підходи слід будувати так, аби відносини України з Угорщиною стали кращими за взаємини Будапешта з Москвою. І це слід починати вже завтра, оскільки залишається заблокованим питання про Механізм підтримки України у 50 млрд євро до 2027 року.

Не варто забувати й те, що згода Будапешта буде потрібна нам і для ухвалення так званої переговорної рамки у березні наступного року, й для відкриття та закриття переговорних глав. Загалом, як прямо попереджає Віктор Орбан, до членства України в ЄС Угорщина має “75 прав вето”. Слід узяти до уваги й чинник головування Угорщини в Раді ЄС із 1 липня 2024 року.

По-шосте, як свідчить сучасна історія України, найважливіше завдання — не надавати скептикам аргументів для гальмування нашого поступу в ЄС. Тут аксіомами мають залишатися внутрішня єдність, реальні реформи, розбудова ефективних інституцій.

І наостанок: серед чинників, що впливатимуть на перспективи й темпи вступу України до Європейського Союзу, залишається реформування самого ЄС.

Критерій здатності ЄС до функціонування в умовах членства України матиме не менш важливе значення та вплив на остаточне рішення про вступ, ніж досягнення Україною Копенгагенських критеріїв.

Вже сьогодні скептики в державах-членах ЄС почали активно використовувати аргументи щодо “деструктивного впливу членства України” на європейських фермерів і промисловість, європейські регіони, соціальну політику та зайнятість тощо. Зокрема ці тези активно використовував і прем’єр-міністр Віктор Орбан в інформаційній кампанії в Угорщині та під час візиту до Франції. І така риторика об’єктивно посилюватиметься.

А отже, в інтересах України варто активізувати реформу політик ЄС у чутливих для нашої держави секторах, а також розгорнути широку інформаційно-роз’яснювальну кампанію для мінімізації занепокоєнь як партнерів, так і бізнес-асоціацій.

З огляду на це заслуговує на увагу ще одне важливе рішення Європейської ради — про підготовку до літа 2024 року дорожньої карти з внутрішнього реформування ЄС.

В понеділок, 1 липня, Росія розпочала своє місячне головування в Раді безпеки ООН (РБ ООН) та скликала перше засідання, щоб затвердити порядок денний на наступний місяць й серед запланованих обговорень – атака на Севастополь.

У вівторок, 2 липня, до Києва з офіційним візитом прибув прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. Це перший його візит з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Згідно з даними The Wall Street Journal, НАТО планує розмістити високопоставленого посадовця в Києві в рамках нових заходів, спрямованих на посилення довгострокової підтримки України.

Станом на ранок 2 липня в Чорному та Середземному морях російські окупанти утримують на бойовому чергуванні три носії крилатих ракет “Калібр”, загальним залпом до 24 ракет.

Станом на 08:00 у вівторок, 2 липня, протягом минулої доби по всій лінії фронту відбулось 189 бойових зіткнень.